Ліричний герой Лермонтова.. Основні мотиви лірики поета

А через п’ять років — в 1837 році у вірші «Молитва» — напише: Не за свою молю душу пустельну,За душу мандрівника, у світлі безрідного… У цьому виразився класичний стереотип романтичного поета (мандрівник, що протистоїть миру), що з’єднує в собі одночасно «избранничество» і «гоніння». Перед нами особливе — добровільне — самітність мандрівника, коли відторгнення від навколишнього світу стає для ліричного героя не клеймом прокльону, а знаком вибраності: Изгнаньем із країни роднойхвались усюди, як волею… («ДО» («ПРО, повно вибачати розпуста!

«), 1830) Але мотив мандрівки, скитальчества виходить у Лермонтова за межі конкретної, індивідуальної долі поета й стає вираженням долі всього сучасного авторові покоління. У зрілій творчості Лермонтова цей традиційно романтичний мотив стає одним із центральних. Досить згадати умовно-символічні образи листка-«мандрівника» («Листок»), хмаринок небесних — «вічних мандрівників» («Хмари»), «мандрівниками» стає й ціле покоління в лермонтовской «Думі», особливим образом «мандрівництво» інтерпретується в поемі «Мцирі». Мотив мандрівки є одним з ведучих і в романі «Герой нашого часу».

За матеріалами: Монахова О. П., Малхазова М. В.

Російська література XIX століття. Ч.1. — М., 1994. Баевский В. З.

Історія російської поезії: 1730-1980 гг. Компедиум. — Смоленськ: Русич, 1994.