Книга про бійця
Ясно все до крапки:
Треба, братики, німця бити,
Не давати відстрочки
А. Твардовский
«Василь Теркин» залишається однієї із самих улюбленому й знаних у народі книг. І пояснюється це в чималому ступені саме її співзвуччям нашої сучасності. Співзвуччям у самому корінний і головному — у моральній атмосфері книги, у тім загальному відношенні поета до миру й до людини, що явно або приховано живе в кожному її рядку
На сторінках «Книги про бійця» панує дух щирості й волі. Ця внутрішня творча воля художника позначається тут у всім: і в дивної, воістину пушкінської природності вірша, і в мудрій простоті живого, точного слова, і в невимушеності довірчих звертань до читач^-другові-читачеві. А саме головне, вона знаходить вираження в безкомпромісній правдивості й чесності цієї книги, знаменитою своєю бадьорістю й гумором, але ні в чому не обошедшей, не згладивши ший вага й гіркота війни. Відверто й прямо говорить поет про гіркоту відступів, про тягостях солдатський побут, про страх смерті, про гору бійця, що поспішає в тільки що звільнене рідне село й довідається, що немає в нього більше ні будинку, ні дружини, ні сина. Надовго западають у душу простий і приголомшуючий рядки про те, як
…бездомний і безрідний,
Повернувши в батальйон,
Їв солдат свій суп холодний
Після всіх, і плакав він
На краю сухої канави,
З гіркої, дитячій тремтінням рота,
Плакав, сидячи з ложкою в правої,
Із хлібом у лівої, — сирота
Правда, що несе в собі поема Твардовского, буває часом дуже гірка, але ніколи не буває холодна. Вона незмінно зігріта серцевим співчуттям, братньою любов’ю автора до людей нашої армії й взагалі до «нашим» — це добре слово воєнного часу не раз звучить в «Книзі про бійця». Любов і доброта присутні тут не у вигляді якихось спеціальних пояснень і заяв — ні, вони утворять стихію, що живе рішуче в кожній клітинці оповідання, у самій його інтонації, образному порядку й словнику
Подивитися — і впрямь — хлопці!
Як, по правді жовторотий,
чинеодружений він, одружений,
Цей стрижений народ
Мимо їхні скроні чубатих,
Біля їх мальчишьих око
Смерть у бої свистіла часто
И або пройде цього разу?
Всі ці хлопці, не крім і самого Теркина, — звичайні люди, і показані вони найчастіше в самих що не є буденних, аж ніяк не героїчних обставинах: на нічлігу («Дрімає, скорчившись, піхота, сунувши руки в рукави»), у багатоденному й малоуспішному бої за малюсіньке сільце («Посипає дощик рідкий, кашель злої терзає груди. Ні клаптика рідної газетки — козячу ніжку загорнути»), у розмовах на теми зовсім не «високі» — наприклад, про переваги чобота перед валянком. І закінчують вони свою » війну-роботу» не під колонами рейхстагу, не на святковому параді, а саме там, де в нас здавна закінчувалися всякі жнива, — вбане.
Символом народу-переможця став у поемі Твардовского звичайна людина, рядовий солдат. Його життя й ратна робота, його переживання й думи зробив поет зрозумілими й близькими для нас, його скромний подвиг прославило, до нього розбудив живе почуття поваги, подяці й любові
Цим всепроникаючим і органічним демократизмом і гуманізмом, цією безтрепетною правдивістю й внутрішньою волею, цим глибоко народним поглядом на війну, далеким усякої суєтності й порожніх хвастощів, «Книга про бійця» була близька фронтовик^-фронтовику-читачеві-фронтовикові. Ті ж самі риси в чималому ступені сприяють сучасності й свіжості її сьогоднішнього звучання. Сьогодні, через багато років після війни — і якого років! — у ній не можна знайти буквально ні однієї рядки, що хотілося б пропустити або виправити. Далеко не кожна книга витримує перевірку часом настільки блискуче! Більш того, кращі сучасні книги про війну успадковують і розвивають саме «теркинские» традиції демократизму, людяності й правди
Час створює над твором мистецтва самий строгий і справедливий суд. Але й нинішня наша епоха, як і всяка інша, — не остання інстанція в цьому суді часу. Майбутнім поколінням читачів поема про Теркине з’явиться, бути може, якимись іншими своїми сторонами, несподіваними на сьогоднішній погляд. У всякому разі, її будуть, напевно, читати довго — хоча б тому, що тимчасовий раз у раз піднімається тут на рівень вічного, а оповідання про долю солдата веде до збагнення таких неминучих цінностей людського буття, як хліб і вода, Батьківщина й любов, добро й правда, мир і саме життя
(по поемі А. Т. Твардовского «Василь Теркин»)» (2)
Поему А. Т. Твардовского «Василь Теркин» без перебільшення можна назвати кращим добутком, написаному на фронті. Вона відрізняється щирістю й задушевністю. Коли читаєш її, створюється враження, які розмовляєш із кращим другом. Можливо, саме тому поема так сильно полюбилася фронтовикам — під свистом ворожих куль і в госпіталях вона піднімала бойовий дух і вселяла віру в перемогу над фашистами
У своєму Твір А. Т. Твардовский розповідає об суворих військові будні звичайного російського солдата. Його образ створений з такою майстерністю, що здається, нібито він списаний з конкретної людини
Василь Теркин з’єднує в собі всі кращі якості російського народу: безстрашність і мужність, кмітливість і гострий розум, вірність боргу й любов до батьківщини. У якій би ситуації він не виявився, оптимізм і веселий настрій не залишають його. Цей солдат все робить хоробро, з молодецьким молодецтвом — будь те подолання вплав зимової ріки, щоб налагодити зв’язок між розкиданими ворожою атакою по різних берегах взводами, або гра на гармоні, щоб повеселити бійців
Однак у житті Теркина є місце не тільки подвигам. Як і будь-яка інша людина, вона тужить за рідною стороною, видніється про мирний час:
От закінчили б війну,
От би у відпустку я приїхав
На рідну сторону…
Простий сільський хлопчик, Василь майстер на всі руки. Для незнайомих старих на подяку за гостинність він, як би попутно, з жартами й примовками, зробив розведення пилці, полагодив годинники, на які хазяї вже давно махнули рукою
Теркин не женеться за славою й нагородами, але вони самі знаходять цього хороброго солдата:
— От що значити — хлопчикові щастя,
Глядь — і орден, як з куща!
Добуток А. Т. Твардовского — це книга про бійця, в образі якого оспіваний подвиг багатьох тисяч російських воїнів, які піднялися на захист Батьківщини. Я впевнена, що саме завдяки таким людям, як Василь Теркин, ми зуміли здобути перемогу над ворогом у Великій Вітчизняній війні
(по поемі А. Т. Твардовского «Василь Теркин»)» (1)
Поезія військового років залишила значимий потрібно в літературі. У військові роки було створено чимало чудових добутків, з яких ми довідаємося про нелегку частку російських солдатів і про їхній неймовірний героїзм, стійкість і мужність, виявлених у боротьбі з ворогом. Поети й письменники почували необхідність і значимість, бути може, непомітного, але дуже потрібного, важливого внеску в «справу далекої перемоги». І «вічний вогонь на честь невідомого солдата», і перші пам’ятники полеглим героям — все це з’явилося насамперед у поетичних рядках тої далекої військової пори. А «першою іскоркою в негасимому полум’ї, що спалахнуло на згадування воїна-брата», був, за тонким спостереженням А. Туркова, ратний подвиг Олександра Твардовского, що створили безсмертний пам’ятник грізного років — «Книгу про бійця».
Поет ставив перед собою ціль написати книгу про «правду сущої, правді прямо в душу бьющей».
Я мріяв про суще чудо:
Щоб від вигадки моєї
На війні живучим людям
Було, може бути, теплей, —
Говорив Твардовский. Сам він називав свій добуток «Книгою про бійця». І дійсно, в образі головного героя втілилися кращі якості російського солдата, якого можна зустріти «у кожній роті»: сміливість, спритність, сила духу, готовність іти на подвиг, і при цьому — виняткова скромність. Веселий баляндрасник, Теркин у той же час глибоко замислюється про долі Батьківщини й народу, обурюється й хворіє разом з ними. Йому, як будь-якому росіянинові солдатові, доступні всі людські радості й страждання, надії й розчарування
Широкому типовому узагальненню «Книги про бійця» відповідає й сам жанр Твір, його надзвичайна виразність і правдивість. И. Бунін, ознайомившись із «Василем Теркиним», прийшов у замилування її волею, влучністю, точністю й незвичайною народною, солдатською мовою — «ні сучка, ні задирки, ні єдиного фальшивого слова».
Автор немов веде довірчу, невимушену бесіду із читачем про те, чим жили люди на війні, стосуючись навіть дрібних деталей фронтового побуту. І разом з тим, це відкрите оповідання про напружену боротьбу солдатів, про драматичний період у житті всього російського народу
Не випадково вже з появою перших розділів поема придбала величезну популярність серед солдатів. Бійці побачили в образі Теркина самих себе, своїх товаришів. Василь Теркин був прийнятий і зарахований у ряди «одягнених у справедливу шинель бійця» воїнів
«Василь Теркин» ішов разом із Твардовским, як сказав сам поет, «дорогами війни в єдиному братерстві військовому» до самого Дня Перемоги. Події військових днів освітлені автором з усіх боків — повсякденної, героїчної, трагічної й побутовий. Ми довідаємося про все, чим жили й про що мріяли російські солдати на війні. Як день у день робили вони свій ратний подвиг, не замислюючись про своє геройство, «працюючи» на війні, «зло й гордо, як закон велить бійцеві» зустрічаючи смерть «віч-на-віч». Як у рідкі мінути затишку, коли «отдимился бій учорашній, висохнув піт, метал простиг, від окопів пахне ріллею, улітку — мирн і простим» пригадувалися їм «далеких і улюблені», «і друзів, і близькі особи», «будинок рідний, сучок у стіні…».
«Василь Теркин» — поема про бійця. Але цим далеко не вичерпується її глибокий зміст і велике значення. Читаючи добуток, ми бачимо весь хід війни від перших до останніх її днів. Всі думки й переживання героїв зосереджені на Батьківщині, образ якої проходить через всю поему, містячи в собі зміст всієї народної боротьби:
Бій іде святий і правий,
Смертний бій не заради слави,
Заради життя на землі
Добуток відрізняється майстерним з’єднанням гумору й ліричної сповіді, майже казкових елементів і правдивого опису реальної військової дійсності. По численних твердженнях, «Книга про бійця» була сприйнята як краще з того, що створила наша російська поезія за час Вітчизняної війни