Твір по літературі: Люди як люди.. У романі М. А.Булгакова два шари часу. Перший — давешний, ще не розп’ятий Ісус. Другий — довоєнний, 30-е роки XX століття. Автор порівнює людей у цьому гігантському тимчасовому проміжку, адже Воланд часто в прямій і непрямій формі задавався цим питанням: » чиЗмінилися люди?
» Зрівняємо й ми, використавши дві цитати «- Отже, Марко Крисобой, холодний і переконаний кат, люди, які, як я бачу, — прокуратор указав на знівечену особу Иешуа, — тебе били за твої проповіді, розбійники Дисмас і Гестас, що вбили чотирьох солдатів, і, нарешті, брудний зрадник Іуда — всі вони добрі люди? — Так, — відповів арештант — И настане царство істини? — Настане, игемон, — переконано відповів Иешуа. — Воно ніколи не настане! — раптом закричав Пілат страшним голосом…» «- Ну, що ж, — сказав Воланд, — люди як люди. Люблять гроші, але це завжди так було..Ну, легковажні… ну, що ж…
і милосердя іноді стукається в їхні серця… звичайні люди… загалом, нагадують колишніх… квартирне питання тільки зіпсував їх…» Цікаво, що б сказав мессир, зустрівшись із москвичами сьогодні? Але спочатку треба поговорити про побут. Москва того часу «чудова» коммуналками, маленькими комнатками, набитими людьми й постаченими загальним коридором, загальною кухнею й загальним туалетом.
Ці люди живуть у стані постійної ворожнечі, чіпко оберігаючи свою жалюгідну власність: примус на кухні, сервант і коврик з лебедями в комнатке, парусиновий портфель, що характеризує приналежність до керівної роботи… Цей побут буде ще більше саркастично переданий в «Собачому серці», де професор Преображенський вимовить свій знаменитий монолог про розруху, що починається з того, що люди мочаться повз унітаз і ходять по паркеті вкалошах. Крім жителів комунальних «мурашників», показані побут і щодо заможних людей, опікуваних владою: письменників, чиновників, театральних працівників. Більшість із цих людей або зовсім бездарні, або продали свої здатності за матеріальні блага. Вони готові лизоблюдничати, щоб не втратитися права смачно пити й жерти в спеціальному ресторані, жити в окремій квартирі, їздити на таксі. Булгаков змушує читача, що весело сміється над комічними ситуаціями й дотепними репліками, відчути страшну небезпеку шариковщини, цього нового соціального явища, що початок зароджуватися в 20-е роки. Революційна влада заохочує стукачество, виказування, вивільняючи самі низинні інстинкти некультурних і неосвічених людей.
Вона дає їм відчуття влади над людьми розумними, культурними, інтелігентними. Буфетники, адміністратори, рифмачи, домоуправи — «шарикови», що дорвалися до влади, являють страшну загрозу для суспільства «Ненависне місто!» — викликує прокуратор, усвідомивши, що Иешуа не врятувати. Асоціація з Майстром досить ясна.
І через сторіччя ненависне місто переростає в Москву, отруєну більшовизмом, ту Москву, що «лікують» сподвижники Воланда вогнем, що всеочищає, Побутовий маразм цього міста відкривається вже з першої сторінки » — Дайте нарзану, — попросив Берліоз — Нарзану немає, — відповіла жінка в будочке й чомусь образилася — Пиво є? — сиплим голосом довідався Бездомний — Пиво привезуть до вечора, — відповіла жінка — А що є? — запитав Берліоз — Абрикосова, тільки тепла, — сказала жінка…» Подібну ситуацію прекрасно пам’ятають люди похилого віку, які прожили частина життя в совдепии, у комуністичному «раю».,Тоді вся країна являла собою гігантську коммуналку, ретельно охоронювану балістичними ракетами У пове/вти співвідношення смішного й трагічного дуже нерівномірно, оскільки до першого ставиться незначна частина зовнішньої, собитийной лінії. Всі інші грані — пріоритет другого Доля будинку в Обуховом провулку співвідноситься з долею Росії.
«Пропав будинок», — говорить професор Преображенський після вселення в його будинок жилтоварищей. Те ж говорив Булгаков про Росію після захоплення влади більшовиками. Безглуздо виглядають, невиховані й практично незнайомі з культурою чоловіка й жінка, на жінку несхожа, читачеві спочатку можуть здатися смішними. Але саме вони виявляються прибульцями царства Тьми, що вносять дискомфорт у буття не тільки професора; саме вони на чолі зі Швон-Дером «виховують» у Кульці Шарикова й рекомендують його на державну службу. І от він уже готовий по команді партійного начальства кричати: «Розіпни його!
Варавву помилувати!» Це вдачі Москви, сполучені із вдачами Єрусалима дохристиянського періоду. Це вдачі й жалюгідний побут убогих рабів у суспільстві, де інтелігентність і воля думки поставлені поза законом. Сцени побуту, вдач в Ершалаиме й у Москві абсолютно реальні. У ранковому й передвечірнім висвітленні обрису людей і предметів точні й чіткі, начебто дивишся на них крізь ідеально прозоре скло Однієї з головних мішеней очисної роботи Волан-Так стає самовдоволення розуму, особливо розуму атеїстичного, що змітає зі шляхи заодно з вірою в Бога всю область загадкового й таємничого.
З насолодою віддаючись вільної фантазії, розписуючи фокуси, жарти й перельоти Азазелло, Коровьева й Кота, любуючись похмурою могутністю Воланда, автор посміюється над упевненістю, що всі форми життя можна расчислить і спланувати, а процвітання й щастя людей нічого не варто влаштувати — потрібно тільки захотітися