Лист другові з міркуваннями про Батьківщину Здраствуй, дорогий друг! Ти давно цікавився моєю батьківщиною, тобто містом, у якому я народилася й живу. Але перш ніж приступати до цієї теми, я хотіла б поразмишлять про те, що, на мою думку, укладене в цьому до болю знайомому, але дуже ємному слові. Батьківщина… Батьківщина… Вітчизна.…
Ці слова знайомі нам з раннього дитинства. Але що це таке — Батьківщина? Якщо подивитися в тлумачний словник, то можна знайти пояснення цьому слову, просте й зрозуміле. Батьківщина — це країна, у якій людина народилася.
А із чого починається вона? Говорячи сухою географічною мовою, ми назвали б крайні крапки своєї країни, паралелі й меридіани, між якими вона розкинула свої простори. Але фактично моя Батьківщина починається з найменшого: із дворика поруч із рідною домівкою, з берізки у воріт, зі шкільної лави, з рідної вулиці, з милих серцю містечка, селища або маленького сільця. Це крихітний клаптик землі, що і на географічній карті не знайдеш. Але саме тут ми народилися, зробили перші кроки в більше життя, очами, повними подиву, познайомилися з навколишнім нас миром, зустріли перших вірних друзів, довідалися радість перемог і гіркота поразок.
І те слово „родина», що ми знайшли в тлумачному словнику, стає більше вагомим, більше значимим, більше рідним. Не зрячи ж „родина» і „родной» відбулися від одного кореня. І де б ми не були, куди б нас доля не закинула, ми завжди з особливим трепетом, з великою теплотою будемо згадувати й маленький дворик, і берізку у воріт, і вузеньку вуличку. Тут наших корінь, тут наші близькі, звідси ми ступнули в більше життя. Мені пригадуються слова В. Лазарєва: Я не просто живу Я, подібно ріці, Починаюся в загубленому далеко…
Моє „затерянное далеко» — це містечко з назвою Новомічурінськ. Хтось, дивлячись на нього, може сказати: „…провінційна глибинка, сіра й брудна…». Але я люблю його. Люблю бродити по його привітних зелених вуличках, зустрічати знайомі особи, насолоджуватися чистим повітрям. А якби ти знав, як гарний мій рідний містечко в різні пори року! Улітку він весь у соковитій зелені, у яскравих фарбах клумб і лугів, у сонячній позолоті.
А восени… Різнобарвні клени, жовті липи, ще зелені тополі, коричнюваті дуби… У Новомічурінську осінь — це не „унилая пора», а прекрасна пора року, просто „очей очарованье». Узимку Новомічурінськ же наповнений чарівництвом і поезією.
Коли дивишся у вікно або виходиш на вулицю, завжди відразу піднімається настрій від виду, що іскриться й скрипливий сніги й покритих сріблистим інеєм дерев. І, звичайно, весна… Море світла, зелені, квітів і ароматів. Прикрашають себе розкішними сережками белоствольние берізки, тендітні верби, ніжні вербички. Дерева одягаються в легкі зелені платтячка.
Надягають своє вінчальне вбрання яблуні, груші, вишні, зливи… Новомічурінськ пахне, потопаючи в смарагдовій зелені, що цвітуть липах, ароматах садів. І в самому звичайному вбранні Мила ти, Вітчизна, до зліз До особи тобі русяві пасма Твоїх ненаглядних беріз Але не тільки природа прикрашає моє місто. Славне моє місто, насамперед своїми людьми й енергоблоками.
Рязанська ГРеС стала найбільшою електростанцією в Європейській частині Росії, тому сюди приїжджали багато іноземних делегацій Ти така, що не знайдеш краше, Хоч всю землю тричі обійди Ти — як море, ні, як серце наше, Вічно з нами, Батьківщина, у груди! Але поряд з гордістю за рідне місто народжуються нотки смутку й жалю, що все його надбання тоне в купах сміття, що новомічурінці не завжди по-хазяйськи ставляться до нього. Дерева, посаджені давно, майже все збереглися до наших днів, а маленькі липки, посаджені там же недавно, уже зламані. Я люблю любуватися сивими велетнями, гуляючи по тихих вуличках, і як боляче мені стає, коли замість пишних крон дерев часто бачу одні пнів. З вини людей вода в ріці Проня стала брудної, зникли джерела, що ніколи оточували моє місто, мерхнуть колишні краса й велич Мені хочеться розповісти й своїм одноліткам, і підростаючим малятам, та й дорослому населенню про наше місто і його проблеми, породити в їхніх душах любов до рідного краю, гордість за нього, бажання допомогти йому й зробити наш Новомічурінськ ще краше. На цій ноті я закінчую свій лист. Хотілося б вірити, що тепер ти маєш подання про моє містечко. Запрошую тебе в мій рідний город.
разом побродимо по моїх улюблених місцях. І ти сам переконаєшся, як він гарний. До побачення. 15 травня 2008р. Оля