Короткий зміст поеми Некрасова «Російські жінки»

Про подвиг декабристок я довідалася на уроці літератури, коли вчителька розповідала нам про поему Миколи Олексійовича Некрасова «Російські жінки». Так, це був теперішній подвиг для них, що звикли жити в млості й безтурботності. Коли ж наступила година випробування, ці жінки виявилися сильними й стійкими, тому що вони любили своїх чоловіків, вважали своїм обов’язком розділити їхню долю. Прощаючись із батьком, княгиня Трубецька пояснює свій від’їзд: ПРО, бачить Бог Але волг інший, И вище й трудней Мене кличе Прости, рідний! Даремних сліз не лий! Далекий мій шлях, важкий мій шлях, Страшна доля моя, Але сталлю я одягла груди Пишайся — я дочка твоя! Швидше за все, ці жінки говорили простіше й скорбнее, але поетові хотілося возвеличити їхній подвиг, він чи не вище подвигу їхніх чоловіків.

Декабристів засудили й насильно відвезли в Сибір, а їхньої дружини їхали туди добровільно. А це страшнее. Ямщик столицю минув… Далеві до княгині шлях лежав… Але важкий шлях!

У двадцятий день Ледь приїхали Втюмень. Не кожний чоловік витримував такий шлях, а як їм удалося перебороти?

Віра й любов вела їх уперед. Уже два місяці майже Беззмінно день і ніч впути. Гордість і непохитна воля Катерини Трубецькой скорили старого генерала — губернатора Іркутська Я вас намагався налякатися Не злякалися ви! И хоч би мені не удержати На плечах голови, Я не можу, я не хочу Тиранити більше вас.

™ Я вас у три дні туди домчу.» Агов! Запрягати скоріше! Їхній подвиг залишився в пам’яті нащадків, його не повторити тепер.

Але про нього треба пам’ятати й пишатися ім. Уже в таких добутках, як «Трійка», «У дорозі», «Колискова пісня» відкрилося чудову якість некрасовской поезії — демократизм, любов кнароду. Уміння проникати в мир інших людей визначило зовсім нове зображення характеру простої людини, мужика — такого в лірику до Некрасова не було.

Особливо ясно це видно на прикладі добутку «У дорозі», де показана історія життя простої селянки, вихованої в панській сім’ї й по примсі пана відданої за мужика, на горі чоловікові й на свою погибель. У цьому добутку звучить щире народне мовлення На думку Некрасова, любити народ — це ненавидіти його гнобителів, віддати всі сили боротьбі за його щастя. Тому особисте в його поезії невіддільно від народного. Так, у добутків «Лицар на годину» боротьбу за щастя народу поет називає «великою справою любові». Полум’яне почуття любові до батьківщини пронизує всю його поезію.

Російський народ-богатир, «лікуючі простори рідної землі, її безкрайні ниви й зелені ліси, сніжні зими» — от те невичерпне джерело, з якого черпав своє натхнення поет. В «Тиші» він заявив: «Не небесам чужої вітчизни — я пісні батьківщині складав!

» Доля трудівника хвилювала Некрасова, він гаряче співчував народу, малюючи волаючі картини життя міської бідноти й селянського побуту. Мир поезії Некрасова — це мир, побачений «крізь сльози» очами знедоленого народу Він жагуче мріяв про волю людей: » Мати-Вітчизна! Дійду до могили, не дочекавшись волі твоєї!» Серце поета наповнене болем про гірку долю народу: «Народ! Пекуче, святе занепокоєння за жереб твій доніс я до сивин!

» І все-таки Некрасов не утомлювався сподіватися, він пророкував майбутнє народу: «Винесе все — і широкими, ясну грудьми дорогу прокладе собі». Некрасов вірив, що «росіянинові народу перешкоди не поставлені: перед ним широкий шлях». Майбутнє країни представлялося поетові як життя вільного, процвітаючого суспільства: … Звільнений від оковів, Народ невтомний Дозріє, густо заселить Прибережні пустелі; Наука води поглибить: По гладкій їхній рівнині Суду-Гіганти побіжать Несчетною толпою, И буде вічна бадьора праця Над вечною рекою…