Поему «Цигани» (1824) Пушкін почав на півдні, але закінчив уже в Михайлівськім. Подібно іншим поемам тут також сильно виражений авторський початок. В Алеко є багато від Пушкіна, починаючи з імені (Алеко — Олександр) і закінчуючи думками героя про неволю задушливих міст, про Овідія (про нього часто згадував Пушкіна в Молдавії, зіставляючи долю засланого римського поета зі своею), про славу. Однак відношення до героя міняється, підсилюється об’єктивн і критичне почало В «Циганах» (як трохи раніше й в «Кавказькому бранці») використається сюжет, що одержав широку популярність із часів французького письменника й мислителя Жан Жака Руссо. Алеко, розчарований цивілізованим «міським» суспільством, попадає в екзотичний для читача циганський табір, у новий для себе мир «природних» людей — простих, вільних, близьких до природи, позбавлених забобонів, без якої б те не було штучності й удавання.
Здавалося б, саме тут Алеко повинен знайти щиросердечний спокій, внутрішньо розкріпачитися. У дійсності цього не відбулося. Навіть любов до Земфіри не приносить героєві бажаного відновлення. Алеко так і не може перебороти своєї фатальної самітності.
Герой, що нехтує людей за те, що вони «торгують волею своєї»; сам носить на собі печатка суспільства, що відкидає їм. Гармонійне заспокоєння на лоні природи, що пропагувалося ніколи Руссо, виявляється неможливим для сучасної людини, зараженого індивідуалізмом. Ще до вбивства Земфіри Алеко гордо заявляє, що він ніколи не відмовиться «від прав своїх». Але яке право має людина на почуття й тим більше життя іншої людини?
Так Алеко, що обвинувачував покинутий їм мир за те, що там «любові соромляться», виявляється захисником рабства — нехай духовного. Алеко зазнає моральної поразки — верб цьому полягає великий моральний урок пушкінської поеми У ранніх романтичних поемах центральне місце звичайно займав герой, точка зору якого наближалася до авторського.
«Циганах» Алеко даний об’єктивно, Пушкін дивиться на нього як би з боку. Більш чітко й виразно поставлена в «Циганах» проблема «людина й середовище»: уже намічене залежність героя від що породили й виховало його суспільства. Так простягається нитка до досягнень Пушкін-реаліста