Колин Уилсон. Майстерність роману
Глава друга. Творці душ «Памела». Чому «Памела» зробила літературний фурор на європейському континенті. Ричардсон навчив свідомість людей подорожувати у власних думках. Англія стає націями читачів. Другий тріумф Ричардсона в романі «Кларисса». Клиленд і його роман «Фенни Хилл». «Спрага досвіду» у людини. Життєвий шлях Руссо. Критика цивілізації робить Руссо знаменитим. Роман «Нова елоиза» і його значення. Образ Юліи викликав у читачів потоки зліз. Народження романтичного екстазу й романтичної агонії. Розчарування Ґете в любові і його роман «Вертер». Герой стає одинаком. Життєвий шлях Шиллера. «Якби Бог знав, що Шиллер напише своїх «Розбійників», він не створив би мир». Новий вимір людської волі.)»Памела, або Вознагражденная чеснота». Ніхто з откривших цю книгу в той день не міг припустити, що тримає в руках один із самих революційних добутків свого часу. Стиль книги не відрізнявся нічим незвичайним: вона була написана формальною, невигадливою мовою:
«Дорогі батько й матінка, Поспішаю поділитися з вами тим великим нещастям, що осягло мене, і роблю це, бажаючи полегшити своє страждання. Нещастям стала смерть моєї доброї леді від тої хвороби, про яку я повідомляла колись, і втрата її змусила всіх нас перебувати у великій скорботі; вона була милої доброї леді, завжди залишаючись люб’язної до усім нам —і вірним її слугам… Але, на жаль, на все воля Божа!»
И далі:
«… Я не в праві обтяжувати своїх милих батьків швидким поверненням додому, накладаючи на них невдячні пута! Тому що мій пан сказав, звертаючись до нас: «Я подбаю про усіх вас, мої добрі покоївки. У тому числі про Вас, Памела» (і взяв мене при цьому за руку; так, на очах в усіх він взяв мене за руку), «тому що заради моєї милої матінки я стану вашим другом, а ви візьмете на себе обов’язку по догляду за моїм гардеробом». Так благословить його Господь!..»
Але вже з постскриптуму до листа стають зрозумілими щирі наміри молодого пана:
«Від страху я ледь не втратилася почуттів; тому що тепер, як тільки я згорнула цей лист, сидячи в туалетній кімнаті покійній леді, до мене ввійшов мій молодий пан! Як я злякалася!»
Раптово він наполягає на тому, щоб вона дала йому прочитати свій лист, потім обсипає дівчину люб’язностями, змушуючи бентежитися й тріпотіти її душу.)»Памели» їм були знайомі такі романи, як «Дон Кихот», «Робинзон Крузо», включаючи сумнівні вироби миссис Афри Бен. Але всі вони були здебільшого шахрайськими романами, «правдивими історіями», оповіданнями з життя злодіїв і бурлак або найчастіше описами чиїх-або подорожей. «Памела» же розповідала звичайною мовою про звичайні речі. Уже з першої сторінки прочитаного листа читача охоплює потаєне бажання довідатися, чи спокусить молодий пан дівчину. І автор, не перериваючи властивого йому морального тону, прагне всіляко задовольнити це бажання, детально описуючи всі спроби сквайра Б. опанувати Памелой. У своєму Двадцять п’ятих листів дівчина розповідає про те, як, виявившись роздягненої, вона була схоплена сквайром Б., що, вискочивши із прикомірка, повалив її на постіль. Цього разу її врятувало присутність домашніх слуг. Але під прийменником від’їзду дівчини додому розбещений сквайр посилає її у свій заміський будинок, де прибігає до послуг звідниці. Нарешті, він намагається зґвалтувати дівчину, і звідниця допомагає йому в цьому; але він зупиняється, помітивши, що жертва б’ється в конвульсії. Враження, що могли зробити сцени реального сексуального акту на читача вісімнадцятого сторіччя, порівнянно хіба що із сонячним ударом, —і почуттям, на зразок того, що два століття через зробили романи про Джеймса Бонда.)»Памели» використовував один з геніальних і вічних мелодраматичних сюжетів. Але ким був сам автор? На титульному аркуші книги не було ніякого ім’я. Через кілька тижнів слухи рознесли по всьому Лондону ім’я п’ятдесятилітнього типографщика Семюела Ричардсона. Всі підозри впали на нього. Сімнадцятилітнім юнаком одержавши торговельне утворення, Ричардсон женився на дочці свого хазяїна, а потім став власником його друкарні, перетворившись у процвітаючого заможного буржуа. Друзі озивалися про нього, як про графомана-дилетанті; але ніхто не міг повірити, що ця людина має серйозну творчу силу, здатної створити такий самостійний добуток, як «Памела».) кредиторам, виражати співчуття й т.п. Упоравшись із завданням, Ричардсон відчув у собі раптовий потік творчої фантазії. Він узявся за твір листів відкинутих жінок своїм невірним коханцям, жалісливих батьків своїм дочкам, що живуть у великому місті… У зв’язку із цим він згадав одну історію, що чув ще в роки своєї юності; у ній розповідалося про доброчесну служницю, що успішно протистоїть всім намірам з боку свого пана й зрештою, що стала його дружиною. Цілком імовірно, що Ричардсон міг викласти цю історію ще в «Корисних листах», поки не усвідомив її важливість як прекрасного літературного матеріалу. До написання «Памели» він приступився 10 листопада 1739 року. Спочатку він хотів обмежитися обсягом у три або чотири тисячі слів, але в міру збільшення рукопису і його власної зацікавленості цією історією, стало ясно, що книга перетвориться в серйозний роман. 10 січня 1740 року —і через майже два місяці —і він закінчив свій добуток обсягом у двісті тисяч слів. Вихід роману у світло в листопаді зробив Ричардсона найвідомішим письменником в Англії, а книгу —і першим «бестселером».)»Памела» переступила на континент. До вящему свого подиву й задоволення, Ричардсон був проголошений великим моралістом-реформатором і унікальним літературним генієм. Деякі дами, зрозуміло, виражали свої сумніви із приводу вірогідності сцени зґвалтування, але в цілому, було очевидно, що всі задоволені високим моральним змістом книги. Рідким художнім чуттям Ричардсон зумів створити вірне сполучення реалістичності сексуальної сцени й моралізування.) могли вихваляти «Памелу», порівнюючи її чесноту хіба що з біблійними оповіданнями. Але, з іншого боку, мова йде зовсім не про вознагражденной чесноти; навпроти, винагороду одержала наполегливість Памели в умінні продати власну невинність ціною, у жодному разі не меншої шлюбу. Так чи можна називати чеснотою настільки комерційний розрахунок? Слава письменника знову повернулася на рідний острів, приобретя тепер риси досить невтішної пародії за назвою «Шамела» (цілком ймовірно, що належала перу Генрі Филдинга), у якій Памела була викрита як жінка, у дійсності позбавлена яких би те не було моральних принципів, а сквайр Б. став жертвою інтриги, спрямованої на те, щоб зв’язати його узами шлюбу. (Більше пізня пародія Филдинга за назвою «Джозеф ендрюс» була більше конструктивна й по праву стала класикою жанру; цього разу мо
ва йшла про брата Памели Джозефі, що защится власну чесноту від нападок ненаситної леді Буби). Літературний мир Лондона був одержимо «Памелой», і серія книг, озаглавлених » Анти-Памела», була лише частиною літературного ремісництва початку сорокових років вісімнадцятого століття.) закінчується сценою примирення. Новий роман ішов нарозхват, нітрохи не уступаючи в цьому своєму попередникові й доводячи тим самим, що сексуальні сцени не були тим єдиним, що шукав у ньому читач. Відкликання посипалися з новою силою. Доктор Джонсон висловив думку про те, що Ричардсон «розширив знання про людську природу», а Дідро говорив, що «Памела» змушує його в дійсності переживати події, описані в романі, —і коментар, що як ніщо краще пояснює популярність Ричардсона. Тепер, з висоти двадцятого сторіччя ми можемо сказати, що навіть самі переконані шанувальники Ричардсона не змогли вловити неординарність його творчого досягнення. Доктор Джонсон, будучи найвищою мірою розташований до Ричардсону, у відповідь на те, що цей літній власник друкарні міг би стати одним з найбільших новаторів в історії літератури, напевно вибухнув би своїм бурчанням, що ричить («Ваші почуття, сер, ідуть Вам більше, ніж Ваш розум.»). Однак сьогодні ми можемо говорити про значення Ричардсона не як письменника, що розширило наші пізнання про людську природу, —і зовсім ні, —і але як письменника, що звільнив людську уяву.) три або чотири сторіччя назад. Вимовляючи слова «Англія Шекспіра» або «Лондон Джонсона», ми воскрешаємо в нашій уяві різнобарвні картинки з торговельними судами на Темзі й численних тавернах і кав’ярнями на березі. Насправді головною характеристикою життя в той час була її абсолютна монотонність. Подання про це ми можемо одержати почасти з тих російських романів дев’ятнадцятого століття, які описували життя в маленьких селах і заштатних городках, де, здавалося, нічого не відбувається; цей образ ближче до щирої Англії Шекспіра. Зрозуміло, у ній існували театри, але лише у великих містах. У ній були книги —і й навіть романи, але лише багаті люди могли собі дозволити їх купити; і, нарешті, більшість людей було просто неграмотно. Більшість людей жило й умирало, будучи не в силах заглянути за межі тої повсякденної рутини, у якій існували їхні батьки й предки. З народження вони перебували за величезною стіною, не могти побачити те, що діялося за її межами.)»Глядач», що Аддисон і Стил почали —і щодня —і випускати у світло в 1711 році. Це не було щоденним виданням у сучасному змісті цього слова; впадала в око постійна зміна нових сюжетів. Але це вже було проривом у спілкуванні людей; відразу кілька тисяч англійців слухали одному єдиному голосу, зверненому до них під час ранкового кава або за кухлем теплого елю. Найбільшу популярність у читачів «Глядача» одержали історії, розказані від імені старомодного й неуважного сквайра сера Роджера де Коверли. Вони були витримані в спокійних тонах; мова йшла в них про повсякденні турботи сквайра, про його відносини зі слугами й орендарями. Творці цього образа наділили його рисами добродушного сільського консерватора, з позицій якого можна було обговорювати проблеми моралі й громадського обов’язку. На превеликий подив, цей образ став найбільш популярним у читачів «Глядача», які жадали від його всі нових оповідань. Аддисон і Стил зробили для себе те ж відкриття, що й будь-який телевізійний продюсер сучасності: люди обожнюють оповідання про повсякденне життя, оскільки легко здатні «ототожнити» себе з їхніми діючими особами. У дійсності, Аддисон і Стил заклали основи сучасного роману.)»Робинзон Крузо» вийшов у світло вісім років через, в 1719 році. Однак «Робинзон Крузо» належить скоріше до більше ранньої традиції шахрайських романів у дусі «Лазарильо де Тормеса» і «Дон Кихота». Крім того, Дефо був більшою мірою журналістом, ніж літератором-першопрохідником: прототипом його Крузо був Олександр Селькирк, реальний моряк, оказавшийся на незаселеному острові, права на опис життя якого були придбані Дефо за кілька крон. Однак успіх «Крузо» доводить, що читач того часу вже був підготовлений до появи роману. І якби не піратське видання «Крузо», зроблене незабаром іншим видавцем, його роман приніс би Дефо цілий стан.) затишку дружини сільських джентльменів не були обтяжені якими-небудь іншими заняттями, крім вишивок домашньої білизни й читання всього, що попадалося під руку. Видання проповідей відразу розкуповувалися в день їхнього виходу у світло. Попит на газети й журнали типу «Глядача» або «Бурлаки» Джонсона був величезний. У ході т