Любов як випробування «Обломів»
1. Любов як випробування «Обломів» .
2. Відносини героїв: Ольга, Штольц, Обломів, Лгафья Матвіївна
3. Випробування любов’ю — життя героя й автора
«Обломів» — занадто великий і разноплановий роман, щоб обговорювати його тільки в одному ключі. Як правило, про Обломове згадують, говорячи про таке явище, як «обломовщина». Мені ж хотілося показати цього героя небагато з іншого боку, довести, що й у його житті були почуття, і серед них — таке прекрасне, як любов
Обломів постійно протягом всього життя бореться із собою, а на шляху його увесь час виникають перешкоди й труднощі: від дратівних по своїй безглуздості життєвих — устати або не встати з ліжка, чи з’їжджати із квартири або залишатися, до загальнолюдських, філософських — «бути або не бути». І серед всіх труднощів, які довелося перенести Обломову, на першому місці коштує любов
«Господи! — викликував Обломів. — Навіщо вона любить мене? Навіщо я люблю її?…»
Любов’ю наповнений весь роман, а не тільки життя одного Обломова. Це прекрасному, недоступне людському розуму почуття приходить до усім — до Ольги, до Штольц, і до Гафії Матвіївні. Цікавий той факт, що Гончарів перетворює любов кожного героя у випробування. Жодному з них не дається вона легко й просто.
Червоною лінією проходять у романі взаємини Ольги Іллінською й Обломова. Штольц приводить її в будинок Іллі Ілліча як порятунок — надію на те, що Обломів нарешті-те опам’ятається від нескінченного лежання на боці, захоче вдихнути життя повними грудьми, не тільки відчути, але й відчути її. І дійсно, Ольга сильно міняє Обломова.
Через якийсь час після знайомства з Іллінською, Ілля Ілліч ставати іншим: «на особі ні сну, ні утоми, ні нудьги», «халата не видать на ньому», «сидить із книгою або пише». Ольга зачіпає його до самої глибини душі, зароджує в ньому такі почуття, про існування яких він і подумати не міг. Він «лише прокинеться ранком, перший образ в уяві — образ Ольги». Тепер Обломова з повним правом можна назвати щасливою людиною: у його житті є любов, і любов ця взаємна. Адже саме через безмовну любов у світі розвертається стільки трагедій. Однак «любов робилася суворіше, взискательнее, стала перетворюватися в якийсь обов’язок». Вона вже не радує, а скоріше затьмарює. Герой не несе її в собі, як безцінний дарунок, а тягне, немов громіздкий багаж. Обломів доходить висновку, що «любов — преважка школа життя». Багато годинників витрачає Ілля Ілліч на міркування об них з Ольгою відносинах і підводить їм підсумок: «Я викрадаю чуже! Я — злодій!»
Oil пише своєї улюбленої жагучий, одухотворений лист: «Прощайте, ангел, летіть скоріше, як перелякана пташка летить із гілки, де села помилкою…»
Чому ж Обломів гак люто відкидає це почуття, за яке багато хто борються, мріють про нього, прагнуть до нього? Чому він відкидає Ольгу?
«Вона полюбила людину чесного, розумн і розвиненого, але слабкого, що не привикли жити; вона довідалася його гарні й дурні сторони й зважилася вжити всі зусилля, щоб | уперіщити його тою енергію, що почувала в собі. Вона думала, що сила любові пожвавить його, вселить у нього прагнення до діяльності й дасть йому можливість прикладе!:, до де-iy здатності, що задрімали від довгої бездіяльності. Ольга прийняла миттєвий спалах почуття з боку улюбленого нею людини за дійсне пробудження енергії; вона побачила свою владу над ним і сподівалася вести його вперед на шляху самовдосконалення» — от як пояснює поводження Обломова Дмитро Іванович Писарєв
Ілля Ілліч починає сумніватися в щирості Ольги-Пих почуттів, він не хоче бути учасником своєрідного експерименту». І десь глибоко усередині себе Обломів розуміє, що не знайде в Ользі того, що шукає в жінці: вона не той ідеал, що він малює у своїх думках. Та й Ольга разочаровивается. Адже любов — це завжди самопожертва. А Ілля Ілліч не здатний принести себе на вівтар щирих, сильних страстей. «Я думала, що пожвавлю тебе, що ти можеш ще жити для мене, — а ти вуж давно вмер», — говорить Ольга Обломову.
Доля посилає головному героєві великий дарунок, сьогодення щастя, але в цей же час і тяжке випробування, і тільки любов може стати для нас і тим і іншим одночасно. Ілля Ілліч починає боротьбу з «обломовщиною», і бойовище розвертається всередині нього самого, а це завжди саме складне. Обломів програє самому собі, він не має сил перебороти виховання, власний характер, уклад життя. Він здається. І всередині нього зяє порожнеча — раніше фізичної смерті наступає духовна: «Серце було вбито: там на час затихло життя». На мій погляд, духовна загибель набагато Страшнее, чим фізична. Цей вид смерті не дозволяє людині відродитися в серцях тих, хто колись щиро його любив
Через багато років Обломів знаходить той ідеал, до якого’ завжди прагнув: у його житті з’являється жінка, що несе спокій. Це Гафія Матвіївна Пшеницина. Здавався б, саме тепер Ілля Ілліч може почувати себе щасливим. Але немає того любовного трепету, сладостного хвилювання, сліз радості. Отчого таїться він від друзів, немов соромиться нової своєї суженой, отчого заповість їм турботу про сина? Обломів вертається до джерел, «він дивився на теперішній свій побут, як продовження того ж обломовского існування».
Після смерті Обломова все в житті Гафії Матвіївни міняється: вона залишається одна, син Андрій виховується в Штольцев. Створюється враження, що нова сім’я Іллі Ілліча була фікцією, і як тільки його не стало, міраж розпався, перестав існувати, і кожний, хто приймав у ньому участь, миттєво й назавжди забув опрошлом.
Відносини Ольги й Штольца також залишають у читача деяку незадоволеність. Здається, що обоє вони більше живуть розумом, чим серцем. Але все-таки це щаслива, життєрадісна сім’я. Ці люди йдуть уперед, вони живуть по-справжньому, освоюючи навколишній світ і знають, що потрібно робити далі.
Трагічність, який огорнув Гончарів любов у своєму романі, імовірно, прийшла на сторінки добутку з його власного життя, із глибин душі. І, може, один раз він, як і Обломів, не зміг винести тягаря цього до болю солодкого почуття
/h1