чиГоворити про «Старосвітських поміщиків», у яких стільки глибоко людське значення відкрив погляд Гоголя, там, де інші побачили б тільки вульгарність і животность; він відкрив і проклав шлях співчуттю людському й до цих людей і до цього життя. В «Мертвих душах» бачимо те ж. Наприклад, Манилов, при всій своїй порожнечі й нудотній насолоді имеющий своє обмежене, маленьку життя, але все-таки життя, — і без усякої досади, без усякого сміху, навіть за участю, дивишся, як він стоїть на ґанку, курячи свою трубку, а в голові його й бог знає що уявляється, і це тягнеться до самого вечора. Або Плюшкин, скупар, але за яким лежать інакше проведені роки, що природно й необхідно розвився до своєї скнарості; згадаєте те місце, коли колишнє життя прокинулося в ньому, торкнута спогадом, і на його старій, безжиттєвому особі мигнуло вираження почуття. Одним словом; скрізь у Гоголя така доконана відсутність усякої абстрагованості, така всесторонность, істина й разом така повнота життя, що не втрачає найменшої частки своєї від явищ природи: мухи, дощу, листів та ін. до людини, — яка становить таємницю мистецтва, що відкривається дуже, дуже деяким
Справді, у кого зустрінемо ми таку повноту, таку конкретність створення (отчого не вжити цього слова)? Скажемо тут, не обинуясь, наша думка. Так, дуже в деяких: тільки в Гомера й Шекспіра зустрічаємо ми те ж; тільки Гомер, Шекспір і Гоголь володіють етою тайною мистецтва. Знову неблагонамірені люди скажуть, що ми ставимо Гоголя зовсім поруч із Гомером і Шекспіром; але ми знову усунемо непорозуміння: Гоголь не зробив того тепер (хто знає, що буде вперед?), що зробили Гомер і Шекспір, і тому, у відношенні до обсягу творчої діяльності, до змісту її, ми не говоримо, що Гоголь те ж саме, що Гомер і Шекспір; але у відношенні до акту творчості, в відношенні до повноти самого створення — Гомера й Шекспіра, і тільки Гомера й Шекспіра, ставимо ми поруч із Гоголем. Ми далекі від того, щоб принижувати колосальність інших поетів, але, у відношенні до акту створення, вони нижче Гоголя. Хіба не може бути так, наприклад: поет, що володіє полнотою творчості, може створити, покладемо, квітка, але у всій його досконалості, у всій волі його життя; іншою створить великої людини, взявши більший зміст, але тільки намітить його загальними рисами; велике буде справа останнього, але воно буде нижче у відношенні до тої повноти й жвавості, яку дає поет, що володіє тайною творчості. Отже, цим порівнянням (хоча взагалі порівняння пояснюють неповно, але щоб не писати довгої статті) сподіваємося ми пояснити наші слова: _у відношенні до акту творчості_. Але боже нас збережи, щоб мініатюрне порівняння із квіткою було в наших очах мірилом для великих створень Гоголя: ми хочемо тільки сказати, що він володіє тою же тайною, какою володіли Шекспір і Гомер, і тільки вони: що він зробить ще, маючи її, після того, що він уже зробив, — майбутнє покаже; але він уже багато зробив, і вже нарешті є велика поема, так багато нам із собою принесшая.
Отже, повторимо наші слова, як би вони дивні не здавалися: тільки, у Гомера й Шекспіра можемо ми зустріти таку повноту створень, як у Гоголя; тільки Гомер, Шекспір і Гоголь володіють великою, одною й тою же тайною мистецтва. І тому велико всяке створення Гоголя, і ми з насолодою дивимося на його творчу діяльність, що так могутньо йде вперед і вже так багато нам що дала. Крім його художніх повістей, які так знайомі всякому утвореному росіянинові, крім усього іншого, він дав нам комедію, щиру комедію, який ніде немає; він дає нам поему; він може дати нам трагедію
Ми знаємо, многим здадуться дивними слова наші; але ми просимо в них вникнути. Що стосується до думки петербурзьких журналів, дуже відомо, що вони подумають (втім, крім, може бути, «О з», які хвалять Гоголя {1}); але не про петербурзьких журналістів говоримо ми; навпроти, ми про їх і не говоримо; хіба в Петербурзі може існувати коло їхньої діяльності!..
Ще одна важлива обставина сполучена з явищем Гоголя: він з Малороссии {2}. Глибоко в ній лежачий художній її характер висловлюється в її численними, м’яких звуками піснях, живих і ніжних, округлених у своїх розмірах; не такий характер великоросійської пісні. Але Малороссия — живаючи частина Росії, створеної могутнім великоросійським духом; під його сению може вона виявити свій характер і ввійти, як живий елемент, у загальне життя Русі, объемлющей дорівнює всі свої склади й не називається Великоруссиею (так би вона удержалася у своїй однобічності, та інші частини ставилися б до неї, як переможені до переможця), але вже Россиею. Зрозуміло, єдність витекло з великоросійського елемента; їм даний загальний характер; за ним честь створення; при широкому його розмірі вільно може розвитися всі, усяка сторона, — і він зберіг своє законне панування, як законне панування голови в живому людському тілі; але все тіло зветься людини, а не голови; так і Росія зветься Росією, а не Великоруссией. Зрозуміло, тільки пишучи по-російському (т е по-великорусски), може з’явитися поет з Малороссии; тільки росіянином може й повинен з’явитися він, будучи таким же громадянином загальної всім Росії, із собою приносячись їй свій власний елемент і нове життя вливаючи в її члени. Тепер, з Гоголем, позначився художній характер Малороссии з її прекрасних малороссийских пісень, її прекрасного художнього початку, виник, нарешті, уже російський геній, коли загальне життя держави обійняло всі свої члени й дали йому виявитися в колосальному обсязі; новий елемент мистецтва втік широко в життя мистецтва в Росії. Гоголь, що приніс нам цей новий елемент, що виник із країни, найважливішої складової частини всеосяжної батьківщини, і отже, що так багато виразив, що виправдав (не в змісті: що вибачив, але пояснив) цю країну, Гоголь — росіянин, цілком росіянин, і це найбільше видно в його поемі, де зміст Русі, всієї Русі займає його, і вся вона, як одне велетенське ціле, колосально є йому. Отже, важливо це явище малороссийского елемента вже росіянином, живим елементом загальросійського життя, при законній перевазі великоросійського. Разом з тим елемент мало російської мови прекрасно внесений Гоголем у наш росіянин
А великоросійська пісня! пісня російська, як називається вона, і справедливо: тому що стало це плем’я не має однобічності, коли могло створити вся держава й злити в живе єдино всі, з першого погляду різнорідні, ворогуючі члени; ім’я: «Росіянин» залишилося за ним і разом за Росією. Коли хочуть говорити окремо про дії інших племен, то надають їм їхнє племінне ім’я, тому що, окремо взяті, вони представляють, кожне, однобічність, від якої звільняються, стаючи росіянами, за допомогою великоросійського елемента. А великоросійське плем’я, отже, не мало цієї однобічності або знищило її самобутньо, у своєму власному житті, коли створила ціла держава й дало в ньому розвитися вільно всім частинам. Отже, ім’я «росіянин» злилося із цим плем’ям, духом якого живе й рухається держава; назва: російська пісня, залишилося переважно, і по праву, за песнею великорусскою. А російська пісня, що так часто згадує Гоголь у своїй поемі, російська пісня! Що лежить у ній? Як широкий наспів її! Здається, дух і образ великого, могутнього простору, про яке так прекрасно говорить Гоголь, лежить у ній. Немає їй кінця, нескінченна пісня, як називає її він же. Справді, не можна сказати, що російська пісня кінчається; вона не кінчається, але несеться. Коли слухаєш, як широкі хвилі звуків лунають слабкіше й слабкіше й нарешті затихають так, що слух ледь ловить останні звуки російської пісні — ні, вона не скінчилася, вона унеслась, вийшла тільки й десь співається, вічно співається