Лидергос Н. В. Людина серед декорацій: маски й метаморфози в романі Кребийона-Сина «Софа».
Частина II
Єреван Лингва 2008) у рамках XVIII століття. Максимально повно даний феномен втілився в епоху рококо й у творчості Кребийона-Сина як найбільш яскравого її представника.) технікою, при цьому Кребийон-Син проявляв невичерпну винахідливість у розробці прийомів театралізації й щодо цього по праву може вважатися попередником Дідро й Монтеск’є, Вольтера й Стерна, Ш. де Лакло й де Саду
У попередній статті2Джерело: Література Освіти )»Омани серця й розуму», у якому, на наш погляд, у даній функції використовується явище мовної маски: амбигитивность оповідання створює атмосферу невизначеності й гри на всіх рівнях тексту й обумовлює психологічну глибину й романну неоднозначність добутку. Які ж прийоми театралізації в романі «Софа», найвідомішому романі Кребийона?
А. Д. Михайлов3 Джерело: Література Освіти )»східна казка»): роман носить памфлетний характер, пронизаний прозорими для сучасників алюзіями й натяками, тому східний антураж у романі добутку
На думку одного із французьких дослідників, Кребийон використовує східні декорації для того, щоб виділитися з юрби, піти від зразків і еталонів классицистического спадщини5. Більше того, письменник не приховує свого іронічного відношення до цієї спадщини.
А. Д. Михайлов у коментарях до «Софи» указує на те, що трикутник між Мазульхимом, Зуликой і Нассесом являє собою іронічний пастиш «Андромахи» Расина6. Французький дослідник Ф. Жюранвиль звертає увагу на наявність у тексті роману й інших пастишей, наприклад, байок Лафонтена, трагедій Корнеля й Кребийона-Батька7. Це означає, що театральні враження Кребийона, хоча й в іронічному переломленні, структурируют у його свідомості сучасну дійсність.)»Софі» Кребийон звертається до театрального за своїм характером ідеї переселення душ. Оповідач краще відчути всю неблаговидность»8 такого поводження. У своїх пригодах у вигляді софи оповідач Аманзей виступала не як людина, а як предмет, що дозволяло йому бути «a). У цьому випадку обіграється двоїста природа спостерігача: людська душа, укладена в матеріальний предмет, випробовує не тільки емоційні, але й плотські потрясіння
Крім того, специфічна природа спостерігача дає авторові можливість створити ефект театралізації на рівні оповідальної структури й мотивувати її: укладена в софу душа Аманзея не може бачити деталі інтер’єра, особи персонажів, а тільки чує їхні розмови.); про Моклесе: «це була вже досить літня людина, важливий, холодний, з характером украй стриманим lt;-gt; Він мав сувору вдачу й ненавидів розваги будь-якого сорту» (С. 190). Подібні характеристики як би визначають «малюнок ролі» для потенційного виконавця
У самому оповіданні переважають діалоги, що зв’язано не тільки з жанровою традицією діалогу, на що вказує А. Д. Михайлов у примітках10, але й з поетикою театралізації, що визначає романну техніку Кребийона.)»Тисяча й одна ніч», у Кребийона трансформується
По-перше, слухачі Аманзея , . Однак у Кребийона герой-медіатор не стільки є alter ego автора, скільки повноправним глядачем, що оцінює п’єсу життя
По-друге, слухачі коментують самі принципи оповідання, і цей коментар виявляє умовність оповідання, його театральність: стає зрозуміло, що претензії роману на вірогідність ; «Ця Зулика починає займати мене, я беру її під своє заступництво, чуєте, Аманзей? Постарайтеся, щоб її прикростям прийшов кінець» (С. 224). Спроби Султана змінити розвиток сюжету по своєму смаку приводить до дискусії між ним і оповідачем: Аманзей, готовий за наказом султана перестати моралізувати й укоротити оповідання, у той же час не хоче змінювати сюжет, наполягаючи на тому, що він розповідає «справжні події» і тому не може, «не образивши істини» (С. 227), змусити своїх героїв діяти по-іншому.
Дана дискусія виконує функцію метатекста, оскільки в ній затверджується естетическая природа художнього вимислу. Для нас важливо відзначити, що в ній, безумовно, під маскою іронічної гри схована важлива думка про безмежну волю художника, що не в силах обмежити навіть самі впливові персони
Дискусія про принципи оповідання розвертається й між Султаном і Султаншею: наприклад, Султана стомлюють довгі діалоги між героями оповідання Аманзея, вони наводять на нього «смертельну нудьгу» (С. 250); Султанша ж, навпроти, уважає, що такий спосіб оповідання, як бесіда, «краще й повніше малює характери, які виводяться на сцену» (С. 250). Виділене нами слово точно визначає театральний, ігровий характер романної поетики Кребийона в «Софі», крім того, його поява свідчить про те, що Кребийон розумів театральну природу своєї поетики. У подібній грі із читачем Кребийон з’являється попередником Стерна.
Нарешті, різне відношення Султана й Султанші до стилю викладу, на думку дослідників, містить натяк на синтез старої літературної традиції й нових віянь у літературі11Джерело: Література Освіти )»Ах! Бабуся! Чи такими були ваші казки!» (С. 302). Згідно Кребийону, «бабуся» чималі й нелицемірні, тільки в цих парах між героями панують любов і довіра. Всі інші лише імітують добродетельность. Фатима носить маску ходячої чесноти, під якою криється лицемірство й розпуста. Аміну робить вигляд, що піклується про репутацію, а насправді торгує собою заради грошей і діамантів. Фенима й Зулим, які, на перший погляд, втілюють розсудливість і порядність, легко уступають спокусі пізнати заборонні любовні задоволення, піддавшись власним умовиводам. Мазульхим і Зулика персоніфікують святенництво й удавання, хоча всіма силами намагаються позиціонувати себе чималими людьми. Таким чином, майже всіх героїв поєднує мотив гри, хибності, видимості. Світські умовності лише камуфлируют властиве людям розпуста , і продовжує гру, що і йому, і тим більше Зулике 238 знудила. По влучному вираженню А. Зимека, «гра тиранить своїх героїв»12.
Діалоги персонажів ; коли мати Аміни дорікає дочка в тім, що вона «віддається з безтурботності, а це великий порок» (С. 170) і дає пораду стати розумніше й віддаватися за гроші, Кребийон супроводжує цю раду наступним коментарем: «мені важко повірити, що настільки чистою душею може рухати користь» (С. 175). Не менш іронічно його думка про Амін: «тільки гроші могли пересилити її відраза й приспати каяття совісті, що просипалися після того, як справа була зроблена» (С. 177).) гостро, тому що мітила у високопоставлених осіб. Якщо читач ХХ століття зазнає насолоди від словесної гри автора, що за допомогою перифраз натякає на психо-фізіологічні проблеми персонажа, то читач першої половини XVIII століття більшою мірою оцінював саме конкретні натяки й алюзії
Театралізація в романі проявляється й на рівні мови, насамперед, у постійному використанні перифраз: Кребийон уникає називати інтимні відносини між героями одним певним поняттям, щораз винаходячи нові найменування: «Нассес безцеремонно скористався добротою Зулики» (С. 258); «Абдалатиф не залишив її (Аміну без знаків уваги» (С. 173); «різного роду вільності» (С. 170); «поступилася його бажанням» (С. 177); «він був далекий ще від перемоги» С. 181); «мінути блаженства» (С. 189).
У ще більшому ступені прагнення автора до театралізації стилю проявляється в афористике, що пронизує роман. Афористика споконвічно є елементом гри на рівні мовлення: «Афористичность lt;-gt; надає висловленню ігровий, навіть грайливий характер, у силу особливості, взагалі властивим афоризмам: гарний афоризм не претендує на природність, у ньому просвічує сделанность, виделанность, або, говорячи по-гоголевски, виисканность, тобто момент гри»14. Але справа ще й у тім, що в романі Кребийона багато афоризмів суперечать один одному: «Чим більше чимала жінка, тим сильніше вона пручається» (С. 254) — «Тільки кокеток важко уламати. lt;-gt; легше всього даються перемоги над розумними жінками» (С. 254); «Складно полюбити ще раз, коли досвід любові настільки великий, а почуття вже зносилися» (с. 273) — «Чим більше ми любимо, тим сильніше й утонченнее стають наші почуття» (С. 275).
Автор пропонує читачеві гру, виявляючи відносність всіх узагальнень, демонструючи, що з рівною переконливістю можна затверджувати протилежні істини. Відзначимо, слідом за А. Д. Михайловим, що багато імен у романі є «мовцями». Причому негативних персонажів письменник не без іронії наділяє іменами з позитивними значеннями: Фатима , «amour» (любов), «amoureux» (закоханий), однак не доведене походження цього ім’я. Погодимося також з думкою дослідника, що, найімовірніше, ім’я «Аманзей» було придумано на «східний манер»15. У кожному разі штучність цих імен очевидна. Даний прийом