Лука й сатин

Твір по літературі: Лука й сатин Мені й хочеться на волю, Так, ех!.. Ланцюг порвати я не можу… З тюремної пісні П’єса Горького «На дні» мала приголомшуючий успіх. Глядачів вражала жорстокість і правда життя, що оточують нічліжників. Драматург відкрив широкому колу громадськості той мир, про яке вона догадувалася, але не хотіла усвідомити, що він існує, населений людьми, а не примарами, що його мешканці страждають і плачуть, б’ються в його страшних мережах, але не так-те просто звідти звільнитися. Виходу з П’єса Горького «На Дні» написана в тисяча дев’ятсот другому року.

У ці передреволюційні роки письменника особливо хвилює питання про Людину. З одного боку, Горький усвідомлює, які обставини змушують людей опускатися на «дно життя», з іншого боку — він намагається докладно вивчити цю проблему й, можливо, знайти її рішення. П’єса «На дні» з’явилася найбільш сильним добутком про «колишніх людей», тому що такої суворої, нещадної правди про життя соціальних низів, про їх безпросвітну й безвихідну долю світова література не знало Сам Горький писав про свою п’єсу: «Вона з’явилася підсумком моїх майже двадцятилітніх спостережень над миром «колишніх людей», до числа яких я відношу не тільки мандрівників, мешканців нічліжок і взагалі «люмпен-пролетарів», але й деяку частину інтелігентів, «розмагнічених», розчарованих, ображеними й принижених невдачами в житті. Я дуже рано відчув і зрозумів, що люди ці — невиліковні.» Горький не дає біографій героїв п’єси, але по їхніх окремих репліках ми розуміємо весь трагізм їхнього існування.

Сухотна Ганна говорить про те, що «все життя над кожним шматочком хліба Тряслася… мучилася… Все життя в отрепьях ходила». У цих нещасних «мешканців дна» віднято все: честь, людське достоїнство, можливість любові й материнства, сім’ї, усяка надія, усе стерто, утоптано в бруд. Недарма робочий Кліщ безнадійно говорить: «Роботи немає… Сили немає.

От — правда! Пристановища, пристановища немає! Издихать треба… От вона правда!

» З великою силою, що викриває, Горький обрушився на буржуазну філософію втішливої неправди. Лука вважає всіх людей незначними, жалюгідними, слабкими, не здатними до активної боротьби за свої права й нужденними в співчутті й розраді. Лука — сівач ілюзій, втішливих казок, за які жадібно хапалися зневірені слабкі люди. «Неправда в порятунок» — от принцип, якому треба Лука.

Ваську Попелу він вселяє думку про поїздку в Сибір, де той може почати нове, чесне життя; Акторові обіцяє назвати місто, де виліковують від алкоголізму в розкішній лікарні; умираючу Ганну заспокоює надією, що за свої нестерпні борошна на землі вона після смерті знайде спокій і вічне блаженство на небі. Ошуканець Лука по своєму гуманний, але його гуманізм пасивно — жалісливий. Він заснований на тім, що Лука не вірить у можливості людини. «Мені — однаково! Я й шахраїв поважаю, по-моєму, жодна блоха ні погана»,- говорить він. Потай він упевнений у тім, що реальне положення людини змінити не можна, тому до всім і підходить із втішливою неправдою неправда, ЩоУтішає, Луки зустрічає співчуття в нічліжників. Йому вірять, тому що хочуть повірити в існування іншої правди, тому що жагуче бажають вирватися з нічліжки й пробитися до Іншого життя, хоча шляхи до неї неясні Горький в одному інтерв’ю так висловився про основне питання, поставленому в п’єсі: «Основне питання, що я хотів поставити, це — що краще, істина або жаль?

Що потрібніше? Потрібно чи доводити жаль до того, щоб користуватися неправдою, як Лука?» Утішники ненависні Горькому, і в образі Луки письменник викрив їхню неспроможність. Рішення питання, що ж треба робити, щоб змінити життя й знищити «дно» дає у своїх мовленнях Сатин, образ якого повніше оттеняет шкідливість втішливих проповідей Луки Лунають знамениті слова Сатину, що заявляють про право «людини на особисту волю й людське достоїнство»: «Усе — у людині, усе для людини! Існує тільки людина, все-таки інше — справа його рук і його мозку! Людина! Це — чудово! Це звучить… гордо!

Людина! Треба поважати людини! Не жалувати… не принижувати його жалістю… поважати треба!… Хто слабшав душею… і хто живе чужими соками, тим неправда потрібна…

Одних вона підтримує, інші прикриваються їй… «. Ці слова виражали найвищі мрії передреволюційного періоду й одержали реальне втілення лише в нашу епоху. «Неправда — релігія рабів і хазяїв… Правда — бог вільної людини!» Таке висловлення Сатину сприймався як революційний заклик, як «сигнал до повстання». Заявляючи про свою глибоку віру у творчі сили, розум і здатності вільної людини, Горький затверджував високі ідеї гуманізму. Сатин переконаний у тім, що варто не примиряти людини з дійсністю, а змусити саму дійсність служити людині, тому він піднімає прапор боротьби за Людину з великої букви! П’єса мала величезний політичний резонанс, кликала до перебудови суспільства, Вибрасивающего людей «на дно». Немає й не може бути щастя, поки людина невільна, поки несправедливість панує на кожному кроці.

Людина гідна щастя й волі тому вже, що він Людина! Зараз, в епоху, коли ми знову заговорили про гуманізм і милосердя, коли призиваємо «милість до занепалих», п’єса Горького знаходить інше значення. Це не тільки історичний документ, що не просто видається утвір людського розуму, це й добуток, що знову й знову буде обертати погляди людей до вічних проблем добра, милосердя, соціальної справедливості. Розуміння добра й правди \ Лука й Сатин П’єса Горького «На Дні» написана в тисяча дев’ятсот другому року.

У ці передреволюційні роки письменника особливо хвилює питання про Людину. З одного боку, Горький усвідомлює, які обставини змушують людей опускатися на «дно життя», з іншого боку — він намагається докладно вивчити цю проблему й, можливо, знайти її рішення. П’єса «На дні» з’явилася найбільш сильним добутком про «колишніх людей», тому що такої суворої, нещадної правди про життя соціальних низів, про їх безпросвітну й безвихідну долю світова література не знало Сам Горький писав про свою п’єсу: «Вона з’явилася підсумком моїх майже двадцятилітніх спостережень над миром «колишніх людей», до числа яких я відношу не тільки мандрівників, мешканців нічліжок і взагалі «люмпен-пролетарів», але й деяку частину інтелігентів, «розмагнічених», розчарованих, ображеними й принижених невдачами в житті. Я дуже рано відчув і зрозумів, що люди ці — невиліковні.» Горький не дає біографій героїв п’єси, але по їхніх окремих репліках ми розуміємо весь трагізм їхнього існування. Сухотна Ганна говорить про те, що «все життя над кожним шматочком хліба Тряслася… мучилася… Все життя в отрепьях ходила».

У цих нещасних «мешканців дна» віднято все: честь, людське достоїнство, можливість любові й материнства, сім’ї, усяка надія, усе стерто, утоптано в бруд. Недарма робочий Кліщ безнадійно говорить: «Роботи немає… Сили немає. От — правда! Пристановища, пристановища немає! Издихать треба… От вона правда!» З великою силою, що викриває, Горький обрушився на буржуазну філософію втішливої неправди. Лука вважає всіх людей незначними, жалюгідними, слабкими, не здатними до активної боротьби за свої права й нужденними в співчутті й розраді.

Лука — сівач ілюзій, втішливих казок, за які жадібно хапалися зневірені слабкі люди. «Неправда в порятунок» — от принцип, якому треба Лука. Ваську Попелу він вселяє думку про поїздку в Сибір, де той може почати нове, чесне життя; Акторові обіцяє назвати місто, де виліковують від алкоголізму в розкішній лікарні; умираючу Ганну заспокоює надією, що за свої нестерпні борошна на землі вона після смерті знайде спокій і вічне блаженство на небі. Ошуканець Лука по своєму гуманний, але його гуманізм пасивно — жалісливий.

Він заснований на тім, що Лука не вірить у можливості людини. «Мені — однаково! Я й шахраїв поважаю, по-моєму, жодна блоха ні погана»,- говорить він. Потай він упевнений у тім, що реальне положення людини змінити не можна, тому до всім і підходить із втішливою неправдою неправда, ЩоУтішає, Луки зустрічає співчуття в нічліжників.

Йому вірять, тому що хочуть повірити в існування іншої правди, тому що жагуче бажають вирватися з нічліжки й пробитися до Іншого життя, хоча шляхи до неї неясні Горький в одному інтерв’ю так висловився про основне питання, поставленому в п’єсі: «Основне питання, що я хотів поставити, це — що краще, істина або жаль? Що потрібніше? Потрібно чи доводити жаль до того, щоб користуватися неправдою, як Лука?» Утішники ненависні Горькому, і в образі Луки письменник викрив їхню неспроможність. Рішення питання, що ж треба робити, щоб змінити життя й знищити «дно» дає у своїх мовленнях Сатин, образ якого повніше оттеняет шкідливість втішливих проповідей Луки Лунають знамениті слова Сатину, що заявляють про право «людини на особисту волю й людське достоїнство»: «Усе — у людині, усе для людини! Існує тільки людина, все-таки інше — справа його рук і його мозку! Людина! Це — чудово!

Це звучить… гордо! Людина! Треба поважати людини!

Не жалувати… не принижувати його жалістю… поважати треба!… Хто слабшав душею… і хто живе чужими соками, тим неправда потрібна… Одних вона підтримує, інші прикриваються їй… «. Ці слова виражали найвищі мрії передреволюційного періоду й одержали реальне втілення лише в нашу епоху. «Неправда — релігія рабів і хазяїв… Правда — бог вільної людини!

» Таке висловлення Сатину сприймався як революційний заклик, як «сигнал до повстання». Заявляючи про свою глибоку віру у творчі сили, розум і здатності вільної людини, Горький затверджував високі ідеї гуманізму. Сатин переконаний у тім, що варто не примиряти людини з дійсністю, а змусити саму дійсність служити людині, тому він піднімає прапор боротьби за Людину з великої букви! П’єса мала величезний політичний резонанс, кликала до перебудови суспільства, Вибрасивающего людей «на дно». Немає й не може бути щастя, поки людина невільна, поки несправедливість панує на кожному кроці. Людина гідна щастя й волі тому вже, що він Людина!

Зараз, в епоху, коли ми знову заговорили про гуманізм і милосердя, коли призиваємо «милість до занепалих», п’єса Горького знаходить інше значення. Це не тільки історичний документ, що не просто видається утвір людського розуму, це й добуток, що знову й знову буде обертати погляди людей до вічних проблем добра, милосердя, соціальної справедливості