Твір по літературі: Лицарське служіння людям по повісті «Записки юного лікаря» Перед нами один з ранніх творів Михайла Опанасовича Булгакова- «Записки юного лікаря». Уже на сторінках цього добутку проявляються риси письменника, які згодом стануть його авторською індивідуальністю. Це Я незвичайна щирість, теплота й безпосередність, з якими він звертається до свого читача, поблажливість і гумор у його відношенні до свого героя — спочатку досить самовпевненому, а потім усе більше й більше, що набирається досвіду лікареві, але вже утеряли цю юнацьку безтурботність. З досвідом приходить до героя почуття незвичайної відповідальності лікаря перед пацієнтами. Хто б вони не були, доктор Бомгард поспішає до них крізь пургу й холоднечу, переживає щиро їхні невдачі й втрати. Своє відношення до людей він не оцінює як цивільне служіння Батьківщині, своєму народу. Це його професія — складним і відповідальним, необхідна людям — і він несе народу свої знання, уміння й, головне, любов і турботу. Часом його старанням не призначено здійснитися: гине колега доктор Поляків із глави «Морфій», неможливо допомогти й нареченій конторника із глави «Хуртовина», але доктор Бомгард ніколи не намагається сховатися від проблем.
У душі він нарікає на долю, що змушує героя, тільки-но вибравшегося з ванни, скакати в мороз дванадцять верст до хворого або серед ночі бігти й рятувати чергового пацієнта. Він боїться лише одного — виявитися неспроможним перед хворобою, спасувати перед невідомістю, адже так мало ще досвіду в цього «юного доктора», тому частенько мчиться він через двір лікарні у свій кабінет, гарячково перегортає підручник і посібники, намагаючись уточнити діагноз, останній раз «проконсультуватися» перед вирішальним кроком, і виходить переможцем із труднейших ситуацій, але немає в його помислах і тіні кар’єризму, гордості за себе, а лише радість за «чудесне» порятунок чергового хворого, що страждає людини, а якщо хтось допомагає радою, справою, доктор вдячний досвідченим колегам: акушеркам Ганні Миколаївні й Пелагее Іванівні й фельдшерові Дем’янові Лукичу. На підказку Ганни Миколаївни, що при поперечному положенні плода потрібний поворот його за ніжку, доктор Бомгард подумки говорить: «Старий, досвідчений лікар покосився б на неї за те, що вона сунеться вперед зі своїми висновками. Я ж людина необразливий…». Як простодушно й щиро звучить це визнання, хоча й у душі лікаря!
Імовірно, колеги це почувають і завжди приходять на допомогу докторові, а головне, полегшують біль пацієнтові, адже в цьому складається зміст їхньої роботи. Вони однодумці, тому часто виходять переможцями із сутичок із хворобами, коли ж виявляються неспроможними перед грізним лихом, то переживають її разом, не обвинувачуючи нікого, намагаючись допомогти один одному. Ця повість відразу ж зробила Булгакова відомим письменником, змусила звернути увагу на те, що в Росії з’явився новий цікавий і талановитий автор, що прийшов у літературу зі своїм голосом, тематикою, але в той же час глибоко знаючої традиції класики