Твір по літературі: Літературний твір як відбиття поглядів автора «Мертві душі» усі порахували (нехай ложно) за копію з дійсності, підписавши під утворами — «зі справжнім вірно». В. Розанов Кращі літературні критики Росії одностайно й справедливо вважали й уважають Н. В. Гоголя першорядним художником російського слова, гігантом філософської думки. Напевно, тільки Пушкін удостоївся стількох піднесених відгуків про свою творчість від російських мислителів. Особливо яскраво Гоголь заявив про себе поемою «Мертві, душі». Це добуток нікого не залишило байдужим.
Суперечки виникали навіть навколо визначення жанру цього добутку. Чому поема? Стільки проявів заколотного російського духу й різанням полеміки з навколишнім світом дає Гоголь у своєму добутку Моє розуміння авторської позиції в «Мертвих душах» у більшій частині я засновую на висловленнях про поему великих російських мислителів. Наприклад, Герцен сказав: «Ця книга — гіркий докір сучасної Русі, але не безнадійний; там, де погляд може проникнути крізь туман нечистих, гнойових випарів, там він побачить відважних, повну сил національність». Особисто я вважаю, що протиріччя спеціально закладені автором у добуток, щоб яскравіше виразити позитивні моменти російського життя. Згадаємо, скільки в романі світлих ліричних відступів, що радують читача теперішньою поезією, тому Гоголь і назвав «Мертві душі» поемою, хоча написані вони прозаїчною мовою. Виходить, у назві також можна вловити відношення автора до російського життя. Поема явно задумана як епічний добуток, де автор ставить перед собою глобальні завдання — відобразити, як у дзеркалі, життя Росії тої епохи. Що стосується уїдливої мови в багатьох уривках добутку, так він свойствен Гоголю.
Згадаємо, що іронія Гоголя з’являється в різних його речах, наприклад в «Ревізорі», «Тарасі Бульбе». Особливо іронічний Гоголь у своїх знаменитих «Виборних місцях з переписки із друзями». Якщо хто звернув увагу на листи Гоголя, то напевно помітив, що він до усім ставиться з різним емоційним настроем. Пушкіна Гоголь боготворить, з іншими холодний, над деякими відверто іронізує. Такий Гоголь і у своїх художніх творах.
Пушкіна визнавав за Гоголем першість в умінні віртуозно оголювати вульгарність життя, показати крупно дріб’язок У поемі Гоголь свідомо проводить читача через всі лабіринти людської моральної потворності Побудова добутку у формі подорожі по Росії також дає авторові можливість заглянути разом із читачем в усі його сфери, що цікавлять, життя російського суспільства. Особливо дісталося в поемі російським чиновникам. Гоголь був, я вважаю, далекий від огульних оцінок і вибрав для показу найгірших чиновників. Перед нами проходять дрібні, порожні й боягузливі особистості.
Але таке чиновництво завжди поєднується в силу, що гальмує нормальний життєвий процес у суспільстві. Ця сила заохочує процвітання хабарництва, кляузництва, піднесення особистих інтересів над державними У назві поеми, я вважаю, також схований не один зміст, а трохи. «Мертві душі» — це й живі виродливі люди. «Мертві душі» — це й недалекі й не творчі думки. «Мертві душі» — це й люди, не здатні бачити красу миру. Самий головний «мертвий» — Павло Іванович Чичиков.
Шахрай з «претензією», він не здатний до творення. Лише в одному устремлінні він доходить до фанатизму: заробити грошей будь-якими шляхами, щоб потім за допомогою шлюбу й народження дітей залишити слід того, «що він дійсно існував, а то, що пройшов по землі якою-небудь тінню або примарою». Взагалі-Те, цей порив сам по собі є шляхетним, якщо ним керується не шахрай Автор викриває Чичикова, показуючи його фантазії про можливі долі придбаних їм кріпаків «мертвих душ». Отже, Гоголь міняє місцями душі: «мертві» стають живими й навпаки. Птах-Трійка — це живаючи душу Святої Русі, що мчиться крізь лад усякої мертвечини. Слухи Про спалення Гоголем другого тому «Мертвих душ» можна витлумачити і як відмова письменника щось додавати до того, що вже їм визначене в російському житті, і як відмова від упевненості у власній правоті. Але навряд чи Гоголь поступився б у цій сутичці з темними силами. Тому, мені здається, що швидше за все письменник дійшов висновку, що додати до сказаного більше нема чого.
Всі гранично ясно. І птах-трійка, запущена їм один раз, не припиняє свого стрімкого польоту в майбутнє. Це, по-моєму, найголовніша позиція Миколи Васильовича Гоголя в поемі «Мертві душі».