З надходженням хлопчика або, скоріше, парубка в навчальний заклад (у стару Школу гвардійських підпрапорщиків і юнкерів приймалися вихованці не моложе шістнадцяти років) зовнішня обстановка життя Лермонтова стає не тільки не поетическою, але навіть антипоетическою. шкільні добутки, Що Дійшли до нас, поета, гострі й легко написані, хоча по змісту своєму незручні до печатки, залишають у нас почуття досить смутне. Усяка молодість має свій розгул, і від сімнадцятилітніх гусарів ніхто не може вимагати катоновских доблестей, але самий поблажливий спостерігач зізнається, що розгул молоді лермонтовского часу був розгулом негарним. Навіть старий Бурцов, забіяка й ера, не схвалив би своїх хлопчиків-нащадків, не схвалив би й середовища, у яку вони були поставлені. Гусар Бурцов ніяк не зрозумів би цих напівсамітницьких, напіввідважних вдач, цих дитячих гульб, заснованих не стільки на потребі веселощів, скільки на моді й наслідуванні дорослим. Нам здається, що якби сімнадцятилітнього Бурцова посадили в закритий заклад, він або втік би з нього для того, щоб піти солдатом у теперішні гусари, або витримав би пробу, скрепя серце, не роняючи достоїнства молодості, не захоплюючись напіввитівками й напівмолодецтвом вихованця. У юнацьких віршах, що ставляться вчасно самітництва Лермонтова, ми не зустрічаємо й тіні протесту в бурцовском відношенні. Він задоволений своїм «строкатим ескадроном»*, захоплюється своїми відважними однолітками, а в товаришах, тільки-но вишедших з дитячого віку, вихваляет те, що ледь спускалося героєві Денисові, що прославив себе в бої й чесно послужив батьківщині
Зрозуміло, що при такому напрямку життя мовлення не могло бути про науку, про ділове читання, навіть про ґрунтовне вивчення військового ремесла, до якого Лермонтов готувався
До счастию, строк юнкерського виховання був не довгий, і Лермонтов не сповільнив попрощатися з побутом не те офіцерським, не те кадетським, і, у всякому разі, — для нього нічого не давшим.
Життя молодого поета в столиці як військової й світської людини теж не багато в чому була радісна. Лермонтов належав до того колу петербурзького суспільства, що становить якийсь проміжний шар між навкруги вищим і навкруги середнім, і тому й не має міцних корінь в обох. По роду служби й спорідненню він мав доступ усюди, але ні стан, ні звички дитячого років не дозволяли йому цілком стати людиною великого світла. У тридцятих роках, коли поділ петербурзьких кіл був незрівнянно різкіше, ніж тепер, або коли, принаймні, нетерпимість між ними проявлялася сильніше, таке положення мало свої більші невигоди. Але в зм’якшення їм воно давало поетові, принаймні, дозвілля, заважало йому занадто часто обертатися в юрбі й тим поперечити своїм уродженим похилостям. Поверх того, служба часто вимагала присутності Лермонтова на околицях Петербурга, де поневоле все розташовувало його до праць, читанню, перегляду його занедбаних було зошитів. Потрібно чи говорити про те, що незабаром до інших спонукань висловитися додалася пристрасть, сам гаряча й саму здатна підняти душу славолюбного юнака? Як би те не було, але період першої служби Лермонтова, досить безбарвний по подіях, приніс йому із собою полювання до праці. Уже сили були випробувані в пресі, наступав досить помітний перелом у напрямку нових віршів, вплив Пушкіна як зразка перемінило собою рабське захоплення Байроном, — не ушкодивши, однак же, страсті Лермонтова до байроновской поезії, що захопила собою всю душу талановитого юнака майже що з дитячого віку