Збираючись, іти, він зіштовхується з товаришем і врятованої їм дівчиною. Трагік на піку щиросердечного підйому: всі немов би треба його тону, словам, декламациям: жінка від любові кинулася на його очах у воду. І він переконує Аксюшу йти в акторки: буквально, от зараз у його трупу. Зневірена, напівзаворожена, Аксюша начебто погоджується: «Гірше не буде. […] Як вам завгодно. Я готова на всі». «У мене є кілька ролей, я тобі почитаю. […] У цю ніч я присвячую тебе в акторки. […] Стій, утікач! Я великодушний, я тебе прощаю. Тріумфуй, Аркашка! У нас є акторка; ми з тобою об’їдемо всі театри й здивуємо всю Росію».
Вони втрьох ідуть в альтанку, їх поміняють Раїса Павлівна з УЛИТОЮ, та передає новини барині; зворот подій неї влаштовує
Улита запрошує Буланова й зникає. Раїса Павлівна напропалую кокетує з Булановим, вимагаючи, щоб він угадав, що ж вона любить. А коли, почувши: «Тебе, дурень! тебе!», той, бурмочучи: « Так-З […] Давно б з… От так-те краще, Раисинька! Давно б ти…» лізе цілуватися, відштовхує його: «Що ти, з розуму зійшов? Пішов ладь! Ти, неук, негідник, хлопчисько!» і йде. Буланов у жаху. «Що я сдуру-те наробив! Завтра ж мене… Звідси […] У три шиї! Винуватий-З! […] Пропав, пропав, пропав!»
Але Буланов не пропав. Ранком у залі він куражиться над Карпом: «Я безладь у будинку не потерплю! Я вам не Раїса Павлівна…» Карпо йде з єхидно підкресленою покірністю. «Здрастуйте, пан Нещасливців!» — привітає актора Буланов. «Ти знаєш, що я Нещасливців?» «Знаю». «Я дуже радий, братик. Виходить, ти знаєш, з ким маєш справу, і будеш поводитися обережно й шанобливо». Буланов явно побоюється актора, а той влучно над ним знущається; але все-таки зараз йому доводиться піти, раз така воля господарки. ІДУЧИ, він зауважує випадково залишену на столі грошову скриньку
Входить Гурмижская. Буланов з нею на ти, він будує плани. На придане Аксюше грошей жаль. Раїса Павлівна з Булановим в утрудненні, і отут входить сама Аксюша. Буланова відсилають, і Гурмижская затіває з Аксюшей про нього розмови. Вони приводять тільки до обміну колкостями не на користь господарки, і зрештою вона визнає, що ревнує Буланова до Аксюше. Коли Аксюша говорить, що сама вирішила піти з Пеньків, Раїса Павлівна майже зворушується. Аксюшу поміняє Нещасливців, і дуже рішуче. «Вони ніяких резонів не слухають», — говорить Карпо. Актор його висилає: «Не пускай нікого». Він у своєму дорожньому костюмі. Відбирає дзвіночок у барині й кладе пістолет біля скриньки. «Не бійтеся, ми будемо розмовляти дуже мирно, навіть люб’язно. Знаєте що? Подаруєте мені її на пам’ять (скриньку)». «Ах, не можна, мій друг, отут важливі папери, документи по маєтку». «Ви помилилися, отут гроші». Так, попугивая, акторові вдається вмовити Раїсу Павлівну приділити йому гроші зі скриньки. У підсумку Гурмижская віддає тисячу, що повинна (у чому зізнається), і говорить, що «не гнівається» — не те трагік загрожує відразу застрелитися. Актор замовляє трійку, смакує вигідні контракти, бенефіси. Аркадій у захваті. У будинку збираються гості. Аксюша шукає Петра: попрощатися. Виявляється, остання умова батька: «Хоч би тисячу за тебе, дурня, дали». Аксюша кидається до трагіка: «Попросите тіточку, […] тепер тільки тисячу рублів потрібно, тільки тисячу». «А що ж в акторки-те, дитя моє? Із твоїм-те почуттям…» «Братик… почуття… воно мені будинку потрібно». І актор зі словами «Дай мені гарненько надихнути себе…» іде встоловую.
Входять Милонов, Бодаев, господарка з Булановим, і з’ясовується причина торжества: Гурмижская виходить за Буланова заміж. З’являється Нещасливців. У дверях Восмибратови, Аксюша, Аркадій. «Тіточка, ви щасливі?» — запитує Нещасливців і переконує неї зробити добра справа — невеликої для себе сумою влаштувати й щастя племінниці: Гурмижская відмовляє. Буланов їй підтакує. І актор, до жаху Аркадія, віддає гроші Аксюше. Їх бере Восмибратов і перераховує. Аксюша гаряче дякує Несчастливцева. Милонов бажає «учинок надрукувати в газетах», а Бодаев запрошує до нього заходити, але на брудершафт із актором випити відмовляються. «Ви, здається, їхати збираєтеся» — нагадує Буланов. «І справді, брат Аркадій, […] як ми потрапили в цей сир-дрімучий бор? Отут усе в порядку, як у лісі бути треба. Баби виходять заміж за гімназистів, молоді дівчини паляться від гіркого життя у своїх рідних: ліс, братик», — говорить трагік. «Комедіанти», — знизує плечима Раїса Павлівна. «Комедіанти? Ні, ми артисти, а комедіанти — ви. […] Що ви зробили? кого нагодували? кого утішили? […] Дівчина біжить палитися, хто неї штовхає у воду? Тітка. Хто рятує? Актор Нещасливців. „люди, люди! Породження крокодилів!» І актор читає монолог Карла Моора з „разбойников», закінчуючи словами: „О, якщо б я міг остервенить проти цього пекельного покоління всіх кровожерливих мешканців лісів!» „но дозвольте, за ці слова можна вас і до відповіді!» „да просто до станового. Ми всі свідки!» — відгукуються Милонов і Буланов.
»Мене? Помиляєшся. Цензуровано. Дивися: «схвалюється до подання». Ах ти, злоякісний чоловік! Де ж тобі із мною розмовляти! Я почуваю й говорю, як Шиллер, а ти — як піддячий. Ну, досить. У дорогу, Аркашка. […] Послухай, Карпо! Якщо приїде трійка, ти відвертай її, братик, у місто, і скажи, що добродії пішки пішли. Руку, товариш!«(Подає руку Счастливцеву й повільно віддаляється.)»
© А. И. Журавльова