Коржунова Е. Шодерло ле Локло і його Небезпечні зв’язки

недавно получили дворянство. Людині, що не мав ні значного стану, ні знатного походження, і при цьому бажаючий зробити кар’єру, дорога була одна «Небезпечних зв’язків» де Локло дослужився всього лише до чина капітана. Цей роман вдач був написаний у Ла Рошеле, де де Локло керував спорудженням фортификаций ( до речі кажучи, він писав серйозні праці й по своєї прямої спеціальності, і настільки успішно застосовував їх на практиці, що заслужив роздратування й ненависть консервативного начальства) Зрештою він змушений був покинути військову службу.) ( є припущення, що де Локло був одним з тих, хто підготували державний переворот 18 брюмера), він був відновлений в армії в чині генерала артилерії Знаменно, що багато в чому завдяки генералові де Локло, що займався реорганізацією артилерії республіканська армія, одержала свої перші перемоги. Він умер 5 вересня 1803 року від перевтоми й хвороби.)»Небезпечні зв’язки» був оглушливим, але з іншої сторони критики знайшли його непристойним, і цю думку підтримала певна частина читачів, внаслідок чого перед автором захлопнулися двері багатьох аристократичних салонів Парижа.) залишається відчуття, що не ясно саме головне, іншими словами, роман містить у собі загадку, що і по свіжих слідах і пізніше, коли він уже став класикою, намагалися розгадати всі, кому він попадався в руки.

Позначивши роман, як непристойний і навіть непристойний, критики засудили його еротизм. Але помилуйте, у століття торжества високої еротики, коли всі, навіть філософські трактати, було пронизано еротизмом, подібний осуд виглядає якось непереконливо. Тим більше, що вже сучасники визнали роман абсолютно реалістичним і настільки, що шукали (і знаходили!) прототипів героїв роману серед своїх друзів і знайомих, і навіть обвинувачували де Локло в публікації викраденої їм, чиєїсь реальної переписки

Але це ще не все. Оскільки центральні персонажі роману , а їхні вчинки непорядні й навіть мерзенні, то відповідно до неписаних законів моральності, автор повинен був їх засудити. А, проте, цього немає. Сама тканина оповідання ( можна було сказати життя) настільки бездоганна й доконана), що не знаєш чи обурюватися або любуватися. От автор і був обвинувачений в «милуванні пороком»

Що ж виходить — роман вдач, а аморальність не засуджена повною мірою. Зразок епистолярно-психологічного жанру, але при всій своє бездоганній індивідуалізації героїв, психологічні (у точному змісті цього слова) характеристики мотивації вчинків відсутні. Він не занурює нас у глибини людської свідомості, не досліджує найменші рухи людської душі, як, наприклад, З Ричардсон зі своєї » Клариссой», і, проте, відомий до цього дня, у той час як Ричардсон майже забутий. (Про популярність роману горить зокрема той факт, що за останні піввіку він був екранізований 13!! раз)

Роман, як би сентиментально^-чутливий, у дусі часу, і в той же час Пиці Вайян, наприклад, «Небезпечні зв’язки» визначив як перший французький реалістичний романом

А тим часом багато чого яснішає., якщо зрозуміти унікальний. психічний механізм творчого процесу Ш. де Локло. Так що ж він собою представляє?

Пиці Вайян сказав про «Небезпечні зв’язки наступне . Залишимо осторонь політикові, у наведеному висловленні нас цікавить вираження й друге Саме так може щось упустити, що те зобразити яскравіше й виразніше, залишаючи при цьому печатка своєї особистості, тобто своїх пристрастей, смаків і переконань. Читач всіх часів шукає сліди присутності автора, і це є цілком звичною справою. Але в «Небезпечних» зв’язків — майже повне відсутності присутності автора. Чому?

Картина дійсності ( вірніше було б сказати виникла у свідомості автора в цілісності, як якась матриця людської природи, відбита в спілкуванні, — все саме істотне й точне. Усе вивірено й бездоганно, ні найменшої зайвої деталі. ( як науковий трактат)

Це чимсь схоже на шахи. Колись давно ця велика гра народилася з реалій життя, але навіть у ті історичні часи, коли слони, фортеці й королі були реальними атрибутами часу, навіть тоді, у точності відтворюючи логікові бою, гра була вільна від «зайвих», не логічних деталей . Тобто автор іде (несвідомо) від цілого до частковостей, як великий музикант, «народивши» музику (зліпок дійсності) у свідомості, потім прописує партії окремих інструментів (персонажів).

А чи не однаково, як писати — від часткового до загального або навпаки, результат те однаково в наявності? Ми так часто ратуємо за об’єктивність у творчості, так часто вимагаємо її від великих створінь. Отож вона . Виявляється, що сверхсознание ).

Свідчення про публікацію №2910040810