Уперше п’єса була опублікована в журналі «Москвитянин», 1855, No 17.
Перший чорновий начерк драми «Не так живи, як хочеться» (зберігається у Відділі рукописів Державної бібліотеки СРСР ім. В. И. Леніна) ставиться до серпня 1854 року. По первісному задумі драма повинна була складатися з п’яти актів. Заголовок спочатку був інше, але теж пословичное й повчальне: «Боже міцно, а враже лепко: масниця». У ремарці на заголовному аркуші вказувалася: «Дія відбувається в XVII сторіччі, в одному з більших міст Росії на Волзі під час масниці». Написане був лише початок першого акту, а потім закреслено автором
Другий чорновий варіант, уже під заголовком «Не так живи, як хочеться» (зберігається у Відділі рукописів Державної бібліотеки СРСР ім. В. И. Леніна) ближче до остаточної редакції п’єси: «драма в 3-х діях і 4-х картинах», дія її перенесена в Москву. Але час дії визначився не відразу; автор переносив його зі століття в століття: з XVII сторіччя до кінця XVI, а потім до кінця XVIII століття. Однак у всіх варіантах дія незмінно «відбувається на масниці».
Відбитий в автографах процес роботи автора над текстом драми показує прагнення письменника індивідуалізувати мовлення персонажів, пожвавити діалоги, внести нової характерної подробиці
У листопаді 1854 року п’єса була закінчена, а 3 грудня вже поставлена в Малому театрі. У пресі вона з’явилася лише у вересні наступного року (у журналі «Москвитянин», 1855, No 17; поверх того минулого видрукувані 600 окремих відбитків).
Це видання не дає, однак, остаточного тексту. Підготовляючи перші збори своїх творів у двох томах (видане Кушелевим-Безбородко в 1859 році), Островський продовжив роботу над своєю першою драмою. Її нова, поліпшена редакція відрізняється від попередньою більшою закінченістю деяких способів-персонажів. Різкіше підкреслена пристрасність натури головного героя, Петра Ілліча, і по контрасту посилений аскетизм його батька, Іллі Івановича. Драматизм конфліктів став напруженіше. Знову написана сильна в драматичному відношенні сцена галюцинації Петра: «У кімнаті раптом з’являється Еремка, якого бачить один Петро» (буд. III, сц. 2, явл. I). Більше динамічності й виразності придбали діалоги в ряді сцен. Мовленням персонажів додано ще більше природності й жвавості. У ремарці, після заголовка й списку діючих осіб, зроблене характерне додавання: «Зміст узятий з народних оповідань».
Текст «Не так живи, як хочеться» по цьому виданню 1859 року відтворювався без редакційних змін у всіх наступних зібраннях творів А. Н. Островського. При передруках давалася в скороченні лише народна пісня «Виходила младешенька всі луги й болота» (буд. III, сц. 1, явл. 3). Перевидаючи свої п’єси, драматург приводив і більшості випадків тільки початок пісень, тому що виконання їх зі сцени цілком затримувало розвиток дії, сповільнювало його динамічність
«Не так живи, як хочеться» з’явилося останнім твором Островського, надрукованим у журналі «Москвитянин».
На опублікування драми в «Москвитянине» одним з перших відгукнувся Н. А. Некрасов в «Сучаснику» (1856, No 2) [1], високо оцінивши її достоїнства: «…хіба тільки в першому, відомому добутку м. Островського (тобто в комедії «Свої люди — сочтемся!». — С. Е.) можна знайти такі живі й майстерно обкреслені обличчя, як в «Не так живи, як хочеться». Не говоримо вже про вірність мови; російський склад і в житті й у мовленні даний м. Островському більш, ніж кому-небудь із сучасних письменників; він володіє ним спокійно й цілком, і від всіх його осіб дійсно віє російським духом». «Краще й витриманіше всіх осіб — Груша, — писав Некрасов. — Здається, так і бачиш її й чуєш її сміх». Разом з тим автор рецензії шкодував, що драматург «сам зв’язує собі руки», насилує своє дарування заради упередженої й помилкової теорії: «Взагалі ми готові просити м. Островського не звужувати себе навмисно, не підкорятися ніякій системі, як би вона не здавалася йому вірна, з наперед прийнятим поглядом не підступати до російського життя. Нехай він дасть собі волю розливатися й грати, як розливається й грає саме життя».
Н. А. Добролюбов у статті «Темне царство» не зупинився докладно на аналізі «Не так живи, як хочеться», але він рішуче виступив проти спроб реакційних слов’янофільських критиків представити автора цієї п’єси якимось проповідником «мерзенної моралі, що пропонує терпіння без кінця й зречення від прав власної особистості». «Може бути, — затверджував Добролюбов, — вплив кружка й діяло на нього в змісті визнання відомих відвернених теорій, але воно не могло знищити в ньому вірного чуття дійсного життя, не могло зовсім закрити перед ним дороги, зазначеної йому талантом… Слов’янофіли незабаром побачили в Островському риси, зовсім не службовці для проповіді смиренності, терпіння, прихильності до звичаїв батьків і ненависті до Заходу, і вважали потрібним дорікати його — або в недосказанности, або в поступках негативному погляду» (Н. А. Добролюбов, Собр. соч. у трьох томах, Гослитиздат, М. 1952, т. 2, стор. 164-165).
«Народна драма» Островського (такий підзаголовок «Не так живи, як хочеться») не виправдала очікувань і надій критиків-слов’янофілів, і відношення до неї з їх боку було двоїстим. Так, Т. Філіппов, критик журналу «Російська бесіда» (1856, No 1, стор. 94-96) визнавав, з одного боку, що «думка цієї драми має сама по собі глибоке значення й драматичне оббудовування її заслуговує на повну увагу критики, як чудовий художній намір», але, з іншого боку, думав, що ця п’єса «по виконанню слабкіше всіх інших, дотоле писаних добутків м. Островського». На думку автора статті, «слабість у створенні характерів» є головним недоліком драми «Не так живи, як хочеться», «по якому вона не мала ні найменшого успіху ні на сцені, ні в читанні».
Аполлон Григор’єв, ідейний натхненник кружка слов’янофілів, у статті «Після Грози Островського», надрукованої в журналі «Російський мир» в 1860 році, також доглянув протиріччя між «геніальним задумом» і «убогим нарисом виконання». Говорячи про виправлення, внесених драматургом у друге видання драми, критик кинув докір в «хиткості відносин поета до своєму, може бути улюбленому, але чомусь, що не виносилося дітищу,». Не вдоволений сценічним виконанням п’єси («Не так живи, як хочеться», говорив він, «ми позитивно зарізали на сцені, не тільки на петербурзької, але навіть почасти й на московської»), А. Григор’єв пропонував театру поставити цей добуток, багатий своїми можливостями, — «всієї яскравості при посібнику музики й блискучої обстановки». У нього ж з’явилася думка про переробку «Не так живи, як хочеться» в «музичну поему», з побажанням, щоб автором її був композитор А. Н. Сєров (А. Григор’єв, Собр. соч., вип. 11, M. 1915, стор. 47, 53).
Л. Н. Толстой любив цей добуток, воно вплинуло на його драму «Влада темряви».
Прем’єра «Не так живи, як хочеться» у московському Малому театрі (3 грудня 1854 р.) ішла в бенефіс артиста К. Н. Полтавцева, що виконував роль Петра. В інших ролях були зайняті: Агапон — П. М. Садовский, Груша — Л. П. Никулина-Косицкая. Афимья — С. П. Акимова, Вася-З. В. Васильєв і др.