Майстерність художніх деталей в оповіданнях чехова
Після смерті Чехова Л. Н. Толстой сказав: «Достоїнство його творчості те, що воно зрозуміло й родинне не тільки всякому росіянинові, але й усякій людині взагалі. А це головне». Дійсно, предметом дослідження Чехова (так само як і Толстого й Достоєвського) став внутрішній мир людини. Але художні методи, художні прийоми, які використовували у своїй творчості письменники, різні. Чехів по праву вважається майстром короткого оповідання, новеллиминиатюри. У за довгі роки роботи в гумористичних журналах Чехов поневоле відточив майстерність оповідача, навчився в невеликий обсяг втискувати максимум змісту. У маленькому оповіданні неможливі більші описи, внутрішні монологи, тому й виступає на перший план художня деталь. Саме деталі несуть у Чехова величезне значеннєве навантаження
Давайте подивимося, як буквально одна фраза може сказати все про людину. Згадаємо маленьке гумористичне оповідання «Смерть чиновника», головний герой якого багатьма своїми рисами нагадує нам Акакия Акакиевича Башмачкина. У театрі, випадково пчихнувши, чиновник Черв’яків обляпав лисину генерала Бризжалова. Це обставина так уразила Червякова, що він постійно ходить вибачається перед Бризжаловим. Бризжалов, людина не злий, спочатку прихильно приймає вибачення Червякова, але наприкінці, доведений до неосудності його настирливістю, виганяє його ладь. Черв’яків, не розуміючи, чому Бризжалов так роздратований, думає, що його кар’єрі кінець, приходить додому й умирає. В останній фразі дане практично пояснення всьому: «Прийдя машинально додому, не знімаючи віцмундира, він ліг на диван і… умер». Герой умирає, не знявши віцмундира, ця чиновницька уніформа нібито приросла до нього. Страх перед вищестоящим чином убив людини
Ганна Сергіївна, героїня оповідання «Дама із собачкою», приїхала в Ялту, не в можливості більше переносити обстановку свого будинку й суспільство чоловіка, якого вона не любила й не поважала. У певному змісті вона була підготовлена до роману з Гуровим, якого сприймала як людини з іншого, кращого життя. Символом того задушливого миру, звідки вона намагається бігти, в оповіданні є лорнетка: перш ніж полюбити Гурова, Ганна Сергіївна втрачає неї, і цей початок спроби «втечі». Пізніше, у театрі міста С., Гуров побачив її знову з «вульгарною лорнеткою» у руках — спроба «втечі» не вдалася. Беликов, «людина у футлярі», на противагу Ганні Сергіївні не намагається якось змінити плин свого життя, різноманітити її, тому що в будь-якому різноманітті, у дозволі собі чогось нового приховувала для нього життя невизначеність і викликала непереборне прагнення оточити себе «оболонкою», «футляром», щоб захиститися. Звідси й чохли й футлярчики, у які були впаковані всі його речі. Беликов все життя чогось побоювався, його пугала саме життя, тому-те після смерті його особа прийняла простий, приємне, навіть веселе вираження: він потрапив у футляр, з якого не треба ніколи виходити
В оповіданні «Душечка» Чехов, описуючи життя Оленьки Племянниковой, у декільком місцях повторює, що жила вона добре й щасливо. Ця деталь наводити на думку, що насправді життя «душечки» не здавалася авторові настільки вуж гідної замилування й спадкування. «Душечка» не має ні власних бажань, ні думок. В останній частині оповідання, що оповідає про відношення «душечки» до Сашка, синові ветеринара, Чехов уже не пише, що жила вона добре й щасливо, маючи, може бути, у вигляді те, що зрештою його знайшла? Оленька Племянникова в чомусь схожа з Ольгою Іванівною, героїнею оповідання «Стрибуха». В Ольги Іванівни та ж залежність від чужої думки. Але якщо «душечка» не була досить вибаглива у своїх знайомствах, то для Ольги Іванівни цінність представляли тільки знаменитості й інші незвичайні люди, до яких вона зараховувала й себе. У більших творах Чехова, як і в оповіданнях, немає ні однієї «зайвої» деталі. Наприклад, у п’єсі «Три сестри» Наташа вперше з’являється на сцені в рожевому платті із зеленим поясом — деталь, що говорить про повну відсутність смаку, говорить про щиросердечні якості героїні більше, ніж розгорнута характеристика. Чехів уважає, що якщо в п’єсі в першій дії на сцені висить рушниці, то наприкінці воно повинне обов’язково вистрілити. Так, використання деталі важливо й в «Вишневому саду». Згадаємо «високошановну шафу», звук струни, що лопнула, саме перед продажем вишневого саду, стукіт сокир наприкінці п’єси. Всі вони несуть обов’язкове значеннєве навантаження й важливі для розкриття як характерів персонажів, так і для самої дії п’єси
До кінця підходить XX сторіччя. Людство готується зустріти третє тисячоріччя. Але Чехов залишається для нас одним із самих безперечних художніх і моральних авторитетів
Після смерті Чехова Л. Н. Толстой сказав: «Достоїнство його творчості те, що воно зрозуміло й родинне не тільки всякому росіянинові, але й усякій людині взагалі. А це головне». Дійсно, предметом дослідження Чехова (так само як і Толстого й Достоєвського) став внутрішній мир людини. Але художні методи, художні прийоми, які використовували у своїй творчості письменники, різні. Чехів по праву вважається майстром короткого оповідання, мініатюра^-мініатюри-новели-мініатюри. А за довгі роки роботи в гумористичних журналах Чехов поневоле відточив майстерність оповідача, навчився в невеликий обсяг втискувати максимум змісту
У маленькому оповіданні неможливі більші описи, внутрішні монологи, тому й виступає на перший план художня деталь. Саме деталі несуть у Чехова величезне значеннєве навантаження. Давайте подивимося, як буквально одна фраза може сказати все про людину. Згадаємо маленьке гумористичне оповідання «Смерть чиновника», головний герой якого багатьма своїми рисами нагадує нам Акакия Акакиевича Башмачкина.
У театрі, випадково пчихнувши, чиновник Черв’яків обляпав лисину генерала Бризжалова. Це обставина так уразила Червякова, що він постійно ходить вибачається перед Бризжаловим. Бризжалов, людина не злий, спочатку прихильно приймає вибачення Червякова, але наприкінці, доведений до неосудності його настирливістю, виганяє його ладь. Черв’яків, не розуміючи, чому Бризжалов так роздратований, думає, що його кар’єрі кінець, приходить додому й умирає
В останній фразі дане практично пояснення всьому: «Прийдя машинально додому, не знімаючи віцмундира, він ліг на диван і… умер». Герой умирає, не знявши віцмундира, ця чиновницька уніформа нібито приросла до нього. Страх перед вищестоящим чином убив людини. Ганна Сергіївна, героїня оповідання «Дама із собачкою», приїхала в Ялту, не в можливості більше переносити обстановку свого будинку й суспільство чоловіка, якого вона не любила й не поважала. У певному змісті вона була підготовлена до роману з Гуровим, якого сприймала як людини з іншого, кращого життя. Символом того задушливого миру, звідки вона намагається бігти, в оповіданні є лорнетка: перш ніж полюбити Гурова, Ганна Сергіївна втрачає неї, і цей початок спроби «втечі». Пізніше, у театрі міста С., Гуров побачив її знову з «вульгарною лорнеткою» у руках — спроба «втечі» не вдалася
Беликов, «людина у футлярі», на противагу Ганні Сергіївні не намагається якось змінити плин свого життя, різноманітити її, тому що в будь-якому різноманітті, у дозволі собі чогось нового приховувала для нього життя невизначеність і викликала непереборне прагнення оточити себе «оболонкою», «футляром», щоб захиститися. Звідси й чохли й футлярчики, у які були впаковані всі його речі. Беликов все життя чогось побоювався, його пугала саме життя, тому-те після смерті його особа прийняла простий, приємне, навіть веселе вираження: він потрапив у футляр, з якого не треба ніколи виходити
В оповіданні «Душечка» Чехов, описуючи життя Оленьки Племянниковой, у декількох місцях повторює, що жила вона добре й щасливо. Ця деталь наводити на думку, що насправді життя «душечки» не здавалася авторові настільки вуж гідної замилування й спадкування. «Душечка» не має ні власних бажань, ні думок. В останній частині оповідання, що оповідає про відношення «душечки» до Сашка, синові ветеринара, Чехов уже не пише, що жила вона добре й щасливо, маючи, може бути, у вигляді те, що зрештою його знайшла?
Оленька Племянникова в чомусь схожа з Ольгою Іванівною, героїнею оповідання «Стрибуха». В Ольги Іванівни та ж залежність від чужої думки. Але якщо «душечка» не була досить вибаглива у своїх знайомствах, то для Ольги Іванівни цінність представляли тільки знаменитості й інші незвичайні люди, до яких вона зараховувала й себе