Коспект відкликання «Криза жанру» (Подорож з Петербурга в Москву Радищев) — Частина 1

Саму тверезу оцінку Радищева дав Пушкін: «Подорож у Москву», причина його нещастя й слави, є дуже посередній добуток, не говорячи навіть про варварський склад».

Найважливішим у посмертній долі Радищева було висловлення Леніна, що поставив Радищева «першим у ряді російських революціонерів, що викликають у російського народу почуття національної гордості». Саме дивне, що ніщо з вищесказаного не суперечить друг другові

Нащадки часто звертаються із класиками по произволению. Їм нічого не варто перетворити філософську сатиру Свифта в диснеївський мультфільм, переказати «Дон Кихот» своїми нехитрими словами, скоротити «Злочин і покарання» до двох глав вхрестоматии.

З Радищевим наші сучасники обійшлися ще гірше. Вони звели всі його велику спадщину до одного добутку, але й з нього залишили собі лише заголовок — «Подорож з Петербурга в Москву». Далі, за заголовком — порожнеча, у яку зрідка забрідають міркування про вільнолюбний характер геть-чисто відсутнього тексту. Не можна сказати, що нащадки так вуж неправі. Мабуть, можна було б навіть погодитися з міністром графом Уваровим, що вважав «зовсім зайвим відновляти пам’ять про письменника й книгу, зовсім забутих і гідних забуття», якби не одна обставина. Радищев — не письменник. Він — родоначальник, першовідкривач, основоположник того, що прийнято називати російським революційним рухом. З його починається довгий ланцюжок російського диссидентства.

Радищев народив декабристів, декабристи — Герцена, той розбудив Леніна, Ленін — Сталіна, Сталін — Хрущева, від якого відбувся академік Цукрів

Як ні фантастична ця старозавітна наступність (Авраам народив Исаака), з нею треба вважатися. Хоча б тому, що ця схема жила у свідомості не одного покоління критиків

Життя першого російського дисидента надзвичайно повчальна. Його доля багаторазово повторювалася й продовжує повторюватися. Радищев був першою російською людиною, засудженою за літературну діяльність. Його «Подорож» було першою книгою, з якого розправилася світська цензура. І, напевно, Радищев був першим письменником, чию біографію так тісно переплели створчеством.

Суворий вирок сенатського суду нагородив Радищева ореолом мученика. Переслідування уряду забезпечили Радищеву літературну славу. Десятилітнє посилання зробило непристойним обговорення чисто літературних достоїнств його добутків

Так народилася велика плутанина: особиста доля письменника прямо відбивається на якості його добутків

Звичайно, цікаво знати, що Синявский написав «Прогулянки з Пушкіним» у мордовському таборі, але не поліпшити, не погіршити книгу ця обставина не всилах.

Отже, Катерина даровала Радищеву безсмертя, але що її штовхнуло на цей необачний крок?

Насамперед, «Подорож з Петербурга в Москву» подорожжю не є — це лише формальний прийом. Радищев розбив книгу на глави, назвавши кожну ім’ям міст і сіл, що лежать на з’єднуючому дві столиці тракті

До речі, назви ці самі по собі чудово невиразні — Завидово, Чорний Бруд, Видропуск, Яжлебици, Хотилов. Не зрячи Венедикт Ерофеев спокусився все тією же топонімічною поезією у своєму творі «Москва Петушки».

Перерахуванням географічних крапок і обмежуються властиво дорожні враження Радищева. Все інше — великий трактат о… мабуть, про усім на світі. Автор зібрав у свою головну книгу всі міркування про навколишнє й ненавколишнє його життя, як би підготував зібрання творів в одному томі. Сюди ввійшли й написані раніше ода «Вільність» і риторична вправа «Слово про Ломоносова», і численні витримки із західних просвітителів

Цементом, що скріплює все це аморфне утворення, послужила домінуюча емоція — обурення, що і дозволило вважати книгу викривальною енциклопедією російського суспільства

«Отут я затремтів у люті людства», — пише герой оповідач. І тремтіння ця не залишає читача а весь нелегкий шлях з Петербурга в Москву крізь 37 сторінок чималого формату

Прийнято вважати, що Радищев викриває виразки царату: кріпосне право, рекрутську повинність, народну вбогість. Насправді ж, він обурюється по самих різних приводах. От Радищев громить фундаментальний шторок Росії: « чиМоже державу, де дві третини громадян позбавлені цивільного звання й частию мертві в законі, називатися блаженним?!» Але відразу з неменшим запалом атакує звичай чистити зуби: «Не здирають вони (селянські дівчини — Авт.) щодня лиску зубів своїх ні щітками, ні порошками». Тільки автор прочитав одповідь цензурі («цензура зробилася нянькою розуму»), як його увага відвернена французькими стравами, «на отруту винайденими». Іноді в запальності Радищев пише щось вуж зовсім безглузде. Наприклад, описуючи прощання батька із сином, що відправляється в столицю на державну службу, він викликує: « чиНе захочеться тобі синка твого краще задушити, коли відпустити в службу?»

Викривальний пафос Радищева до чудності нерозбірливий. Він дорівнює ненавидить беззаконня й цукроваріння. Треба сказати, що й ця універсальна «лють людства» мала довгу історію в нашій літературі. Го 25 голота теж нападав на «примху» пити чай із цукром. Товстої не любив медицини. Наш сучасник Солоухин з рівною ретельністю призиває рятувати ікони й переводити жіночі штани. Василь Белов виступає проти екологічних катастроф і аеробики.

Однак тотальность радищевской манії правдошукацтва вислизнула від читачів. Вони зволіли звернути увагу не на викриття, скажемо, венеричних захворювань, а на атаки проти уряду й кріпосництва. Саме так надійшла Катерина

Політична програма Радищева, викладена за словами Пушкіна, «без усякого зв’язку й порядку», являла собою набір загальних місць із творів філософів просвітителів — Руссо, Монтеск’є, Гельвеция. Саме пікантне у всім цьому, що будь-яка освічена людина в Росії міг міркування про волю й рівність прочитати в оригіналі — до Французької революції ніхто нічого в Росії не забороняв (цензура перебувала у відомстві Академії наук, що цензурою займатися не бажала).

Злочин Радищева полягало не в популяризації західного вільнодумства, а в тім, що він застосував чужу теорію до вітчизняної практики й описав випадки немислимого звірства

Дотепер наші подання про кріпосне право багато в чому зиждятся на прикладах Радищева. Це з нього ми черпаємо страшні картини торгівлі людьми, від Радищева пішла традиція порівнювати росіян кріпаків з американськими чорношкірими рабами, він же привів епізоди дивовижної сваволі поміщиків, що проявлявся, судячи з Радищева, найчастіше в сексуальному плані. Так, в «Подорожі» описаний пан, що «омерзил 60 дівицям, позбавивши їхньої непорочності». (Обурена Катерина веліла розшукати злочинця.) Відразу з підозрілими по хтивості подробицями виведений розпусник, що, «позбавлена ставши втіхи, ужив насильство. Чотири лиходії, виконавця твоея волі, тримаючи руки й ноги її… але цього не кінчаємо». Однак судити про кріпосне право по Радищеву, напевно, те ж саме, що оцінювати античне рабство по фільму «Спартак».