Твір по літературі: Кроки раскольникова до злочину(1) Це людина ідеї. Ідея охоплює його й володіє їм, але, маючи ту властивість, що володарює в ньому не стільки в голові його, скільки втілюючись у нього, переходячи в натуру, завжди зі стражданням і занепокоєнням, і, уже раз оселившись у натурі, вимагає й негайного додатка кделу. Ф. М. Достоєвський Ф. М. Достоєвський жив і затворів в епоху, коли в країні росло невдоволення існуючими порядками.
Письменник показував у своїх добутках людей, які намагалися протестувати проти зла, що панувало. Такий і Родіон Розкольників — головний герой роману «Злочин і покарання», роману про Росію середини XIX століття, про мешканців її столиці, що загинули й гинуть, і про самий Петербург На початку роману в цьому самому місті, у жаркий липневий день, ми зустрічаємо молодої людини, що бреде в тузі, як потім з’ясовується, що був студента Родіона Раскольникова. «Давним-давно як зародилася в ньому вся ця теперішня туга, наростала, накоплялася, і останнім часом дозріла й сконцентрувалася, прийнявши форму жахливого, дикого й фантастичного питання, що замучив його серце й розум, невідхильно вимагаючи дозволу». Що ж це за питання, що так замучив Раскольникова?
Уже з перших сторінок роману ми довідаємося, що ця людина «покусился на якусь справу, що місяць назад зародилася в нього якась «мрія», коли він змушений був закласти в баби-процентщици колечко, подарунок сестри Дуни. Так у голові Раскольникова виникла й з неймовірною швидкістю стала розростатися думка про вбивство Алени Іванівни — цієї жалюгідної старушонки, що наживалася на нещастях бідних людей. Незабаром «мрію» цю він «поневоле звик уважати вже підприємством», а випадково почутий у трактирі розмова студента з офіцером пр цій же «незначної, злий, хворий старушонке, нікого не потрібної й, навпроти, усім шкідливої», лише затвердив думку про вбивство З новою силою вона спалахнула в його мозку тоді, коли він прочитав отримане від матері лист. Усвідомлення того, що сестра, Авдотья Романівна, приносить себе в жертву заради нього, змучило й пошматувало його серце, а всі міркування про подальшу долю матері й сестри, навіть про майбутнє взагалі, упиралися в цю дивовижну ідею, що «з’явилася раптом не мрією, а в якімсь новому, грізному й зовсім незнайомому йому виді, і він раптом сам усвідомив це…». Наступним кроком до злочину була зустріч у распивочной з Мармеладовим, оповідання якого залишив незгладимий слід у душі й свідомості героя роману. Почувши історії Сонечки, Катерини Іванівни, побачивши вбогість, у якій живе сімейство Мармеладових (власна вбогість його вже не цікавила), Розкольників ще більше переконується в тім, що мир несправедливий. Мир повний зла, їм керують багаті й жорстокі, неварті люди, такі, як той щільний, жирний пан, що мав намір скористатися безпорадністю нещасної п’яної дівчинки, що зустрілася на бульварі Так, мир несправедливий. На цей несправедливий мир і ополчився Родіон Розкольників. А баба-процентщица стала для нього втіленням, символом цього зла, насильства, несправедливості.
Виходить, що Розкольників убив її для того, щоб полегшити життя іншим людям, справа отут навіть не вденьгах. Але тоді він повинен був би почувати себе героєм, рятівником або, принаймні, хоча б не випробовувати каяттів совісті, однак після здійснення злочину Розкольників відчував зовсім інше. Виходить, існує якась інша причина, по якій цей колишній студент пішов на злочин Півроку назад, коли він кинув учитися в університеті, Розкольників написав якусь статтю «Про злочин», у якій коротко викладав свою теорію, що полягає в тім, що всі люди розділяються на два розряди: на «нижчих» і на «властиво людей, тобто имеющих дарунок або талант сказати в середовищі своєї нове слово». Причому ці «властиво люди» мають право «для своєї ідеї» «переступити» хоча б і через труп, через кров, тобто вбивати Розкольників, відповідно до своєї теорії, загордився себе людиною, що належить до розряду «имеющих право» на злочин; і вбивство зробив він тому тільки, що йому треба було довідатися тоді, «воша» чи він, як всі, або людина, зможе він «переступити» чи ні; «тварина» чи він «тремтяча» або «право має». Тому всі перераховані вище події, що підштовхнули його до вбивства баби, були тільки приводом, спробою виправдати, обґрунтувати свій учинок. Виходить, що не навколишнє життя вплинуло на рішення Родіона Раскольникова, а тільки особисті переконання змусили його зробити злочин З іншого боку, я думаю, що цей злочин був визначений Раскольникову, він повинен був зробити його для того, щоб через страждання «і тільки через них, прийти на щастя», усвідомленню істини. Адже в романі «Злочин і покарання» Достоєвський відбив свою переконаність у тім, що вища чеснота складається в смиренності й покірності, і доля людства — це нескінченні мучення й роздирання, а » страждання-те і є життя».