У трагедії Островського були широко поставлені проблеми моральності. На прикладі провінційного міста Калинова він показав вдачі, що панують там. Він зобразив жорстокість людей, що живуть по старинці, по, і розгульність молодого покоління.
Всі персонажі трагедії групуються на дві частини. Ті, хто вважають, що можна одержати прощення за будь-який гріх, якщо потім покаятися, а інша частина вважає, що за гріхом треба покарання й немає від нього порятунку. Тут виникає одна з найважливіших проблем людини в цілому й вчастности.
Покаяння як проблема з’явилося дуже давно. Тоді, коли людина повірила в те, що є вища сила, і убоялся неї.
Він став намагатися поводитися так, щоб умилостивити своїм поводженням Бога. Люди поступово виробляли способи умилостивления Бога через певні дії або вчинки. Всі порушення цього кодексу вважалися неугодними Богу гріхом. Спочатку люди просто приносили жертви богам, ділячись із ними тим, що мали. Апогеєм цих відносин стає людське жертвопринесення. На противагу цьому виникають релігії монотеїстичні, тобто признающие одного бога. Ці релігії відмовилися від жертвопринесення й створили кодекси, що визначають норми поводження людини.
Ці кодекси стали святинями, тому що вважається, що вони написані силами богів. Прикладами таких книг є Біблія християн і Коран мусульман. Порушення усних або письмових норм є гріхом і повинне карати. Якщо спочатку людина боялася бути вбитим на місці, то після він починає боятися за своє загробне життя. Людина починає турбуватися про те, куди потрапить його душу після смерті: у вічне блаженство або у вічне страждання. У блаженні місця можна було потрапити за праведне поводження, тобто дотримання норм, а грішники попадають туди, де будуть вічно страждати Отут-те й виникає покаяння, тому що рідка людина могла прожити, не роблячи гріхів, і перекреслити своє життя через декілька гріхів було страшно для всіх.
Тому з’являється можливість урятуватися від покарання, вимоливши в бога прощення. Таким чином, будь-яка людина, навіть останній грішник, одержує надію на порятунок, якщо покається.
У проблема покаяння є найбільше гостро поставленою. Головна героїня трагедії Катерина перебуває в страшних борошнах совісті.
Вона рветься між законним чоловіком і Борисом, праведним життям і падінням. Вона не може заборонити собі любити Бориса, але вона сама себе стратить у душі, уважаючи, що цим вона відкидає Бога, тому що чоловік для дружини це як Бог для церкви Тому, змінюючи чоловікові, вона віддає Бога, а виходить, втрачає всяку можливість порятунку.
Цей гріх вона вважає непрощенним і тому заперечує для себе можливість покаяння. Катерина дуже набожна жінка, з дитинства вона звикла молитися Богу й навіть бачила ангелів, от чому її мучення настільки сильні. Ці страждання доводять її до того, що вона, побоюючись кари Божої, що персоніфікується у вигляді грози, кидається в ноги чоловікові й зізнається йому у всьому, віддаючи своє життя в його руки. На це визнання люди реагують по-різному, виявляючи своє відношення до можливості покаяння.
Кабанова пропонує зарити її в землю живцем, тобто вважає, що немає можливості її простити. Тихін же, навпаки, прощає Катерину, тобто вірить у те, що вона одержить прощення від Бога. Катерина вірить у покаяння, тому що побоюється, що вмре раптово не тому, що життя її перерветься, а тому, що боїться стати перед Богом непокаявшейся, з усіма своїми гріхами. Відношення людей до можливості покаяння проявляється під час грози. Гроза персоніфікує собою гнів Божий, і тому люди побачивши грози намагаються її уникнути. Деякі поводяться особливим-особливій-по^-особливому Наприклад, Кулигин хоче побудувати громовідводи й урятувати від грози людей, тому він уважає, що люди можуть урятуватися від кари Божої, якщо покаються, тоді гнів Божий зникне через покаяння, як блискавки йдуть у землю через громовідвід.
Дикої ж уважає, що від гніву Божого не можна вкритися, тобто він не вірить у можливість покаяння. Хоча треба помітити, що він може каятися, тому що кидається в ноги до мужика й просить прощення в нього за те, що вилаяв. Борошна совісті доводять Катерину до того, що вона починає думати про самогубство. Самогубство в християнстві є одним із самих тяжких гріхів. Людина немов відкидав Бога, тому в самогубців не бути надії на порятунок.
Отут виникає питання: як така набожна Катерина змогла зробити самогубство, знаючи, що цим вона губить свою душу Може, вона зовсім і не вірила в Бога понавартий. Але цьому можна протиставити те, що вона вважала свою душу вже загубленої й просто не захотіла жити далі в таких мученнях, без надії на порятунок.
Перед нею виникає гамлетівське питання бути або не бути. Зносити мучення на землі й знати те зло, що тут є, або ж зробити самогубство й припинити свої мучення на землі. Але ніхто не знає точно, що є після смерті й чи не буде гірше. Катерина доведена до розпачу відношенням до неї людей і борошнами совісті, тому вона відкидає можливість порятунку. Але в розв’язці виходить так, що в неї є надія на порятунок, тому що вона не тоне у воді, а розбивається об якір. Якір схожий на частину хреста, де підстава позначає Святий Грааль чашу із кров’ю Добродії.
Святий Грааль символізує порятунок. А в Катерини з голови тече кров.
Таким чином, є надія, що вона була прощена й урятувалася Островського ставиться до драматичного жанру. Приналежність до цього жанру визначає всю композицію добутку. У цій драмі зачіпаються багато важливих аспектів життя міщанства й купецтва наприкінці 50х років XIX століття, і автор не може не виразити своєї думки, але для драматичного жанру засобу вираження авторської позиції не дуже різноманітні: через ремарки, через певного героя й через імена, композицію й т.д. У міру розвитку російської драматургії змінювалася й роль ремарок. У Грибоєдова це в основному опис дій, а в Чехова вони несуть і дуже більше значеннєве навантаження П’єси Островського призначалися й для читання, тому ремарки його хоча й складаються з досить коротких вставок, але несуть великий внутрішній потенціал. Ремарки в описують пейзаж, обстановку, героїв і їхнє поводження.
Лексика, використовувана в коментарях дій, надає їм більше певне значення: , і не. Пейзаж описується докладно тільки в декількох випадках: дії I і IV з видом на Волгу і яр (сц. 2, буд.
III). У цих сценах Катерина звільняється від людських законів і звичаїв і віддається природним поривам.
Можна доповнити вид на Волгу в () пейзажем з, дія якої теж відбувається И ми бачимо, наскільки жорстокий, замкнутий мир Калинова відрізняється від зовнішнього, безудержноогромного миру, ми розуміємо, чому Катерина так мріє вирватися з міста й полетіти над Волгою, над лугами ().Почуття іншої волі розкутості, уседозволеності викликає в нас нічний пейзаж яру (). Цей яр створює відчуття безвихідності, пом’якшувальне нічною тьмою. Відсутні ремарки, що описують будинок Кабанових.
З одного боку, це значить, що будинок Кабанових такий же, як і багато хто інші, тобто підкреслюється типовість сім’ї. Але з іншої можна припустити, що кімнати порожні, а якщо будинок символізує душі своїх власників, те й душі Кабанихи й Тихона порожні. Лише небагато описується будинок Кабанових в III дії, сцена 1: Але цей опис зовнішнє, без підтексту. Протягом п’єси характери героїв не змінюються, а розкриваються, але прямих описів персонажа (як, наприклад, у Гоголя й Ревізорі) немає.
Головні герої Катерина й Кабаниха розкриваються протягом всієї п’єси, а в деяких персонажів характеру взагалі немає. По складу характеру й інтересам Катерина різко виділяється з навколишнього її середовища. Доля Катерини, на жаль, є яскравим і типовим прикладом доль тисяч російських жінок тієї пори. Катерина — молода жінка, дружина купецького сина Тихона Кабанова. Вона недавно залишила свій рідний будинок і переселилася в будинок до чоловіка, де вона живе разом зі своєю свекрухою Кабановой, що є повновладною господаркою. У сім’ї Катерина не має ніяких прав, вона не вільна навіть розпоряджатися собою.
З теплотою й любов’ю вона згадує рідний дім, свою дівочу життя. Там вона жила привільно, оточена пещенням і турботою матюкай У вільний час ходила на ключ за водою, доглядала за квітами, вишивала по оксамиті, ходила в церкву, слухала оповідання й спів мандрівниць. Релігійне виховання, що вона одержала в сім’ї, розвило в ній вразливість, мрійність, віру в загробне життя й відплату людині за гріхи. У зовсім інші умови потрапила Катерина в будинку чоловіка. Із зовнішньої сторони нібито все обстояло так само, але привілля рідного дому змінилося на задушливе рабство.
На кожному кроці вона почувала залежність від свекрухи, терпіла приниження й образи. З боку Тихона вона не зустрічає ніякої підтримки, а тим більше розуміння, тому що він сам перебуває під владою Кабанихи. По своїй доброті Катерина готова ставитися до Кабанихе, як до рідної матері. Вона говорить Кабанихе: «Для мене, маменька, усе одне, що рідна мати, що ти».
Але щирі почуття Катерини не зустрічають підтримки ні в Кабанихи, ні в Тихона. Життя в такій обстановці змінила характер Катерини: «Яка я була жвава, а у вас зав’янула зовсім…
Чи така я була» Щирість і правдивість Катерини зіштовхуються в будинку Кабанихи з неправдою, лицемірством, святенництвом, брутальністю Коли в Катерине народжується любов до Бориса, це їй здається злочином, і вона бореться з почуттям, що нахлинув на неї. Правдивість і щирість Катерини змушують її страждати так, що їй доводиться нарешті покаятися перед чоловіком.
Щирість Катерини, її правдивість несумісні з побутом «темного царства». Все це й з’явилося причиною трагедії Катерини.
Напруженість переживань Катерини особливо ясно видна після повернення Тихона: «Тремтить вся, точно її лихоманка б’є: бліда така, метається по будинку, точно чого шукає. Ока, як у божевільної, давеча ранком плакати прийнялася, так і ридає». Публічне покаяння Катерини показує всю глибину її страждань, моральної величі, рішучості. Але після покаяння її положення стало нестерпним.
Чоловік не розуміє її, Борис безвладний і не йде їй рятуйте! Положення стало безвихідним — Катерина гине. У загибелі Катерини винувата не одна конкретна особистість. Її загибель — результат несумісності моральності й укладу того життя, у якій вона змушена була існувати. Образ Катерини мав для сучасників Островського й для наступних поколінь величезне виховне значення.
Він кликав на боротьбу з усіма формами деспотизму й гноблення людської особистості. Це вираження зростаючого протесту мас проти всіх видів рабства Своєю смертю Катерина протестує проти деспотизму й самодурства, її смерть свідчить про наближення кінця «темного царства».Образ Катерини належить до кращих образів російської художньої літератури. Катерина — новий тип людей російської дійсності 60-х років XIX століття. Добролюбов писав, що характер Катерини «виконаний віри в нові ідеали й самовідданий у тому розумінні, що йому краще загибель, ніж життя при тих початках, які йому противні. Рішучий, цільний характер, що діє в середовищі Диких і Кабанових, є в Островського в жіночому типі, і це не позбавлено свого серйозного значення».
Далі Добролюбов називає Катерину «променем світла в темному царстві». Він говорить, що самогубство її як би освітило на мить безпробудний морок «темного царства». У її трагічному кінці, за словами критика, «даний страшний виклик самодурній силі». У Катерине ми бачимо протест проти кабановских понять моральності, протест, доведений до кінця, проголошений і під домашнім катуванням, і над безоднею, у яку кинулася бідна жінка