Белокурова С. П., учитель гімназії, Санкт-Петербург Твір (А.
Блок «У ресторані», А. Ахматова «Увечері»), (А. С. Пушкіна » чиБроджу я уздовж вулиць шумних…», «Дорожні скарги»), (лірика Ф.
И. Тютчева й А. А. Фета) і інші, поміщені в розділі «», — олимпиадние роботи з літератури, цінність яких полягає в тім, що вони являють собою комплексний аналіз поетичного тексту
Кожний учень може вибрати й осмислити, самостійно «проробити» на матеріалі цих творі той аспект аналізу, що здається йому найбільш значимим, допомагає дати власну інтерпретацію вірша: аналіз лексики, стилістики тексту, його фонетики, образної структури, синтаксису, композиції, руху «поетичної думки» і т.д. Приведемо приклади (фрагменти) із творів учнів, присвячені міркуванням тільки про один елемент структури поетичного тексту — римі. Зверніть увагу, як виграє робота завдяки складанню аналізованого тексту з іншими поетичними добутками. Читаючи їх, запам’ятовуйте, як грамотно цитувати поетичний текст. 1.&l;…
> Велика кількість віршів любовної лірики засновано на спогадах про давно минулому, про колишню любов, про почуття, що ніколи переповняли серце, про страсті й біль, притуплених часом, але не втратили змісту для поета. Такі (умовимося називати його так) «Я пам’ятаю дивовижну мить…» Пушкіна, «Сіяла ніч…» Фета й «Я зустрів вас — і все колишнє…» Тютчева
<...>. …І серце б’ється в упоенье, И для нього воскресли знову И божество, і вдохновенье, И життя, і сльози, і любов. А. С. Пушкін «ДО» («Я пам’ятаю дивовижне мгновенье…»)Мимоволі зупиняє погляд співзвуччя кінців другого й четвертого рядків: «знову — любов». Це рима тривіальна, своєрідний штамп романтичної лірики. Віршознавство ділить рими «бедние» і «богатие». Перед нами рима, безумовно, бідна. В «Євгенію Онєгіні» Пушкін сам зізнається читачеві, що використовує традиційні рими: И от уже тріскотять морози И срібляться серед полів… (Читач чекає вуж рими троянди, На, от візьми її скоріше!) Однак Пушкін називає риму й «звучною подругою», дочкою Мнемозини, богині пам’яті. А в однойменному вірші вона виявляється дочкою німфи Луна, приреченої, відповідно до грецького міфу, повторювати чужі слова. У поезії Пушкіна поява рими «знову — любов» не рідкість. Згадаємо вірш 1820 року «Згасло денне світило…», написане поетом у романтичний період творчості: И почуваю: в очах народилися сльози знову; Душа кипить і завмирає; Мрія знайома навколо мене літає; Я згадав колишнього років божевільну любов… «Знову» стійко зв’язується з «згадав», з темою спогаду, повернення почуття у всій повноті його переживання — з гіркотою, стражданнями й захватом. Сама рима «знову — любов» стає у вірші смисло — і сюжетообразующей. Те ж саме відбувається й у вірші «ДО » («Я пам’ятаю дивовижну мить…»), де рима ця з’являється в останній строфі, що представляється мені аж ніяк не випадковим і дуже значимим. Завдяки цьому сполученню, співзвуччю текст добутку відкритий у майбутнє — «дивовижна мить» не зникло, а продовжує жити, висвітлюючи душу ліричного героя, стаючи закономірним підсумком творчого зльоту, відродження душі. <...>. 2. І багато років пройшло томливих і нудних, И от у тиші нічний твій голос чую знову, И віє, як тоді, у подихах цих звучних, Що ти одна — все життя, що ти одна — любов… (А. А. Фет «Сіяла ніч…») У Фета — трохи інакше. Місце рими — усередині тексту вірша, у другому катрені. Фет начебто договорює недоговоренное попередником: знову, що вернулася любов («…і любов») — це стан, коли насамперед «немає образ долі» (фетовские «образи долі» можна дорівняти до «мороку заточенья», до життя «без божества», «без вдохновенья» у пушкінському вірші, у Тютчева теж виникає близький образ «віджилого серця»), коли «життя немає кінця», «мети немає інший», крім любові. Так романтичний штамп, що виявляє в римі весь спектр значень, виявляється значеннєвим стрижнем трьох ліричних шедеврів — віршів Пушкіна, Тютчева й Фета. <...>. 3. Отут не одне воспоминанье, Отут життя заговорило знову — И те ж у вас очарованье, И та ж у душі моєї любов!.. (Ф. И. Тютчев «Я зустрів вас…») У Тютчева, як у Пушкіна, — та ж відкритість душі для повернення почуття («і та ж у душі моєї любов»). І «виденье»- те саме, що викликало любов і колись («і те ж у вас очарованье»). Так може бути, рима — це не проста співзвуччя?Пастернак називав її відгуком миру на заклик поета. Перефразовуючи слова Л. Я. Гинзбург про те, що «перетворення слова відбувається в поетичному контексті», можна сказати, що й перетворення рими відбувається в контексті. Адже неможливо говорити про риму поза її «оточенням», саме в ньому вона набуває сенсу, перестаючи бути просто сполученням звуків. <...>.Міркуючи про подібність ліричних сюжетів, образів героїнь, засобів художньої виразності, однакових римах, я усе більше переконувалася, що ніколи б не переплутала ці вірші. Чому? Кожний з поетів, навіть використовуючи традиційні для свого часу або напрямку поетичні штампи, залишається самим собою, зберігає те, що Тургенєв назвав «своїм голосом», «своїми особливими нотами».