КОРОБОЧКА й ПЛЮШКИН

Речі. Скнарість

Подібно Плюшкину — збирачеві всілякого «сміття», хазяїнові знаменитої «купи» Настасья Петрівна збирає всякий мотлох, речі, як здається, непотрібні. У неї «за всяким дзеркалом закладені були або лист, або стара колода карт, або панчоха».

Цікава й характеристика героїні і їй подібних: такі «матінки» поміщиці «в один мішечок відбирають всі целковики, в інший полтиннички, у третій четвертачки, хоча на вид і здається, нібито в комоді нічого ні, крім білизни, так нічних кофточок, так нитяних мішечків, так розпоротого салопа, що має потім звернутися в плаття, якщо старе як-небудь прогорить під час печения святкових коржів із усякими пряженцами або поизотрется саме собою. Але не згорить плаття й не зітре саме собою: ощадлива бабуся, і салопу призначено дістатися за заповітом племінниці внучатої сестри разом із усяким іншим мотлохом».

Істотно, втім, і відмінність — збирання Коробочки по-своєму плідно: така поміщиця збирає не тільки «мотлох», але й безперечні цінності — гроші. Плюшкинский «сміття» абсолютно нікому не потрібний, урожай і їжу гниють або пліснявіють

Годинники. Зупинений час

Плюшкин задумався було подарувати симпатичному гостеві зламані годинники. У будинку в Настасьи Петрівни «стінним годинникам прийшло полювання бити. За шипеньем негайно ж пішло кректання, і нарешті, понатужачись всіма силами, вони пробили друга година таким звуком, як би хто бив ціпком по розбитому горщику, після чого маятник пішов знову покійно клацати праворуч і ліворуч».

Андрій Білий, зауважуючи, що «шип атмосфери, подібний до шипа годин Коробочки: «Прижиттєва смерть!»», трактував порівняння їхнього бою із шипінням змій як вказівка на інфернальну (або хоча б просто «зміїну» і небезпечну для господарки) сутність Чичикова (Білий Андрій. Майстерність Гоголя. С. 23, 44). Однак, оскільки дія відбувається в будинку Коробочки й годинники належать їй, мабуть, вони й повинні характеризувати господарку, а не гостя, дивними звуками наляканого. Скоріше, зміїне шипіння, видаване годинниками, повинне вказувати на демонічні, бесівські риси поміщиці, що М. Я. Вайскопф сміло, але виразно йменує «набожною відьмою»; як знак бесівського початку він трактує також бруд, що оточує маєток Коробочки (див.: Вайскопф М. Я. Сюжет Гоголя: Морфологія. Ідеологія. Контекст. М., 2002. С. 506-507; зміїне шипіння годин як атрибут гоголівського персонажа М. Я. Вайскопф зводить до «шипенью отрутного змія», що живе у відьми Вахрамеевни з «Аскольдової могили» М. Н. Загоскина).

Але безперечний зміст цієї художньої деталі — символізація замедлившегося рух, «задохнувшегося», « часу, щохрипить від задишки,»: метафори тексту («кректання», «понатужачись всіма силами») про це свідчать. У будинку Коробочки хід часу утруднений, у маєтку Плюшкина воно зупинилося, умерло

Мухи

Чичикова в будинку Настасьи Петрівни здолали мухи: «мухи, які вчора спали спокійно на стінах і на стелі, усе звернулися до нього: одного села йому на губу, інша на вухо, третя норовила як би сісти на саме око, ту ж, що мала необережність підсісти близько до носової ніздрі, він потягнув впросонках у самий ніс, що змусило його міцно пчихнути, — обставина, що була причиною його пробудження». А в Плюшкина гостеві впадають в око «чарка з какою-те рідиною й трьома мухами, накрита листом» і чорнильниця «з безліччю мух на дні». Мухи, звичайно, асоціюються із брудом, гниттям, нечистотою, як би вказуючи на духовну нечистоту й розпад «я» обох поміщиків

Людина-Лякало

Плюшкин, одягнений у якісь напівлахміття, що не дозволяють розрізнити, чоловік це або жінка, пан або ключниця, з’являється погляду Чичикова й читачів скоріше не людиною, а опудалом або пугалом. Але подібні асоціації, хоча й не в настільки акцентованому, напівгротескному виді, оточують і Коробочку: у її городі на одному їхній опудал «надет був чепець самої господарки».

Свиня/кабан

По дворі в Коробочки расхаживает свиня, у Плюшкина ж на картині зображена «кабаняча морда». У такий спосіб установлюється традиційна для моралістичної сатири кореляція «людина — свиня», що часто зустрічається у творчості Гоголя. Розходження між реальною свинею й зображенням кабана, імовірно, значимо: у дбайливої поміщиці — теперішня живність, у дивовижного скупаря — її видимість, зображення на картині

Вибір повірника

Із всіх поміщиків, з якими Павлу Івановичу вдалося укласти угоди, тільки двоє — Коробочка й Плюшкин — відмовляються самі їхати в місто для оформлення купчої й надають оформити покупку своїм повірником. За Настасью Петрівну все зробить повірник — син протопопа батька Кирила, службовець у Казенній палаті; Плюшкин вирішує, що його повірником буде Іван Григорович, голова цієї палати. Подібність сюжетних мотивів не тільки проста вказівка на співвіднесеність Коробочки й Плюшкина, але й свідчення замкнутості, заключенности у вузькому, обмеженому мирке, відчуженості від навколишніх

Двірські

У Коробочки є «дівчисько років одинадцяти», «з босими ногами, які видали можна було прийняти за чоботи, так вони були обліплені свіжію брудом». У Плюшкина ж є двірський Прошка, що, як і вся двірня в Плюшкина, ходить по вулиці босий — чоботи в цього скаредного пана слуги надягали тільки в будинку, щоб взуття зношувалося повільніше. Призначення цієї відповідності — указати на подібність двох панів

Прийом риторичного узагальнення

Узагальнення морально-психологічного характеру, що доводять не-винятковість, типовість зображених характерів, супроводжують образи тільки двох поміщиків — Коробочки й Плюшкина. Про Настасье Петрівну сказано: «Але навіщо так довго займатися Коробочкою? …> Може бути, станеш навіть думати: так повно, чи точно Коробочка коштує так низько на нескінченних сходах людського вдосконалювання? Чи точно так велика пропасти, що відокремлює її від сестри її, недосяжно обгородженої стінами аристократичного будинку …>». У главі ж про Плюшкине оповідач доводить можливість і реальність тої дивовижної метаморфози, того падіння, які відбулися із цим персонажем