Майбутнє в п’єсі «Вишневий сад» У п’єсі Чехов віддає данину тому гарн і коштовному, що залишилося в житті російського дворянства на той період. Ми, спостерігаючи крайню непрактичність Гаева й Любов Андріївни, бачимо їхня приреченість — у них є поетичне, по-своєму піднесене минуле, що у дитячих спогадах Гаева й Раневской, пов’язаних із садом. Сьогодення, як показав Антон Павлович, досить і досить сумно, майбутнього ж читач не бачить зовсім… його немає цього майбутнього…на зміну цим типажам неминуче повинні прийти інші. Історія показала, що чеховська думка була пророчою Тепер перейдемо від загального до частки. Сьогодення : теперішнє життя протікає безглуздо й недоладно, нікому не приносить вона ні радості, ні счастия. Для всіх без виключень героїв нещаслива це життя, згадуємо: Шарлотта самотня й нікому не потрібна зі своїми фокусами, Епиходова, з його постійними невдачами, Симеонова-Пищика, з його вічним нестатком у грошах… Драма п’єси полягає саме в трагічному положенні сьогодення, у розладі самих істотних, кореневих її основ. Передалося нам це знов-таки через деталь — у всіх героїв є відчуття тимчасовості свого перебування в цьому світі.
Більш конкретно — фраза Лопахина: «ПРО, скоріше б все це пройшло, скоріше б змінилося як-небудь наше нескладне, нещасливе життя». Звернули увагу!? Думаю для розуміння ключового змісту даного добутку, варто так само розглянути образ самого вишневого саду. За словами Трофимова — вся Росія — вишневий сад. І це була не випадкова репліка. Саме так тут, у цій деталі, і перебуває відношення автора до майбутнього Росії.
Стежите за думок: Росія — вишневий сад. Його вирубка для Гаева й Раневской — кінець усьому. Адже сад — це останнє, що в них залишилося, що зв’язує їх з минулим. Для Лопахина — це спосіб збільшити капітал. Петя й Аня погодилися з вирубкою його. Так? Так. З умовою — вони посадять новий сад, що стане «роскошнее цього»! Саме в цій деталі Чехов передає нам своє подання про майбутнє.
Сад вирубають, але прийдуть люди й насадять ще краще сад. Розшифрувати можна так — Росію чекають потрясіння, але після них неї відновлять, зроблять вільної й процвітаючої. Але кому призначено стати творцем нового життя? Хто насадить новий сад? Начебто є персонаж — Петя Трофимов. Так, він говорить про невпорядкованість життя старої й кличе до життя нової. Характерна риса революціонера, так? Але, може бути ви помітили, що в його просторікуваннях немає особистої сили, іноді навіть відчувається порожня гучність у його мовленнях.
До того ж нагадую: він — «вічний студент» і «облізлий пан». Такі люди не опановують життям. Росія, по думці Чехова, на рубежі двох століть ще не виробила в собі дійсний ідеал людини. Тому й показує нам автор, що в сьогоденні немає відповіді на цей життєво важливе питання. У п’єсі час іде для всіх героїв.
Чехів бачив у майбутньому не тільки терористів і користолюбців, але й людей широких поглядів, які перетворять його батьківщину й зроблять її вільної й процвітаючої. Показуючи Петю, автор дає зрозуміти, що народжується нова людина, не схожий на попереднім. Між рядків ми почуваємо надію, що такі діячі з’являться вже незабаром. І Петя — є тільки прототипом цих людей.
Майбутнє в п’єсі — за тими, хто прийдуть на зміну їм всім тому, що всі образи, відбивають сьогодення в п’єсі. У фіналі п’єси в нас, по задуму Чехова, з’явилося відчуття, що сьогодення кінчається для всіх без винятку героїв п’єси. Цим Чехов ще раз продемонстрував нам, що в сьогоденні поки немає людей, готових створювати «новий сад» — людей, создадущих що розвивається, вільну Росію. Творцями нового, щасливого життя він уважав молоде покоління Росії.