Луків Вл. А.: Французька література від джерел до початку новітнього періоду. XVIII століття
Вольтер
— 30.05.1778, Париж) — французький письменник, вождь Освіти в першій половині XVIII століття.)- поет, драматург, прозаїк, автор філософських, історичних, публіцистичних творів, що зробили його властите-лем дум декількох поколінь європейців. Зібрання творів Вольтера, що вийшло в 1784″У школі я знав тільки латинь і дурості», — пізніше відзначав він), після чого, на настійну вимогу батька, вивчав юриспруденцію. Бажання бути письменником приводить його в кружок аристократів-либертенов (вільнодумців), де він читає свої вірші легені, епікурейського змісту й дотепні, іноді злі епіграми. За одну з них, у якій називає регента Франції Пилипа Орлеанского «кровосмесителем» і «отруйником», Вольтер попадає на рік у Бастилію (1717, де пише трагедію «едип» («Oedipe») і починає працювати над епічною поемою «Генриада» («La He). Блискуча кар’єра Вольтера як драматурга й поета була перервана в 1726 р., коли після сварки з аристократом де Роганом він знову потрапив на 5 місяців у Бастилію, а потім змушений був до 1729 р. жити в Англії. Там він познайомився із творчістю Шекспіра й Мільтона, з англійською філософією й наукою (Бекон, Локк, Ньютон), став прихильником конституційної монархії англійського зразка й деїзму — релігійно-філософського навчання, що допускає істоту-вание Бога тільки як першопричини миру й заперечливе його існування як особистості й втручання Бога в життя природи й суспільства, а виходить, що заперечує чудеса, одкровення й т.д. Під впливом деїзму Вольтер став супротивником релігійного фанатизму, католицький церкви («Eacute;crasez lrsquo;i), але не атеїстом («Якби Бога не було, його варто було б видумати», — затверджував він).)»едипа» в 1718 р. Вольтер стає знаменитим, йому пророкують лаври Корнеля й Расина. Міф про едипе, уперше в драматургічній формі розроблений есхилом (з його тетралогії дійшла трагедія «Семеро проти Фив»), що знайшов вище втілення в тетралогії Софокла (дійшли «Цар едип» і «едип у Колоні»), надалі перероблений у трагедії Сенеки «едип», був знаком Вольтерові насамперед в інтерпретації П. Корнеля, чия трагедія «едип» була представлена в 1659 р. Кор-Нель ускладнив античний сюжет, увівши любовну лінію Тезея й Дирсеи, дочки Лайя, що едип хоче видати за Гемона. Вольтер вирішив відродити античну простоту і ясність сюжету, хоча й не відмовився від введення любовної лінії (любов Филоклета до Иокасте). Однак це повернення до античних джерел не заважає розглянути в «едипе» Вольтера трагедію XVIII століття періоду зародження Освіти. Із трагедії пішла тема долі, жрець-провісник Тирезий виступає як спритний ошуканець. Вольтер переносить акцент на моральну проблематику. едип виступає як освічений монарх, що затверджує: «Умерти за свій народ — це борг королів!» Убивство, доконане їм, — це трагічна помилка по невіданню
За 60 років драматургічної діяльності Вольтер написав 54 п’єси: 30 трагедій (у тому числі «Брут», 1730; «Смерть Цезаря», 1731; «Заїра», 1732; «Альзира», 1736; «Фанатизм, або пророк Магомет», 1741; «Меропа», 1743; «Ирена», 1778), 12 комедій, 2 драми в прозі, трохи оперних лібрето й лібрето комічних опер і дивертисментів
Подібно тому, як першим тріумфом Вольтера була трагедія «едип» (1718), останнім його тріумфом стала трагедія «Ирена» («Iregrave;), на поданні якої Вольтер був визнаний гідним вищих почестей від парижан, його скульптурне зображення, винесене на сцену, було увінчано лаврами. Вольтер не виніс такого потрясіння, він умер через кілька днів, 30 травня 1778 г.
Англійська сцена вплинула на Вольтера під час його перебування в Англії в 1726. Не без впливу Шекспіра створює Вольтер трагедію «Аделаїда Дюгеклен» («Adelaiuml;de Duguescli), у якій зображувалися «готичні» вдачі й лицарські ідеали пізнього середньовіччя. Ця трагедія Вольтера поклала початок новому жанру у французькій драматургії — «історичної трагедії» — і одночасно особливому плину в рамках просвітительського класицизму. Це плин, спочатку дуже скромне, розвивалося у двох напрямках: пошуки нових форм при збереженні властивої классицистам концепції миру й людину й розкриття нового, співзвучного предромантизму, змісту в типово классицистических формах. Обидві ці лінії йдуть від вольтерівської «Аделаїди Дюгеклен» і інших його добутків 1730-х років
Серед новаторських ідей цього часу (від деяких з них Вольтер пізніше відмовився) особливу популярність придбала викладена в передмові до комедії «Блудний син» («Lrsquo;e) думка про правомірність змішання жанрів. Саме із цього приводу Вольтер кинув крилату фразу: «Tous les ge) з’явилася тінь убитого царя Ніна. Широко використовує Вольтер екзотичну обстановку дії (Перу в «Альзире», Мекка в «Магомете», Пекін в «Китайському сироті»). Вищим вираженням предромантических тенденцій було створення Вольтером трагедії «Танкред» («Ta), що містить у собі риси видовищно-діючої драми. Вивчення драматургії Вольтера показує, що найбільший классицист ХVШ століття тисячами ниток було зв’язано спредромантизмом.
Найбільш значним створенням Вольтера в драматургії вважається його трагедія «Фанатизм, або Пророк Магомет» («Le Fa).
Вольтер прославився як поет (вірші в різних жанрах, епічна поема «Генриада» — «La He).)»Орлеанская незаймана» («La Pucelle drsquo;Orleacute;a), у якій письменник використовує стиль бурлеску, «легкої поезії», характерний для мистецтва рококо.
Починаючи із середини XVIII століття Вольтер створює ряд прозаїчних добутків, относимих до жанру філософської повісті — див. Філософські повісті (твору Вольтера).), психологічний жанр, історичний жанр. Тоді ж або трохи пізніше (деякі — раніше) почнуть складатися жанрові системи, об’єднані не художніми принципами, а орієнтацією на певне коло читацької аудиторії (дитяча література, жіноче література, «бульварна» література, регіональна література), на тип сюжету (детектив, фантастика, утопія, антиутопія), тип «атмосфери» («готична література») і т.д., які, вмонтувавшись у сукупність уже існуючих жанрових систем, додадуть їм додатковий вимір.)»Ирина» («Iregrave;) він був увінчаний лаврами. Умирав Вольтер важко, від раку передміхурової залози. На заклики представників церкви звернутися з покаянням до Ісуса Христу, Вольтер відповів: «Не говорите мені про цю людину! Дайте вмерти спокійно!». Підозрюючи можливі ексцеси з похоронами, Вольтер заздалегідь прийняв деякі міри. Коли Вольтер умер, з тіла були витягнуті внутрішності (зокрема, мозок, поміщений у банку зі спиртом), племінник Вольтера абат Миньо прив’язав труп у кареті, щоб Вольтер здавався просто заснулим, і вночі вивіз його з Парижа й поховав. В 1791 р. порох Вольтера був урочисто перенесений у Пантеон, як і порох Руссо. У Пантеоні перебуває офіційно шанована могила Вольтера
Але як і передбачав філософ, його тіло й після смерті виявилося в поле уваги ворогів. В 1814 році, у період першої Реставрації, прихильники вернувшихся до влади Бурбонов (Пюиморен і ін.) дістали трупи Вольтера й Руссо із трун, склали в один мішок, залили останки негашеним вапном і кинули на смітник. Ці останки не знайдені, як не знайдений мозок Вольтера. Так виразилася ненависть аристократів-монархістів до революції, що обрушилася на просвітителів — її ідейних предтеч. Навпроти, у сучасній Франції ім’я Вольтера оточено пошаною, йому встановлені пам’ятники, його ім’ям названі вулиці, зображення друкуються на марках, грошових знаках і т. д.
Вольтер увійшов у російську культуру ще при своєму житті. Він сам прагнув зрозуміти далеку країну, листувався з Катериною II, іншими діячами культури
Вольтер написав об’ємну працю «Історія Російської імперії в царювання Петра Великого».
Надалі в Росії зложився культ Вольтера, що знав зльоти й падіння. Контури цього процесу проступають в історії заочного культурного діалогу Пушкіна й Вольтера (див. Вольтер у Росії: Пушкін і Вольтер).
Соч.: Les oelig;uvres complegrave;tes. Oxford, 1984