Винятково важливе значення мають оповідання письменника про події 1918-1920 років. Важливі вони насамперед тому, що відомості, що втримуються в них, найчастіше є єдиними свидетельствовами про ті або інші факти життя письменника. Значення цих оповідань зростає ще й через їхню фактографічність і документальність — вони написані на основі щоденника письменника, що він вів, видимо, систематично й багато років. Такими є й «Незвичайні пригоди доктора», і «Записки на манжетах», і «Богема».
Разом з тим «мемуарні оповідання» свідчать і про те, що письменник представив на суд читачів лише частина своїх щоденникових записів, яку можна було надрукувати. Інша ж частина так і залишилася таємницею за сімома печатками. Особливо це видно з тексту оповідання «Незвичайні пригоди доктори». Булгаков ретельно приховував свою участь у боях на стороні Добровольчої армії, а можливо й службу, очевидно змушену, і в інших арміях — далеко не білого кольору. Так, дотепер мало що вдалося з’ясувати з життя письменника в Києві в 1919 році…
Але зате збереглися щоденники письменника за 1923-1924 роки, а також окремі щоденникові записи за 1922 і 1925 роки. Щоденникам цим дійсно немає ціни! У них з’являється перед нами письменник-патріот Росії, блискучий політичний мислитель і художник, готовий в умовах окупації діяти цілеспрямовано, сміло й красиво! Саме в ці роки їм написані незрівнянні повісті «Дьяволиада», «Ханський вогонь», «Фатальні яйця» і «Собаче серце». Саме в ці роки він залучив до себе пильна увага синедріону на Лубянке, у цей же час із його «злими» повістями ознайомився Сталін…
У самостійний розділ виділені оповідання, нариси й фейлетони про Москву й московські події того років. У них Булгаков з’являється оповідачем, репортером, свідком і просто спостерігачем-сатириком. Зрозуміло, «автобіографічність» їх відносна, але зате безсумнівні зацікавленість письменника, його іскрометний талант і здатність проникнути в суть описуваних речей. До цієї групи добутків примикають також оповідання Булгакова про рідний Київ і прекрасний Крим
Особливе місце в автобіографічній прозі письменника займають його повість «Таємному другові» і повість-роман «Записки небіжчика». У них з гіркотою й гумором розповідається про творчу й переважно театральному житті письменника. Причому повість являє собою як би першу редакцію «Записок небіжчика».
Про історію повести «Таємному другові» у спогадах Е. С. Булгаковой сказане наступне: «У вересні 1929 року, коли я відпочивала на Кавказі, Михайло Опанасович написав мені, що він «готовить до приїзду подарунок, гідний…» (У нього була манера обривати фразу на самому цікавому місці). Повернувшись у Москву, я одержала від нього таємничий подарунок. Він простягнув мені тоненький зошит, написаний його характерним почерком і відкриту на першій сторінці
Виглядала вона так: «Таємному другові…»
Олена Сергіївна була в той час навряд чи ні найближчим іншому письменника, з ким він довірчо міг спілкуватися. Нагадаємо, що до осені 1929 року навколо Булгакова зложилася атмосфера ворожості й невтримного цькування. П’єси його всі були зняті, засобів до існування він не мав, за кордон його не відпускали. Підводячи підсумки своєму існуванню, Булгаков писав 28 вересня 1929 року А. М. Горькому: «Всі мої п’єси заборонені, ніде ні одного мого рядка не надрукують, ніякої готової роботи в мене ні, ні копійки авторського гонорару нізвідки не надходить, жодне установа, жодне особа на мої заяви не відповідає, словом — усе, що написано мною за десять років роботи в СРСР, знищено. Залишається знищити останнє — самого себе».
И дивно, що в такій нестерпній ситуації письменник не склав руки, а навпроти, працював як ніколи енергійно. Мало хто знав, що він на той час мав уже майже готовий «роман про диявола», у якому ненависні письменникові гонителі чітко проявлялися не тільки в зображенні сучасної Булгакову дійсності, але й у художній інтерпретації найважливішого для людства історичного періоду — земного життя Ісуса Христа. Булгаков відповідав злісним ворогам силою художнього таланта, своїми добутками. Саме в цей час він починає писати нову п’єсу за назвою «Кабала святенників», у якій кабала мольеровского часу наділена рисами сучасної йому Кабали, що створює задушливу обстановку навколо всього живого. Більше того, влада Кабали письменник встиг спроецировать і на майбутнє (комедія «Блаженство»).
Сповідь «Таємному другові» займала в ряді творчих задумів письменника своє місце: вона доповнювала автобіографічними рисами той трагічний шлях російського художника, що йому призначене було пройти в умовах панування антинаціональної чорної Кабали
Цікаво, що письменник у тому ж році продовжив роботу над театральним оповіданням, що видно з листа його Уряду СРСР від 28 березня 1930 року: «И особисто я, своїми руками, кинув у грубку… початок другого роману «Театр». Вернутися ж до свого задуму письменникові довелося після нової катастрофи — тепер уже в 1936 році
Але до цього ще був рік 1934-й. Цього року Булгаков був як ніколи близький до здійснення своєї мрії — побувати за кордоном і побачити в Парижу своїх братів. Але й цього разу в самий останній момент зла доля зіграла свою лиховісну роль — за кордон його не пустили! Удар був так сильний, що письменник кілька місяців не міг від нього оправитися. Але від цієї неприємної події залишився приємний «художній слід» — кілька сторінок тексту за назвою «Був травень». Олена Сергіївна так про це пише: «Цю головкому він продиктував мені 17 травня, — вона повинна була бути першим розділом майбутньої книги подорожі. «Я не в’язень більше! — говорив Миша щасливо, міцно тримаючи мене під руку на Кольоровому бульварі. — Прийдемо додому, продиктую тобі перший розділ».
Довідавшись про відмову, Булгаков у серцях розірвав написане… Але Олена Сергіївна зберегла ці листки й залишила в архіві письменника
Про трагічний для письменника 1936-м році написано багато й докладно. Скажемо лише, що цього року після заборони його трьох п’єс («Мольер», «Олександр Пушкін» і «Іван Васильович») Булгаков пішов з Художественого театру, що безмежно любив, але в якому йому довелося випробувати багато страждань. Тоді-Те йому й спала на думку думка повернутися до театрального роману у вигляді, звичайно, «Записок небіжчика». Про те, з яким настроєм приступав письменник до цим «Запискам», найкраще говорить лист Булгакова до свого друга Я. Л. Леонтьеву (дотепер не публікувалося) від 5 жовтня 1936 року. От деякі фрагменти з нього: «У проїзді Художнього Театру загадкове мовчання, щоправда, перерване легкою розмовою з юрисконсультом ихним про повернення п’яти тисяч за «Виндзорских». З більшим задоволенням, говорю я, — віднімайте з авторських
Сестричка, кума й благодійниця (мова йде про О. С. Бокшанской. — В. Л.), розспівуючи по телефоні в пещеннях і ніжностях, почувши про ГАБТ, гаркнула раптом: «Як?!?» — настільки страшно, що Люся здригнулася. Із чого міщу, що ГАБТ їм не подобається
А втім, так упадуть вони в Лету. Туди їм і дорога
Не знаю тільки, падаючи, чи нароблять яких-небудь капостей, або пірнуть беззвучно. Імовірно, нароблять для порядку