«Колишні люди» у п’єсі М. Горького «На дні»

Твір по літературі: «Колишні люди» у п’єсі М. Горького «На дні» Творчий задум п’єси «На дні» ставиться до самого початку 1900 року. М. Горький збирався створити «цикл драм» із чотирьох п’єс, кожна з яких присвячена зображенню певного шару російського суспільства. Про останню з них він пише в середині 1901 року К. П. Пятницкому: «Ще одну: босяки. Татарин, єврей, актор, господарка нічліжного будинку, злодії, детектив, повії.

Це буде страшно. У мене вже готові плани, я бачу — особи, фігури, чую голосу, мовлення, мотиви дій — ясні, все ясно!..» Задумуючи п’єсу як опис життя найбіднішого населення міст Росії, Горький насамперед визначив її як соціально-філософську драму, у якій головним є конфлікт оказавшихся на дні життя людей з навколишнім світом. В одній з рукописних редакцій п’єса так і називалася: «На дні життя».

Але разом з тим ці люди перебувають також і на дні почуттів, думок, кожному з них доводиться боротися із занепадом у самому собі. Ці конфлікти розвиваються паралельно протягом всієї п’єси На початку п’єси ми бачимо мешканців нічліжки, незадоволених життям, собою, один одним. Багато хто з них раніше жили краще, а сюди потрапили через якесь нещастя. Так, Барон і Сатин виявилися тут після в’язниці, Бубнов пішов від дружини, залишивши їй свою майстерню, Актор спився. Деякі ж, наприклад Настя, ніколи й не бачили іншого життя. Одні вже упокорилися з таким положенням і розуміють, що піднятися із дна неможливо, інші ж сподіваються, що все це відбувається з ними тимчасово.

Так, Кліщ думає, що після смерті дружини він буде багато працювати й зуміє забезпечити собі краще існування. Він уважає, що якщо жити «по честі», те можна всього домогтися. Актор, навпаки, намагається знайти заспокоєння в алкоголі, тим самим ще більше збільшуючи своє тяжке становище. Він уже не розраховує покинути цю нічліжку й з гіркотою згадує своє колишнє життя. І от серед цих пригноблених людей з’являється стороння людина — Лука, що мандрує безпаспортний старий. Повний жалю до всіх людей, він приносить багатьом мешканцям нічліжки надію. Ганна, дружина Кліща, лежить при смерті й випробовує жахливі страждання.

А цей старий полегшує їй останні годинники. Очікуючи після смерті таке ж борошно, воно з надією чує його слова: «Нічого не буде! Нічого! Ти — вір! Спокой і — більше нічого!..» Акторові він говорить про існування безкоштовної лікарні для алкоголіків, і той навіть протягом одного дня втримувався від пияцтва й працював, підмітаючи вулицю. Попелу Лука радить виїхати з Наташей у Сибір і почати там нове життя.

У мешканцях нічліжки з’являється впевненість, що вони можуть вирватися з полону важкого життя на волю. І отут автор піднімає глибоко філософське питання: «А чи потрібна цим людям неправда?» Адже більша частина слів Луки — це неправда, вимовлена з жалості, з метою утішити, допомогти. Він же підтримує Настю в її оповіданнях про «теперішню любов», хоча зовсім очевидно, що нічого подібного з нею не відбувалося, що все це вичитано із книг. Відповідь на це питання звучить у словах Сатину: «Хто слабшав душею… і хто живе чужими соками — тим неправда потрібна… одних вона підтримує, інші — прикриваються нею… А хто — сам собі хазяїн…

хто незалежний і не жере чужого — навіщо тому неправда? Неправда — релігія рабів і хазяїв… Правда — бог вільної людини!» Відповіддю служить весь розвиток дії.

Ми бачимо катастрофу всіх надій: умирає Ганна, і інструменти Кліща розпродані на її похорони — він залишається без засобів до існування; Васько Попіл убиває в бійці Костилева, що, очевидно, приведе його у в’язницю; Татарин роздавив руку й втратився роботи. Створюється враження, що Лука привніс у їхньому житті тільки гірші зміни, тому що після його відходу обстановка в нічліжці стає ще більш жалюгідної, чим на початку п’єси. Ці босяки ще глибше поринули на «дно», вони програли ще одне зіткнення зі своєю долею, остаточно зневірилися у свої сили. Все це підкреслюється наприкінці п’єси. Актор, позбавлений підтримки Луки й переконува_ постійно Сатиним, що всі розмови про безкоштовну лікарню для алкоголіків — неправда, кінчає життя самогубством.

І, як ілюстрація безвихідності положення нічліжників, звучать повсякденні слова Сатину: «ех… зіпсував пісню… дурок-рак!» Взявши за основу своєї п’єси конфлікт низів суспільства з їхнім непростим життям, Горький зумів виконати головне завдання — показати всієї грані існування цих людей, надовго або назавжди залишаються «на дні», всі можливі прояви їхніх характерів.

Ми бачимо практичну неможливість яких-небудь позитивних змін у їхньому житті, незважаючи на всі їхні старання й надії, оскільки вони не є вільними людьми. Вільна людина, по Горькому, повинен сміло дивитися правді в очі, а не знаходити розраду в гарній неправді, задовольняючись своїм положенням. І тільки коли людина стане вільним, він зможе перебороти труднощі й вирватися з безодні нічліжки. Тільки тоді можна здійснити надії на краще життя не тільки для однієї людини, але й для всього суспільства