Квитки. Варіант 1.
9. Особистість і діяльність Вольтера. Його політичні, релігійні й естетические погляди. Жанрове різноманіття творчості.
«володарем дум» не тільки у своїй країні, але й далеко за її межами. Маючи гострий розум, блискучим дарунком сатирика, багатобічною ерудицією й жагучим політичним темпераментом, Вольтер своїми філософськими, історичними, публіцистичними й художніми творами наносив нищівні удари по феодальних пережитках і клерикальному мракобіссі. Перу Вольтера належать численні поеми, оди, послання, класичні трагедії, філософські повісті. Він походив із сім’ї паризького нотаріуса й з молодого років випробував на собі сваволя дворянсько-феодальної влади (один раз він був укладений у Бастилію, кілька разів повинен був таємно бігти за кордон).)»уроджених ідеях», протиставляючи йому емпіричну філософію Локка. У питанні про Бога й про акт утвору Вольтер займало позиції стриманого агностика. В «Трактаті про метафізику» (1734) він привів ряд доводів «за» і «проти» існування Бога, дійшов висновку про неспроможність тих і інших, але ухилився від остаточного рішення цього питання. До будь-яких офіційних віровчень він ставився різко негативно, релігійні догми й обряди висміював як несумісні з розумом і здоровим глуздом (особливо в «Поясненій Біблії», 1776, і «Філософському словнику», 1764), однак уважав, що критикові релігії може дозволити собі тільки освічена еліта, тим часом як простий народ має потребу в релігійному навчанні як стримуючому моральному початку («Якби Бога не було, його треба було б видумати»).) (Лейбниц, Шефтсбери, А. Поуп), і пов’язаний з ним детермінізм — визнання причинно-наслідкового зв’язку, що панує у світі й створює відносному балансі добра й зла. Ці погляди відбилися в його ранніх філософських повістях («Задиг», 1747) і поемах («Міркування про людину», 1737).)»Історія Карла XII» (1731), дається життєпис шведського короля, що, по думці Вольтера, представляв архаїчний, звернений у минуле тип монарха-завойовника. Його політичним антагоністом виступає Петро I — монарх-реформатор і просвітитель. Для багатьох теоретиків державної влади фігура Петра представлялася в ореолі ідей «освіченої монархії», що вони марне шукали серед західноєвропейських правителів. Для Вольтера сам вибір цієї антитези (Карл — Петро) підтверджував його основну філолофсько-історичну ідею: боротьбу двох протилежних принципів, що персоніфікують минуле й майбутнє й втілених у видатних особистостях. Книга Вольтера написана як захоплююче оповідання, у якому динамічна дія сполучається з нещадною влучністю оцінок і живим мистецтвом портрета героїв. Такий тип історичного оповідання був зовсім новим і різко контрастував з офіційними славослів’ями й нудною фактографією, які панували в історичних творах його часу.)»Генриада» (1728), що оспівує Генріха IV. Для Вольтера він втілює ідею «освіченого монарха», поборника віротерпимості. У поемі зображена епоха релігійних воєн у Франції (кінець XVI в.). Один із самих вражаючих її епізодів — опис Варфоломеевской ночі, про яку Генріх розповідає англійській королеві Єлизаветі
Найвідомішою поемою Вольтера є «Орлеанская незаймана», що вийшла в середині 1750-х років без ведена автора в сильно перекрученому виді. Вольтер працював над поемою із середини 1720-х років, постійно розширюючи текст, але публікувати її побоювався. Вихід «піратського» видання змусив його випустити її в 1762 р. у Женеві, однак без ім’я автора. Поема відразу ж була внесена в «Список заборонених книг» французькою цензурою
Задумана спочатку як пародія на поему другорядного автора XVII в. Шаплена «Незаймана», поема Вольтера переросла в нищівну сатиру на церкву, духівництво, релігію. Вольтер розвінчує в ній слащавую й святенницьку легенду про Жанну дrsquo;Арк як обраниці неба. Пародійно обіграючи мотив чудодійної сили, що виникає із чистоти й невинності Жанни, що стала станом і умовою її перемоги над англійцями, Вольтер доводить цю думку до абсурду: сюжет будується на тім, що дівоча честь Жанни служить предметом зазіхань і підступного підступу з боку ворогів Франції. Дотримуючись традицій літератури епохи Відродження, Вольтер багаторазово використовує цей еротичний мотив, висміюючи, з одного боку, святенницьку версію про надприродну сутність подвигу Жанни, з іншого боку — показуючи целую низку розпусних, корисливих, брехливих і віроломних священнослужителів різного рангу — від архієпископа до простого неосвіченого ченця. В істинно ренесансному дусі описані вдачі, що панують у монастирях і при дворі зніженого й легковажного Карла VII. У цьому монарху часів Столітньої війни й у його коханці Агнесе Сорель сучасники без праці дізнавалися риси Людовика XV і маркізи де Помпадур
У якості «небесних сил», обов’язкових у високій епічній поемі, Вольтер уводить двох ворогуючих святих — заступників Англії й Франції — св. Георгія й св. Дениса. Традиційні бої богів у гомеровском епосі обертаються тут рукопашною бійкою, шинкарською бійкою, відкушеним вухом і ушкодженим носом. Тим самим Вольтер продовжує традицію бурлескної поеми XVII в., що подавала високий сюжет у сниженно вульгарному дусі. У такому ж ключі витриманий і образ головної героїні — червонощокої трактирної служниці з важкими кулаками, здатної постояти за свою честь і примусити втекти ворогів на поле бою. Художня структура поеми наскрізь пронизана пародійними елементами: крім поеми Шаплена пародіюється сам жанр героїчної епопеї з її традиційними сюжетними ситуаціями й стилістичними прийомами
«Орлеанская незаймана» з моменту своєї появи й донині викликає самі суперечливі оцінки й судження. Одні (наприклад, молодий Пушкін) захоплювалися її дотепністю, зухвалістю, блиском; інші обурювалися із приводу «знущання над національною святинею». Тим часом подвиг Жанни як народної героїні був недоступний свідомості Вольтера, тому що, відповідно до його історичної концепції, не народ вершить історію, а зіткнення ідей — світлих і темних
У трагедіях Вольтера ще ясніше, ніж у поезії, виступає трансформація принципів класицизму в дусі нових просвітительських завдань. По своїм естетическим поглядах Вольтер був классицистом. Він приймав у цілому систему классицистской трагедії — високий стиль, компактність композиції, дотримання єдностей. Але разом з тим його не задовольняло стан сучасного трагедійного репертуару — млявість дії, статичність мізансцен, відсутність усяких видовищних ефектів
Трагедії Вольтера присвячені актуальним суспільним проблемам, що хвилювали письменника протягом усього його творчості: насамперед це боротьба з релігійною нетерпимістю й фанатизмом, політичний сваволя, деспотизм і тиранія, якою протистоять республіканська чеснота й громадянський обов’язок. Уже в першій трагедії «едип» (1718) у рамках традиційного міфологічного сюжету звучить думка про нещадність богів і підступництво жерців, що штовхають слабких смертних на злочини. В одній з найвідоміших трагедій — «Заїрі» (1732) дія відбувається в епоху хрестових походів на Близькому Сході. Протиставлення християн і мусульман проведено явно не на користь перших.)»Магомет» (1742). Засновник ісламу з’являється в ній свідомим ошуканцем, що штучно розпалює фанатизм народних мас на догоду своїм честолюбним задумам. За словами самого Вольтера, його Магомет — «це Тартюф зі зброєю в руках». Магомет зі зневагою говорить про сліпоту «неосвіченої черні», що змусить служити своїм інтересам. З витонченою жорстокістю він штовхає на батьковбивство вихованого їм і сліпо відданого йому юнака Сеида, а потім холоднокровно розправляється з ним. У цій трагедії особливо чітко виступає принцип використання драматургом історичного матеріалу: історична подія цікавить Вольтера не у своїй конкретності, а як універсальний, узагальнений приклад певної ідеї, як модель поводження — у цьому випадку засновника будь-якої нової релігії. Це відразу ж зрозуміли французькі духовні влади, що заборонили постановку «Магомета»; вони побачили в ній викриття не однієї лише мусульманської релігії, але й християнства