Люди характери й долі

Твір по літературі: Люди характери й долі В основі п’єси Максима Горького «На дні» (1902) — суперечка про Людину і його можливості. Дія добутку відбувається в нічліжці Костилевих — місці, що перебуває поза миром людей. Практично всі мешканці нічліжки усвідомлюють своє положення як ненормальне: між ними й миром обірвані всі найважливіші зв’язки — соціальні, професійні, духовні, суспільні сімейні. Ніщо не зв’язує й самих нічліжників — вони лише що випадково сошелись в одному місці люди, що не бажають нічого знати друг про друга. Кожний з них знає правду про себе, і в кожного вона своя Герої п’єси — люди, оказавшиеся на самому «дні» життя. Що може допомогти людині?

Чи може його взагалі що-небудь урятувати? У суперечці, що ведеться, про людину особливо важливі три позиції — Бубнова, Луки й Сатину Позиція Бубнова фаталистична. Людина неспроможна що-небудь змінити у своїй долі. Звідси — байдужість не тільки до чужого страждання, але й до власної долі. На його думку всі люди — «зайві», тому що у світі панують безжалісні закони, що керують людиною й панують над ним.

Люди пливуть за течією, як друзки, неспроможні що-небудь змінити. Правда Бубнова — це правда зовнішніх обставин життя Лука — самий складний образ у п’єсі. Саме з ним зв’язаний основне філософське питання добутку: «Що краще: істина або жаль? Потрібно чи доводити жаль до того, щоб користуватися неправдою, як Лука?» Лука — носій ідеї жалю в п’єсі.

Він усвідомить: є «люди» і є «человеки». Слабким («людям») потрібна підтримка: у надії, у вірі, у силі іншого. Тому що віра й надія — наймогутніший стимул всіх людських діянь. Ганні Лука полегшує борошна відходу з життя, в Актора й Попелу вселяє надію на можливість змінити життя до кращого. Але з іншого боку, після зникнення Луки знайдена людьми надія виявляється не тільки ілюзією, але й перетворюється в повну свою протилежність, що приводить героїв п’єси до катастрофи.

Людям же сильним духом («людинам»), тим, хто знаходить опору в собі самому, не потрібні ні жалість, ні заспокійлива неправда. Вони самі творять свою долю, своє щастя й своє нещастя. Таким чином, філософія Луки містить у собі й християнське довготерпіння, і чуйність до чужого страждання, і тверезий реалізм. Але головне — вона звернена до доброго в душі кожної людини. Це добре будить у ньому стати краще. Сатин є виразником іншої життєвої позиції: «Усе — у людині, усе — для людини.

Існує тільки людина, вся інша справа його рук і мозку». Людини треба поважати, уважає Сатин, жалість тільки принижує. Але хто сам Сатин? Шулер, людина, що живе свідомою брехнею, абсолютно байдужий до людей, презирство до ближнього, що проповідує нетрудову філософію (для чого працювати? для ситості?

— «Людина вище ситості»). Утворений, розумний, сильний Сатин міг би вирватися з «дна» життя, але не хоче цього зробити. Ідея «Вільної людини», — як і ідея Луки, перетворюється у свою повну протилежність — в ідею свавілля, і Сатин стає мимовільним ідеологом зла, перетворюючи його у форму існування на землі й виправдуючи його. Але слова про людину, ім’я якого звучить гордо, Горький вклав все-таки в його вуста. Не було в п’єсі іншого героя, здатного вимовити настільки важливі для драматурга слова про сильну й горду людину Обоє героя, безсумнівно, зв’язані принципом парності, не випадкова й символіка імен. Сатин асоціюється із Сатаною, а от Лука — від лукавого, але це так само ім’я одного із чотирьох євангелістів «Лука. Ти… лікуйся! Від пияцтва нині лікують, слишь!

Безкоштовно, братуха, лікують… така вуж лікарня влаштована для п’яниць… Людина — все може, аби тільки захотів… Смерть — вона все заспокоює… вона для нас ласкава… Помреш — відпочинеш…

А гарна сторона — Сибір? Золота країна Людини приголубити — ніколи не шкідливо… Людина повинен поважати себе Все шукає — знайде… Хто міцно хоче — знайде!» «Сатин.

Неправда — релігія рабів і хазяїв… Правда — бог вільної людини! Чоло-Століття! Це — чудово! Це звучить…

гордо! Че-ло-Століття! Треба поважати людини! Не жалувати… не принижувати його жалістю…

поважати треба! Робота? Зроби так, щоб робота була мені приємна — я, може бути, буду працювати… Коли праця — задоволення, життя гарне! Коли праця — обов’язок, життя — рабство!» Таким чином, у п’єсі немає однозначної відповіді на питання: «що краще: істина або жаль?

» Горький виражає й упевненість, що тільки істина в стані врятувати людство, і розуміння значимості жалю в житті людей