Культура письмового мовлення. РОСІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА — «Книга висвітлює… наш особистий рух до істини…» (по прозі 90-х років ХХ століття)
Разом з Львом Толстим ми не тільки подумки беремо участь у Бородінському бої, але й подібно Андрію Болконскому й Пьеру Безухову болісно шукаємо сенс життя. Разом з Достоєвським ми не тільки розслідуємо вбивство баби-процентщици, але й пізнаємо міру моральних страждань Раскольникива. Справжній твір мистецтва завжди покликано будити совість, робити людини краще й чистіше, піднімати його на більше високий моральний щабель. Тільки тоді воно звернено у вічність, тому що, за словами булгаковського Воланда, вічн і незмінної є насамперед людська природа. При цьому письменникові зовсім не обов’язково ставати прямолінійним морализатором. І зображення вищих проявів людського духу, і опису тіньових сторін життя рівною мірою можуть розбудити читацьку думку, а виходить, і освітити наш рух кистине.
У потоці яскравих книжкових новинок роман сучасного й улюбленого багатьма письменника Віктора Пелевина спочатку залучив мене своєю назвою. Добуток російської літератури озаглавлено іноземним словом: «Generion «П»». Англійські запозичення стали сьогодні невід’ємною частиною вітчизняної культури, особливо в молодіжному середовищі. На російську мову назва перекладається як «покоління», «покоління, що вибирає «Пепси»». Про долю своїх сучасників міркували багато письменників. Саме про це написано роман М. Ю.
Лермонтова «Герой нашого часу». На початку минулого століття А. Блок писав: Ми діти страшного років Росії Забути не в силах нічого Йому вторить В. Висоцький: Ми теж діти страшного років Росії, Безвременье вливало горілку в нас. Як треба з назви, схоже творче завдання ставить перед собою й Віктор Пелевин. Тільки помилиться той, хто вирішить, що «Пепси» вибирає покоління сучасних підлітків — тинейджеров. Мовлення в романі піде про їхніх батьків: «Колись у Росії й правда жило безжурне юне покоління, що посміхнулося лету, морю й сонцю — і вибрало «Пепси».
Зараз уже важко встановити, чому це відбулося… Скоріше всього, причина була в тім, що ідеологи СРСР уважали, що істина буває тільки одна. Тому в покоління «П» насправді не було ніякого вибору, і діти радянських сімдесятих вибирали «Пепси» точно так само, як їхні батьки вибирали Брежнєва». Головним героєм добутку є наш сучасник Вавилен Татарський. Незвичайне ім’я його дане на честь Василя Аксьонова й Володимира Ілліча Леніна. Читач ясно почуває протиріччя, спробу з’єднати непоєднуване: творця радянської держави й письменника-дисидента, із цієї держави уехавшего.
Саме такий герой Пелевина, що належить до покоління людей нецільних, схильних до конформізму й своєрідному «двовірству», завжди готових на компроміс. І соромлячись свого ім’я, і неминуче випливаючи його логіку, Вавилен стає Вовочкой, а потім — і просто Вованом. Випробувавши один раз замолоду потрясіння від зіткнення із щирою поезією, Татарський пробує свої сили в красному письменстві
Здавна наша література виконувала особливу, пророчу роль, роль божественного одкровення, а поет, що, як відомо, «у Росії більше, ніж поет», був непідкупним голосом істини, голосом совісті. Не випадково й Пушкін, і Лермонтов, і Некрасов свої добутки, присвячені ролі художнього слова в житті суспільства, назвали однаково: «Пророк». Очевидно, таким пророком потай мріє стать і Татарський, коли надходить у Літературний інститут: «Правда, на відділення поезії він не пройшов — довелося задовольнятися перекладами з мов народів СРСР. Татарський уявляв собі своє майбутнє приблизно так: удень — порожня аудиторія Литинститута, дослівник з узбецьк або киргизького, котрий потрібно заримувати до чергової дати, а по вечорах — праці для вічності». Таким чином, перед нами людина, безумовно, розумний, талановитого й утворений, але не має ні твердого морального орієнтирів, ні високої і ясної мети, який варто було б присвятити все життя. Звичайно, можна було б назвати такою високою метою «праці для вічності», але справді великого не можна досягти шляхом компромісів із власною совістю, нічим при цьому не жертвуючись
Після того, як зникли й радянська література, і сам Радянський Союз, Татарський починає свою справжню кар’єру із самих низів, з комерційного ларька під керівництвом особи кавказької національності по ім’ю Гусейн. Потім герой Пелевина попадає в рекламний бізнес, піднімаючись усе вище й вище, переходячи із дрібних фірм у більші агентства, з копирайтера перетворюючись у криейтора. Але, вишиковуючи своє матеріальне благополуччя, Татарський стає усе більше цинічним і аморальним
Адже споконвічна мета реклами — вигідно продати товар, і таким товаром для героя стає культурна спадщина, історія, святині. І безсмертні грибоедовские рядка про «дим Батьківщини», і танки навколо Білого дому в Москві перетворюються в матеріал для реклами сигарет «Парламент». «Про свою першу рекламну роботу він згадував з невдоволенням, знаходячи в ній якусь ганебно-поспішну готовність недорого продати все найвище в душі. А коли замовлення пішли один за іншим, він зрозумів, що в бізнесі ніколи не слід проявляти поспішності, інакше сильно зменшуєш ціну, а це нерозумно: продавати саме свят і високе треба якнайдорожче, тому що потім торгувати буде вже нема чим». Реклама — невід’ємна частина того, що прийнято називати «суспільством споживання», для якого Пелевин винаходить свій злий і дотепний термін: «ротожопие». Невгамовна спрага збагачення, по думці автора, стає для людства сенсом життя, ідеологією, майже релігією. Саме тому в романі «Generion «П»» так само, як і в Булгакова в його «Майстру й Маргариті», з реалістичним зображенням життя сусідить містика
Це й спіритичні сеанси із Че Геварой, і образ всесильного бога енкиду, до якого повзуть по нескінченних нитках маленькі, жалюгідні чоловічки. І так само, як у Булгакова, фантастика допомагає ясніше побачити й оцінити реальність.Адже ціле покоління людей, що жадібно припали до телевізійних екранів, втрачає головний дарунок Бога людині — волю вибору. Урятовані рекламою від необхідності думати, вони попадають у солодке й комфортне рабство, перетворюються в «суб’єктів другого роду», у яких замість думок і почуттів » вау-імпульси».
Крім » людей-бусинок», у романі «Generion «П»» є присутнім ще один ємний і багатозначний образ — образ Вавилонської вежі. У Старому Завіті вона є символом гордині, прагнення піднятися за всяку ціну, а також символом імперської свідомості, що не раз використовувався у світовій культурі
Вавилонська вежа в Пелевина — це й незакінчене будівництво радянської епохи у вигляді величезної спіралі, що веде в нікуди, що, зрештою, купує «новий росіянин» для своєї дачі. Це й суспільство споживання. Це й шлях самого Татарського до вершин багатства й благополуччя
Вінцем його кар’єри стає робота в загадковому особняку сталінської епохи. По суті, Татарський продовжує займатися рекламою, але вже не прокладок і сигарет, а політиків і державних діячів
Пелевин уводить свого читача в ірраціональний мир, де змішалися правда й вимисел, живі люди і їхні зображення. Не випробовуючи ніяких каяттів совісті, Татарський стає частиною величезної машини обтісування юрби. У розмові із шефом він відкрито говорить: «Усі, хто чітко знає, що таке «колективне несвідоме», давно вже торгують сигаретами в метро. У тій або іншій формі, я хочу сказати. Я й сам у метро сигаретами торгував. А в рекламний бізнес пішов, тому що набридло». Таким чином, піднімаючись усе вище й вище, герой насправді опускається в безодню цинізму й безвір’я
Він лише задається питанням: якщо вожді, міністри, президенти, лідери партій — лише оцифрованная картинка, то хто ж над всім цим коштує, хто править миром? Відповідь автор дає у фіналі роману, коли Татарський попадає в «золоту кімнату». І герой добутку, і його читачі розуміють, що миром править золото, сліпуче, вабливе, але жорстоке й нещадне божество: «Богиню… опустили чисто до поняття. Вона стала золотом, але не просто металом, а в переносному значенні
Коротше, вона стала тим, до чого прагнуть всі люди, але не просто, скажемо, купою золота, що десь лежить, а всім золотом взагалі. Ну, як би ідеєю». Думка не нова
Про владу грошей над розумами й душами людей писали й Бальзак, і Пушкін, і Гоголь. Але ніхто із класиків не міг і уявити собі таких грандіозних масштабів явища, помножених на можливості сучасної техніки. Втім не можна сказати, що ніхто з персонажів Пелевина не намагається рухатися до істини. Наприклад, друг Татарського Гиреев намагається знайти неї в буддизмі, а безіменні відвідувачі магазина із загадковою назвою «Иштар» — у самий різних релігійних навчаннях. Але Пелевин зображує цей мнимий, помилковий рух до істини у відверто сатиричному ключі. По думці автора, істина не в Будди, що «у руках Аллаха», істина в тім, щоб при будь-яких обставинах залишатися людиною, не втратити здатності самостійно мислити.Художнім завданням письменника відповідає й мова роману, що так само многопланов і різноманітний, як саме наше життя
Достаток іноземних запозичень сусідить із використанням найглибших шарів вітчизняної культури, вуличний сленг і навіть нецензурна лайка — з науковою, книжковою лексикою: «Тоді ти повинен знати, що на абсолютно вільному ринку в силу такого визначення повинні бути надані послуги обмежників абсолютної волі. Вовчик — саме такий обмежник. Коротше, наш дах…
» Яскраві мовні характеристики письменник створює для цілого ряду персонажів. Скажемо, у мовленні Азадовского й Вовчика Малого панує блатний жаргон, а Гиреев оперує філософською термінологією
Слід також зазначити афористичность мови письменника. Багато фраз Пелевина просто приречені на те, щоб «піти в народ», стати крилатими: «Солідний Господь для солідних панів», «Людин людині — вау».У своєму романі «Generion «П»» Вікторові Пелевину вдалося не тільки зобразити внутрішній мир головного героя Вавилена Татарського, але й створити нещадно правдивий портрет цілого покоління, позбавленого внутрішньої волі, що не бажає усвідомлювати жах власного морального падіння, готового одночасно й обманювати, і бути обманутим. Головне питання, що встає перед читачем, сам автор формулює у вірші, написаному в стилі пісні групи ДДТ, у якій чітко видна алюзія на Достоєвського: «Що таке вічність — це лазенька, Вічність — це лазенька з павуками. Якщо цю лазеньку Забуде Манька, Що ж буде з Батьківщиною й нами?» Але відповідати на це питання має бути вже наступному поколінню, тобто нам. Старчиков А.
11 клас, школа 625 С.-Петербург 2012 р. Кожний з вас, звичайно, зіштовхувався з курйозними ситуаціями і язиковими нісенітницями в різних публікаціях, у мовленні навколишніх
Спеціально для подібних язикових казусів відкрита рубрика . Надсилайте свої знахідки. Ми чекаємо ваших листів holog_js=»1.0″; holog_r=»»+Mh. rnom()+»&s=13664&im=705&r=»+ espe(oumen.
referrer)+»&pg=»+espe(winow. loion. href); holog_js=»1.1″; holog_r+=»&j=»+(nvigor. jvEn