Твір по літературі: Любов із цього дня піла на спад.. Великий російський письменник Лев Миколайович Толстой, як ніхто іншої, цікавився проблемою соціального зла. Багато хто з його добутків відрізняються високим пафосом. Нерідко в основі його створінь були реальні факти. Так було й з оповіданням «Після балу», де описується подія, про яке Толстой чув ще замолоду. Автор майстерно користується прийомом створення контрасту.
Цієї мети покликана служити й двухчастная структура оповідання. У першій частині дається захоплений опис світського балу. Товстої використовує епітети «щасливий», «чудовий», «сяючий», щоб викликати в читача відчуття теперішнього свята. Головний герой — Іван Васильович — юнак з багатої сім’ї. Він вразливий і гарячий.
Іван Васильович спостерігає, як предмет його страсті — дочка полковника — танцює мазурку зі своїм гарним ставним батьком. Почуття юнака одержує як би новий поштовх. Друга частина оповідання написана в похмурих темних тонах. Іван Васильович бачить, як сильна рука полковника, що ніжно підтримувала ще вчора в мазурці дочка, б’є сьогодні по особі слабосильного солдатика. Юнак у здивуванні: невже можна мати дві особи: одне для балу й інше — для муштри? Адже полковник поводиться зовсім природно в обох ситуаціях.
Іван Васильович почуває, що саме життя, саме суспільство впливають на людину, змушуючи його міняти свої обличчя — дві сторони однієї медалі. Юнак думає так: Якщо це робилося з такою впевненістю й визнавалося все-мі необхідним, те, стало бути, вони знали щось таке, чого я не знав». Однак у власній душі Іван Васильович не знайти виправдання бузувірству полковника. Лев Толстої відзначає, що подібний випадок не міг не вплинути на людину, що зберегла своя моральність. Іван Васильович відмовляється від кар’єри й присвячує себе служінню іншим людям. Любов поступово йде із серця юнака.
«От які бувають справи й від чого перемінюється ц направляється все життя людини», — говорить автор. Можна сказати, що Іван Васильович втратив не тільки свою любов до дочки полковника, але й любов і повага до російського суспільства того часу. Лев Миколайович Толстой — майстер психологічного портрета. Іван Васильович, що виступає в добутку в ролі оповідача, може вважатися типовим представником прогресивної частини російського суспільства XIX століття.
Його доля — це доля сотень і тисяч думаючих людей, які діяльно протистояли мертвущому впливу царату Вроссии.