Кочеткова Н. Д. Німецькі письменники в журналі Новикова «Ранкове світло»

Кочеткова Н. Д. Німецькі письменники в журналі Новикова «Ранкове світло»

РАН
Сериальние видання / XVIII століття / Випуск 11

журналу.

Джерело: Література Освіти )»Ранковому світлі» ( 1777-1780) Н. И. Новикова переклади з німецького займають велике місце. Це свідчить про певну філософську й літературну орієнтацію журналу. Підтримуючи постійні зв’язки з німецькими масонами, члени новиковского кружка добре знали й великих і другорядних авторів Німеччини.)»Ранковому світлі», зупинимося лише на двох найбільш значні по обсязі й по змісту-«Федоне» і «Подорожі чесноти».)»Федон, або Про безсмертя душі». Слідом за першим німецьким виданням 1767 р. пішло ще трохи; «Федон» був переведений на французький, латинський, а потім голландські, італійські, угорські, датські, англійські мови.1) твору привертали увагу не тільки багатьох видатних сучасників, але й людей більше пізніх поколінь.2 Так, називаючи М. Мендельсона «одним із кращих і благороднейших людей свого часу», Н. Г. Чернишевський писав про нове видання «Федона» російською мовою: «Ми радуємося успіху bdquo;Федона» не тому, щоб він міг у наш час уважатися ґрунтовним трактатом про безсмертя душі, а тому, що знайомство із творами людей таких чесних і шляхетних душою, піднесених по розуму й по напряму думок, як Мендельсон, приносить безсумнівну користь читачам, хоча б ці твори вже застаріли».3)»Федона» з’явився на сторінках «Ранкового світла». Їсти підстава думати, що цей добуток розглядався видавцями в якімсь ступені як програмне. У першій частині журналу, безпосередньо після «Попередження», була надрукована стаття «Житіє й властивості Сократови».4 Ця стаття, що відкриває першу вересневу книжку журналу, являє собою не що інше, як переклад з поданого «Федону» життєпису Сократа-«Lebe) служила для мене дороговказною ниткою; однак використані були також першоджерела».5 Зіставлення російського й німецького текстів виявляє, що «Житіє й властивості Сократови» — це досить точний переклад з Мендельсона.

На самому початку жовтневої книжки був поміщений «Розмова перший» з «Федона», а в листопадової — «Розмову другий» і «Розмова третій». У такий спосіб був надрукований переклад усього твору Мендельсона, здійснений, цілком ймовірно, кимсь із основних учасників видання.)»Ранкове світло». П. Н. Верков писав про це видання: «.. . якщо Новиков друкує уривки із книги Бекона й поміщає свої власні статті, присвячені проблемам етики, розроблювальним у прогресивному дусі, то відразу — і, звичайно, не проти його волі (раз на ньому був відділ філософії) — знаходить місце bdquo;наполеглива проповідь «самоти» як єдино великої мети людського існування»».6

Твір, яким відкривалися три перші книжки журналу, видавці, звичайно, надавали великого значення й тому воно заслуговує на особливу увагу.)»Федон» — це добуток складне, що має багато різноманітних аспектів. Центральна ідея Мендельсона — обґрунтування безсмертя людської душі. Багато міркувань, висловлені німецьким філософом у зв’язку з розвитком цієї ідеї, виявилися близькі й співзвучні А. Н. Радищеву в період його роботи над трактатом «Про людину, про його смертність і безсмертя», твором, що «підбивало підсумок філософським спорам 80-х років, допомагало формуванню нової моралі».7 Дослідник X. Грасхоф (ГДР) недавно переконливо показав, що «Радищев при доказі безсмертя людської душі в найважливіших пунктах використовував аргументацію Мендельсона, твору якого, відомому у всій Європі, — bdquo;Федон, або Про безсмертя душі» (1767), — він випливав у найважливіших частинах, але збагатив прикладами, узятими із сучасності й російського життя».8

У зв’язку з вивченням формування літературно-філософських поглядів Карамзина німецький учений X. Роті досить докладно охарактеризував твір Мендельсона й полеміку, що розгорнулася довкола нього, у Німеччині.9 Дослідник помітив, що багато ідей «Федона» були близькі російським масонам-літераторам, членам новиковского кружка. Однак на російський переклад «Федона» в «Ранковому світлі» X. Роті не звернув уваги

Високе подання про людину і його моральні можливості — от що в першу чергу залучало видавців «Ранкового світла» у творі Мендельсона. Тут розвивалася думка про те, що вся природа, всі тварини повинні бути корисні людині, що займає «у великому світі найперше місце».10

Подання про людину як про «совершеннейшем утвір бога» було дуже істотно для Новикова. В «Попередженні» до «Ранкового світла», статті програмного характеру, говорилося: «Всі три царства природи були б для нас пемного-коштовні, якщо б нам досвіди не доводили, що людина всього оного створений владикою. lt;.. .gt; Всі нам доводить, що між видимими речами, які протягом толиких років ми довідалися, нічого пре-изящнее, величніше й шляхетніше людини і його від источ^ ника благ властивостей, що відбуваються, не знаходимо».11 Ця ж ідея докладно розвивалася в статті «Про достоїнство людини у відносинах до бога й до миру»,12Джерело: Література Освіти )»Федона» виявляється тут у цілому ряді випадків. Так, у видавничій статті говориться, що «людини» — це «ціль усього миру», «Володаря світу», «божества, для яких сонце сіяє, зірки блищать, яким звірі служать, для яких рослини зеленіють, процвітають і плоди приносять».13

Стаття «Про достоїнство людини» з’явилася в грудневому, тобто в четвертому випуску журналу, причому так само, як «Федон», була поміщена на самому початку книжки. Таким чином, читачі могли сприймати цю статтю і як своєрідне продовження «Федона» і як коментар до пему. Видавнича стаття давала ключ до розуміння «Федона», допомагала виділити саме головне в змісті цього добутку. Сочипение Мендельсона можна було інтерпретувати по-різному. Характерно, що видавці «Ранкового світла» звернули увагу насамперед на ідею про високе призначення людини. Безпосереднім висновком із цього для Новикова й близьких йому по поглядах масонів була думка про необхідність активного служіння в ім’я загального добра. Усвідомлюючи свою перевагу над іншими утворами, люди повинні надходити «по величі свого достоїнства».14 Вдумливий читач, повернувшись до «Федону», міг знайти аналогію цієї ідеї в наступному уривку: » чиЗагрожує тиран падінням батьківщині своєму, чи гноблене правосуддя, обидима чи чеснота, чи гнані закон божий і істина, то роби вживання з життя твоєї, для якого вона тобі й дана: умри, щоб через те людському роду зберегти найдорожчі засоби до загального блаженства його!».15)»Федону», служило реальним історичним прикладом, що як би ілюструє філософський трактат Мендельсона. Сократ з’являється як ідеальний громадянин, що «здоров’я, могутність, спокій, тишу, нарешті, і саме життя віддав із задоволенням для блага подібних йому».16 Ідея безсмертя душі, що розвивається в «Федоне», здобуває значення, надзвичайно актуальне для Новикова і його однодумців. Не відмова від земного життя, а діяльна участь у ній, опір усякої несправедливості й зловживанню — от принципи, якими керується Сократ: «Як незабаром яке-небудь предрассуждение або марновірство подавали спосіб до насильства й гноблення прав людських або до розбещення вдач і до сему подібному, то ніщо у світлі не могло його удержати, не дивлячись на небезпеку й гоніння, оним пручатися «.17

Пильна увага до внутрішнього миру людини і його психології, характерне для російських масонів, було пов’язане з виникненням сентиментального напрямку в літературі. Щодо цього твір Мендельсона також становило значний інтерес для видавців «Ранкового світла». Так, в «Федоне» зустрічається наступне міркування про «приємність»: «З першого погляду здається, що відчування це зовсім противне неприємності; тому що ніщо не може бути людині приємно й у той же самий час неприємно; однак ж не можна мати одного із двох чувствий цих, не почуваючи незабаром потім і іншого; здається, начебто кінці їх між собою зв’язані».18

Подібне подання про суперечливість людських почуттів утримується й у відомій статті з «Московського щомісячного видання» «Про приємність сумуй»,19 довго вважалася оригінальним добутком А. М. Кутузова, але в дійсності представляющей переклад твору Геллерта «Vo)»Федон» виник у результаті переписки Мендельсона з юнаків Томасом Аббтом, що звертався до нього як до більше зрілої людини, що имели вже репутацію мудрого філософа, з питаннями про зміст і мети людського існування. Відповіді на питання Аббта й склали зміст «Федона», про що писав сам Мендельсон у передмові до цього твору. Таким чином, звертання юного Карамзина до Лафа-Теру з аналогічними питаннями могло бути підказане цим прецедентом. Це підтверджує й наведений в «Листах російського мандрівника» розмова про «Федоне», у якому Карамзин використовує відповіді Лафатера. Саме Лафатер виступив як головний супротивник Мендельсона, і Карамзин, по всій очевидності, знав зміст їхньої полеміки, як показав у своїх дослідженнях X. Роті

Таким чином, надрукований в «Ранковому світлі» переклад «Федона» не пройшов непоміченим, він привернув увагу російських літераторів XVIII в., що по-своєму сприйняли й осмислили цей добуток.

Якщо ім’я Мендельсона було широко відомо не тільки в Німеччині, але й за рубежем, то ім’я автора «Подорожі чесноти» залишається невідомим навіть сучасним німецьким літературознавцям. Переклад цього твору з’явився спочатку в «Ранковому світлі»,26 а потім вийшов окремим виданням. 27

По ініціалам перекладача А. К. дослідники з повною підставою приписують цей переклад А. М. Кутузову.28

«Подорож чесноти» з різних сторін характеризувалося в науці. Радянські вчені справедливо вказували, що тут знайшли відбиття антиматеріалістичні погляди. Разом з тим, як показав И. 3. Серман, у цьому добутку є багато елементів, що зближають його із соціальними утопіями XVIII в.29

Швейцарський дослідник П. Вранг уважає «Подорож чесноти» перекладом одного німецького наслідування «Сентиментальній подорожі» Стерна. Бранг знаходить тут спробу передати емоційний стиль оригіналу й думає, що цей переклад мав «велике значення для розвитку bdquo;ліричної прози» російського сентименталізму».30

Тим часом для аналізу цього добутку можуть бути корисні відомості про його автора. «Подорож чесноти» являє собою переклад анонімно надрукованої в 1776 р. у Лейпцизі книги «Reise der Tuge): він був на військовій службі в Польщі, потім жив пекоторое час у Дрездене, Відню, Магдебурзі, де викладав французьку мову, з 1794 р. жив в Угорщині. Умер він в 1825 р. Перелік його творів, складений в 1796 р., перевищує сорок номерів, причому сюди включені тільки окремі видання, а наприкінці його є вказівка на те, що Бериш співробітничав також у різних журналах і альманахах

Всі ці книги виходили анонімно, і про приналежність їхньому Берингу відомо завдяки списку, що частково був включений у виданий їм «Загальний літературний словник»33 (3 частини, Ганновер, 1778-1779), частково по його письмових вказівках, зробленим для видавців «Ученої Німеччини».

Уже самі заголовки книг Беринга можуть дати подання про їхню літературно-філософську спрямованість. Приведемо трохи найбільш характерних: «Діалоги доброго»; «Проповіді до моїх братів»; «Золота книга, або Мораль для серця»; «Введення в загальну гармонію божественного навчання всіх народів і часів»; «Філософія моральної насолоди»; «Голос релігії до кращого серед людей» 34 і др.

Теми творів цього німецького автора були дуже близькі російським масонам. Не дивно, що А. М. Кутузов звернув увагу на один з добутків Бериша й узявся за нього переклад

«Подорож чесноти» не дуже замечательпо по своїх художніх вартостях, але являє собою значний інтерес у багатьох інші відносинах

При всій схильності Бериша до відверненого моралізування його власний багатий життєвий досвід мимоволі знайшов відбиття в «Подорожі чесноти».)»Подорожі» служить історія любові китайського принца Тсангли до італійки Клеменции, що завершується їхнім щасливим одруженням. Герої Бериша — Тсангли, його наставник і постійний супутник Иезрад, Клеменция — все це не живі характери, а ідеальні схеми. У міркуваннях кожного персонажа постійно чується голос самого автора: він міркує про релігію, про філософію, про політика, про науку, про літературу.)»Подорож чесноти» спрямовано проти атеїзму й матеріалізму. Однак у творі є момент, що вказує на те, що автор прагне відстояти не офіційну релігію церкви, а «внутрішню» релігію, релігію серця, за якої ратували масони. З явним співчуттям Бериш пише про жерців Криту: «Вони просвіщали інших, не ища бити видимими й не мали потреби в прийнятті на себе виду важливості. Людинолюбство й патріотичний дух становили єдину душу цілого їхнього ордена».35

Росіяни масони зустріли в «Подорожі чесноти» відповідним їхнім поглядам висловлення про безсмертя душі, про необхідність морального вдосконалювання, про всемогутність чесноти, про віротерпимість, про користь науки й утворення. У зв’язку із цими питаннями Бериш зупиняється й па проблемі ідеального государя, що гостро хвилювала й росіян письменників XVIII в. Німецький автор уважає, що істинно великий государ «таємних навушників нехтує, а захищає тих, які ім’ям його учинені зловживання викривають явно», «що государ не може инако вчинитися великим, як бив справедливим і благодійним».36 Подібний урок царям легко міг знайти застосування до російської дійсності й послужити докором Катерині, що оточувала себе далеко не самими гідними людьми. Подібний же зміст могло мати в книзі Бериша опис «наисовершеннейшего законодавства» Англії, «де й наипоследнейший з народу міркує, маючи владу повідомляти думки свої lt;…gt;, де вчені не побоюються ні утиску, ні вигнання; де всі науки процвітають і всі мистецтва нагороджуються, де торгівля множить дворянство».37

Таким чином, переклад «Подорожі чесноти» відбивав певну опозиційність російських масонів стосовно уряду, хоча ця опозиційність мала досить обмежений, помірний характер. Звичайно, важливо при цьому врахувати, що серед членів новиковского кружка не було повної єдності ні у філософських, ні в політичних, ні в літературних поглядах. Тому, говорячи про переклад Кутузова, треба помінить, що мова йде про одній з точок зору, а не про систему масонських поглядів вцелом.

Відповідно потрібно ставитися й до літературної орієнтації Бериша. В «Подорожі чесноти» неодноразово порицаются твору Вольтера, Руссо, Гельвеция й інших французьких просвітителів. Їм протиставляються повчальні добутки Геллерта, Дора, Ричардсона, зустрічаються посилання на Мармоптеля, Филдинга й ін. Особливо цікаве висловлення про Геллерте: «Не в тисящу чи крат драгоценнее мораль, подібне Геллертову, ніж цілі книгохранительници, наповнені романами».38

Про повагу й інтерес російських масонів до Геллерту свідчать переклади з його творів, здійснені А. А. Петровим і А. М. Кутузовим,39 а також невелика видавнича замітка в «Ранковому світлі», що випереджає переклад «Мекахефи».)»з повагою й достоїнством», названі «Аддисон між англійців, Геллерт і Виланд між німцями й Мармонтель між французами».40

Перерахування цих імен в «Ранковому світлі» було своєрідною відповіддю на лист, підписаний псевдонімом Иаков Завжди-Отут, де говорилося, що щиру мудрість можна знайти скоріше в древніх, чим у сучасних авторів.41 Це ж питання поставило й Бериш у своєму творі, причому вирішив його не так, як Иаков Всегдатут. В «Подорожі чесноти» є спеціальна глава, що носить заголовок «Древній і нові», у якій автор полемізує з тими, хто віддає перевагу читанню древніх сучасним письменникам. Як і в багатьох інших випадках, перекладний добуток було органічно включене в полеміку, що розгорнулася на сторінках «Ранкового світла».

У рецензії на окреме видання «Подорожі чесноти» книга одержала найвищою мірою схвальний відгук. «Предмет цього твору, — писав російський критик,- lt;…gt; навчає кожної людини почитати й любити всемогутнього творця вселений, поставляти чеснота единою целию подорожі свого в житті й вправлятися в оной завжди й у всяких обставинах. Наставляння, що подаються згаданим філософом (Иезрадом, — Н. К.) своєму вихованцеві, і тонкі міркування цього останнього не можуть не захопити людину, обдарованої чувстви-тельностию й добротою серця, і не виконати душу його спонуканням вивергнути себе з панування страстей, якому він ще підданий. Ми зізнаємося, що читали цю книгу з найбільшим у світлі задоволенням і сподіваємося, що вона принесе рівномірно оное й всім читачам, що мають здоровий розум і вільні від пристрастей думки».42 Рецензент рекомендує книгу людям, «обдарованим чутливістю й добротою серця», характеризуючи таким чином, не тільки твір Бериша, але і його російських читачів, багато в чому вужі підготовлених до сприйняття добутків, перейнятих ідеями сентименталізму

Книга Бериша становила значний інтерес для російських літераторів і з погляду самого жанру. Опираючись, очевидно, па свої особисті враження, «мандрівний письменник» зумів дати загальне подання про характер, звичаї й вдачі деяких народів. Зі співчуттям згадуючи Стерна, Бериш увлеченно говорить про користь подорожей, які дають можливість «розглянути характеристичні риси всея нації й доповнити те, що в кожному письменнику здається нам темним».43

«Подорож чесноти» було одним з найцікавіших у цьому жанрі добутків того часу, і воно, безумовно, повинне було залучити до себе увага майбутнього російського мандрівника — Н. М. Карамзина. Рано занароджений інтерес Карамзина до німецької літератури значно зміцнився й виріс у період його тісного спілкування зі членами новиковского кружка, видавцями «Ранкового світла».

Не доводиться сумніватися в тім, що Карамзин ще до подорожі читав твір Бериша, переведене Кутузовим, одним із самих шановних і впливових членів кружка московських розенкрейцерів. Можна думати, що «Подорож чесноти» займало далеко не останнє місце серед тих творів, які почасти визначили маршрут і програму подорожі Карамзина по Європі. У творі, що належав німецькому авторові, серед країн, по яких подорожують герої, не було Німеччини: власну країну письменник, імовірно, не хотів тут описувати. Тсангли й Иезрад спочатку перебувають в Аравії, потім відвідують Єгипет, Крит, Грецію. Досить довго триває їхнє перебування в Італії: тут відбувається зустріч із Кле-Менцией, тут умирає Иезрад. Далі Тсангли разом із Клемен-Цией відправляються через Швейцарію у Францію, а потім в Англію. Кожна із цих трьох останніх країн досить докладно охарактеризована, причому думки німецького письменника багато в чому знаходять відповідності в «Листах російського мандрівника», що відвідав через кілька років ці країни в тій же послідовності

Про Швейцарію Бериш говорить із замилуванням. Гостинність, «чесність і вірність», «простота безвинності» тутешніх жителів, нарешті, їхній добробут — все це дає привід для міркуванням німецького письменника про «вільність» швейцарців: «Вільність свята! об джерело вічних благословений! яка земля без тебе багата й щаслива!». 44 Пізніше Карамзин з не меншою наснагою викликують: «Щасливі швейцари! Чи всякий день, чи всяку годину дякуєте ви небо за своє счастие, живучі в обіймах чарівної натури, під благодійними законами братнього сполучника, у простоті вдач і служачи одному богові?».45

Про французів Бериш пише з деяким скепсисом, засуджуючи їх за «легкість у думках». Однак, перебуваючи в Парижу, його герой Тсангли здобуває одну коштовну якість — «міську ввічливість», тобто «учиться бути наилюбезнейшим співрозмовником». 46 Говорячи про характер француза, Карамзин у свою чергу зауважує: «Легковажність, мінливість, які становлять порок його характеру, з’єднуються в ньому з люб’язними властивостями душі».47

Почасти збігаються думки обох письменників і про Англію. Бериш називає цю країну «щасливим островом», а англійців «трудолюбивейшей і найбагатшою націями», що має «наисовершеннейшее законодавство».48 Для Карамзина Англія — земля, «яка по характері жителів і ступеня народної освіти є, звичайно, одне з перших держав Європи».49

Зрозуміло, при всій подібності подібних відкликань і висловлень Бериш і Карамзин дивилися на країни Європи різними очами й по-різному передавали свої враження. «Подорож чесноти», де основне місце займали абстрактно-моралістичні міркування, — це скоріше філософський трактат, чим «подорож»; герої Бериша — алегоричні фігури, але не живі характери. «Листа російського мандрівника» — одне із самих чудових художніх творів російської літератури XVIII в. По суті це твору різних жанрів, твору непорівнянних масштабів по історико-літературному значенню

«Листа російського мандрівника» були написані Карамзиним по особистих, безпосередніх враженнях, але не можна забувати й того, що вони були підготовлені читанням численних європейських «подорожей», знайомство з якими виявилося в «Листах» тією чи іншою мірою. У коло цих творів, зазначених В. В. Сиповским,50 варто включити й «Подорож чесноти» — книгу, настільки високо оцінену російськими масонами з новиковского кружка.)»сочувственником». Радищев, як відомо, присвятив «Подорож з Петербурга в Москву» Кутузову й тут же полемізував з ним з питань політики й релігії. Можливо, що деяким матеріалом для полеміки Радищеву послужив добуток аналогічного жанру — філолофсько^-публіцистичне «Подорож чесноти».

У всякому разі перекладні добутки, що з’явилися в журналі «Ранкове світло», виявилися в багатьох відносинах цікаві для російських читачів 1790-х років і знайшли своєрідне переломлення в оригінальній російській літературі цього періоду

-Л., 1951, с. 327-329; Berwi)»De) hat mir dabei zum Leitfade).

6 Верков П. Н. Історія російської журналістики XVIII століття. М.-Л.. 1952, с. 399-400.

7 Макогоненко Г, П. Радищев і його час. М., 1956, с. 508.

8 Grasshoff. А. )-Zeitschrift fuuml;r slavische Philologie, 1962, B. XXX, H. 2, S. 275-288; 2) )»… vo); «Predigte); «Das golde); «Ei); «Philosophie der sittliche); «Die Stimme der Religio). Одна із книг Бериша («Chrysophil, oder Der Weg zum Gluuml;ck». 4 Theile. Alte) була пізніше перекладена на російську мову Андрієм Наумовим: Хри-Зофил, або Шлях до благополуччя й відкриття людських оман у снискании оного. Ч. 1-4. М., 1769. Див.: Зведений каталог російської книги цивільної печатки XVIII століття, т. I. М., 1963, с. 93.

35 Ранкове світло, 1778, ч. II, с. 250.

36 Там же, ч. III, с. 215-216.

37 Там же, с. 255.

38 Там же, с. 199.

39 Докладно про їх говориться в зазначеній вище роботі П. Бранга

40 Ранкове світло, 1778, ч. IV, с. 317.

41 Там же, ч. II, с. 356-357.

42 Московські відомості, 1782, 3 грудня, № 97, с. 776.

43 Ранкове світло, 1778, ч. III, с. 238

44 Там же, с. 230.

45 Карамзин Н. М. Избр. соч. у двох томах, т. I, с. 214.

46 Ранкове світло, 1778, ч. III, с. 234.

47 Карамзин Н. М. Избр. соч…, т. I, с. 506.

48 Ранкове світло, 1778, ч. III, с. 253-255.

49 Карамзин Н. М. Избр. соч. …, т. I, с. 514.

50 Див.: Сиповский В. В. Н. М. Карамзин, автор «Листів російського мандрівника»,Спб., 1899, с. 238-362.