Чехов у своїх добутках дуже велика увага приділяє відносинам людини з навколишнім світом. При цьому письменник нікого не засуджує, він показує відносини між людьми такими, які вони є насправді. Але разом з тим він не може удержатися від того, щоб не додати тонкого гумору, сатири. І від цього його добутку здаються ще більш реальними й живими Герой оповідання «Зловмисник» Денис Григор’єв викликає одночасно усмішку й жаль.
Його опис говорить саме за себе: «Перед судовим слідчим коштує маленький, надзвичайно худий мужичонка в пестрядиной сорочці й латаним портам. Його оброслими волоссями й поїдене горобинами особа й очі, тільки-но видні через густі, навислі брови, мають вираження похмурої суворості». Але суворість ця, про яку говорить Чехов, здається досить комічною.
Мужичок пійманий за досить непривабливою справою — він намагався відгвинтити гайку від рейок, щоб потім використати неї для виготовлення грузила Бесіда з ним викликає одночасно презирство, усмішку й жалість. Мужичок ніяк не може зрозуміти, що подібні дії є злочинними. Адже відгвинчування гайки від рейок може привести до катастрофи поїзда, а виходить, до загибелі безневинних людей.
На питання слідчого Денис Григор’єв відповідає: «Чаво?» І це «чаво» повністю видає в ньому неосвіченого, обмеженого й недалекого жителя російської глибинки Назва оповідання дуже символічно. Непоказний мужичонка насправді є «зловмисником», хоча він сам цього не усвідомлює. Саме слово «зловмисник» означає присутність у людини злого наміру. Тим часом Денис Григор’єв робить зло, не віддаючи собі в цьому звіту. Йому здається, що не трапиться абсолютно нічого поганого, якщо відкрутити маленьку гаечку.
Саме в цьому й криється головне лихо мужичка. Він дурний, неосвічений, тому навіть не може припустити, наскільки серйозну шкоду можуть принести його вчинки.
У цьому невеликому по обсязі оповіданні показана проблема людини й суспільства. Людина може бути маленьким, жалюгідним, зовсім непримітним на вид, наприклад схожим на Дениса Григор’єва із чеховського оповідання. Але проте між цією людиною й суспільством відбувається певна взаємодія. Денис Григор’єв неусвідомлено міг завдати шкоди суспільству, відкрутивши гайку від рейок.
За це суспільство негайно піддасть його покаранню й відправить зловмисника втюрьму. В оповіданні «Туга» показано безвихідну самітність візника Іони Потапова. У суспільстві візник займає незначне місце.
Навколишні зовсім байдужі до нього, всім абсолютно байдуже, що діється на душі в нещасного. В Іони недавно вмер син. Смерть дитина^-це величезна трагедія для кожного. Не є виключенням і Іона. Він хоче розповісти навколишньої про своє лихо, але у відповідь бачить цілковита байдужість.
Нікому немає справи до життя бідного непримітного візника. А йому так хочеться співчуття! «Незабаром буде тиждень, як умер син, а він ще шляхом не говорив ні з ким…
Треба розповісти, як занедужав син, як він мучився, що говорив перед смертю, як умер…» У фіналі оповідання Іона починає розмовляти зі своїм конем. «Лошаденка жує, слухає й дихає на руки свого хазяїна… Іона захоплюється й розповідає їй всі». Нерозумна тварина в цьому випадку є для візника порятунком. Ніхто не хоче виявити хоча б найменша участь до долі нещасного батька В оповіданні «Туга» також вирішується проблема людини й суспільства. Людина виявляється один, він не може навіть сподіватися на те, що хтось виявить до нього жаль.
Всі люди абсолютно байдужі друг до друга, суспільство сприймається як безлика жорстока маса. І тому людині доводиться задовольнятися своєю незначною роллю, виконувати звичну монотонну роботу, навіть не сподіваючись на найменшу участь зі сторони