Лист віри печорину

Твір по літературі: Лист віри печорину.. Для мене роман М. Ю. Лермонтова «Герой нашого часу» — це насамперед добуток про безумно самотню людину. Історія життя Печорина складається із втрат і розчарувань: його залишають друзі, приятелі, улюблені. У першу чергу це відбувається тому, що ніхто не розуміє героя. Є тільки одна людина, що усвідомлює, що діється в душі Печорина. Це по-справжньому любляча його жінка, Віра. Хто вона?

Чому, за що так любить Печорина? Відповідь на це в останньому листі Віри головному героєві Рядка з послання героїні дивно збігаються з одкровеннями в щоденнику Печорина. От що пише Віра: «Ти любив мене, як власність, як джерело радостей, тривог і сумів, що перемінялися взаємно, без яких життя нудне й одноманітна»… А це рядка із щоденника Печорина: «Моя любов нікому не принесла щастя, тому що я нічим не жертвував для тих, кого любив, я любив для себе, для власного задоволення; я тільки задовольняв дивну потребу серця, з жадібністю поглинаючи їхнього почуття, їхня ніжність, їхньої радості й страданья…» Слова різні, але зміст той самий. Обидві записи — про егоїзм Печорина. З одного боку, це почуття породили середовище й панське виховання.

Але є й інше. Егоїзм героя особливого роду: за ним, я думаю, коштує небажання Печорина відкрити свою душу люблячому серцю, прагнення завжди контролювати власні емоції. Відбувається це тому, що герой дуже ранимо, а навколишнє його суспільство занадто жорстоко. Помилок воно не прощає, слабість — теж, от Печорин і став сильним. Його прекрасні почуття, помисли, пориви, страсті давно перегоріли в душі, не знайшовши собі виходу, і що ж залишилося? Порожнеча. А життя триває, щодня приносить нове, і Печорину усе складніше відстоювати свої принципи, що суперечать людській природі Віра, полюбивши, намагалася розібратися в характері Григорія. Героїні стало жаль його, і вона вирішила пожертвувати собою, аби тільки тільки Печорин зрозумів, що її «глибока ніжність» не залежить «ні від яких умов» і їй нічого не потрібно, крім його любові. Віра прагнула зробити Григорія щасливим, більше відкритим, відродити в ньому довіра до людей.

Але «те була надія даремна». На жаль, поруч із Печориним перебували й інші люди, не тільки Віра. Імовірно, їхнє поводження здалося героєві більше переконливим. Якщо Віра зуміла зрозуміти Печорина, то він дивився на неї точно так само, як і на інших жінок і не трудився заглянути глибше. Тут, звичайно, винувата зарозумілість героя. Він занадто впевнений, що осяг закони світського суспільства й нічого нового, оригінального для себе в його представниках уже не відкриє. Як же він помилявся! Як пізно довідався істину!

Віра продовжувала любити Печорина, навіть усвідомивши даремність своїх прагнень. Чому? Відповідь один: теперішня любов не може зникнути. Героїня залишилася вірна своєму почуттю: «…

моя любов срослась із душею моєї: вона стемніла, але не згасла». Віра пояснює, що дотепер тягне неї до Печорину: «… у твоїй природі є щось особливе, тобі одному властиве, щось горде й таємниче: у твоєму голосі, щоб ти не говорив, є влада непереможна…» Так героїня формулює одне з найважливіших якостей характеру коханого — волю, непохитність якої видна не тільки у вчинках, але й у голосі, у погляді, у зовнішньому вигляді Віра відзначає також величезну спрагу любові Григорія: «…Ніхто не вміє так постійно хотіти бути улюбленим».

Безумовно, ця властивість Печорина виникає з боротьби світської маски і єства в душі героя. Звідси всі протиріччя Григорія: привабливість його «зла» і обіцянка «блаженства» у погляді, уміння прекрасно «користуватися своїми перевагами» і разюче при цьому відчуття власної «несчастливости». Звичайно, хіба може людина бути задоволений собою, якщо постійно «грає» і вже не усвідомлює, де життя, а де «театр». Це ж колосальна напруга! Я щиро співчуваю Печорину, він дуже багато страждав, набагато більше, ніж Віра, що теж шкода. Героїня розумна й спостережлива, хоча трохи наївна, але завдяки їй ми розуміємо, наскільки точніше, глибше, гостріше її сприймає життя, вдачі людей Печорин, і як важко йому із цим знанням.

Виходить, що, уболіваючи душею за Вірою, ми ще сильніше переживаємо за Григорія. У цьому значення листа героїні Послання Віри Печорину автор створює також з іншою метою. Воно закінчується, за словами Бєлінського, «виявленням сумнівної впевненості», що Григорій «не любить Мерь і не жениться на ній». Я думаю, тут не тільки ревнощі. Героїня намагається запобігти черговій помилці свого коханого.

І, можливо, її лист сприяв тому, що Григорій дійсно відмовився від «щастя» Смери. Таким чином, послання Віри — один з важливих фрагментів роману «Герой нашого часу», тому що в ньому любляча Печорина жінка з усією відвертістю й прямотою розкриває головні властивості його характеру, причини суперечливості його прагнень і вчинків. Героїня доповнює наші знання про Григорія, отримані із щоденникових записів. На жаль, лист Віри робить драматичне враження, наводить на думку про приреченість Печорина.