Макаренко С. Шодерло де Лакло

Макаренко С. Шодерло де Лакло

(18 жовтня 1741 року, Амьен (Франція)
— 5 вересня 1803 року Торанто (Італія).) «володів душою Стендаля, завжди готової дерзати, але крокував по життю в масці, і його важко було осягти.» (Андре Моруа) Стендаль, що зустрів Лакло наприкінці його життя в Миланском оперному театрі, поклонився старій худій людині, рудоволосому, одягненому в чорне. Це був уклін, виконаний найглибшої поваги до автора одного щедевра, що стоили сотні перлин всієї французької літератури — роману » Небезпечні зв’язки».)»Небезпечних зв’язків», уперше виданих у березні 1782 року, у Парижу, супроводжувалося незвичайним успіхом і навіть скандалом! Успіх пояснювався винятковими достоїнствами самої книги, згодом названої світовим шедевром, а скандал виник тому, всюдисуща критика й суспільна думка порахували роман непристойним, майже.. порнографічним! Саме через цього перед Лакло закрилися двері багатьох столичних салонів і на карту виявилася поставленої навіть його військова кар’єра! Письменника обвинувачували в розбещеності й — саме головне — милуванні пороком

Це й не дивно, адже головні герої його книги — люди, якщо буде дозволено так виразитися, «наскрізь» цинічні, що нехтують навіть натяк на моральність і мораль!

Але, незважаючи ні на що, вони викликають у читача деяку симпатію, почуття змішане із захватом і замилуванням такою «сліпучою» аморальністю! (І це триває — помічу в дужках, — уже майже дві сотні років з лишком!) У цьому і є головний шарм і головна загадка роману

Цього — те й злякалося добропорядне «світське суспільство» прочитавши першого розділу роману Де Лакло.

Ким же був він, ця людина, що викликала шквал обурення й у той же час бурю захвату у всієї читаючій (та й байдужої до літератури теж!) Франції? Які сторінки його життя?

Відомо про нього не так вуж і багато, а що відомо, те ґрунтовно подзабито: Не кожному з нас цікаво ритися в старих книгах і довідниках на запилених часом полках. Дозволите мені виступити в ролі архіваріуса… Може бути, трішки упередженого, але все-таки…

Пьер — Амбруаз — Франсуа Шодерло де Лакло народився 18 жовтня 1741 року в Амьене, у сім’ї чиновника — дворянина. Дворянство було не родовим, а подарованим грамотою короля. Не маючи ні знатне походження, ні станом, він міг зробити кар’єру тільки у військовій сфері, чим і скористався. Закінчивши артелерийскую школу, служив у військових гарнізонах Страсбурга, Безансона, Ла-Рошели….

З 1769 по 1775 роки, у чині молодшого лейтенанта, він проходив службу в Гренобле: причому зовсім не нудьгуючи. За словами Андре Моруа, «він спостерігав життя місцевої знаті, вдачі якого були досить легковажні. Він любив бовтати з дамами й вислухувати їхнього визнання, тим більше, що всі вони адже набагато охотнее откровенничают з невоюючими повірниками своїх почуттів, чим з великими завойовниками серць, і тільки чекають випадку розповісти про свої любовні справи».

Вся ця мила, легка балаканина й послужила основою для роману, що зводить із розуму з перших же сторінок!

Де Лакло, за словами Андре Моруа, «був шанувальником Руссо й Ричардсона. Він читав «Клариссу Гарлоу», «Нову елоизу», «Тома Джонса» і це допомогло йому вивчити техніку роману».

У Гренобле, у світських салонах і пишних будуарах, він знайшов своїх персонажів

Говорили, що тонким прообразом Маркізи де Мертей стала законодавиця мод Гренобля, маркіза де ла Тур дю Пин — Монтобан. А в рисах шевальє дю Вальмонта можна відшукати самого автора. Але все це, повторюю, занадто тонко й умовно, також як умовно в літературі саме поняття: «прототип».

До речі сказати, до моменту опублікування свого роману, де Лакло вже трохи «пообвикся» на літературному шляху — склав трошки віршів, еротичних казок, п’єс, оперних лібрето, якими захоплювалися аматори домашніх спектаклів і нудьгуючих світських красунь. Так що до роману залишалося всього те два кроки. І капітан де Лакло їх зробився

Більше того, створивши роман, він пішов по стопах його головного героя, шевальє де Вальмонта й в 1783 році (*Точна дата — на жаль!- невідома — автор.) спокусив дочку великого військового чиновника, Соланж — Марі Дюперре, сестру французького адмірала

У результаті палкого зв’язку в нього народився позашлюбний син. Правда через три роки грішний сполучник був узаконений вінчанням у церкві, а сорокатрехлетний Де Лакло став самим вірних і сентиментальним із чоловіків

От уривок з його листа мадам Де Лакло, написаний багато пізніше: «От уже майже дванадцять років, як я тобі зобов’язаний щастям! Минуле — порука майбутнього. Я із задоволенням зауважую, що нарешті — те ти почуваєш себе улюбленої, але все-таки, дозволь сказати тобі, що за дванадцять років, ти могла в цьому цілком переконатися…») бачили в героях свої риси, дізнавалися лінії своїх доль і вчинків. Все суспільство й Версаль і Париж жадало познайомитися з автором книги. Командир полку, де служив Лакло навіть нервував: «Як так, настільки здатний офіцер, артилерист і раптом ударився в написання який — те скандальної белетристики! Для військового гармати повинні бути раніше романів!» Імовірно, почувши душею й серцем умовлянням командира полку, блискучий романіст і психолог, Шодерло де Лакло вирішив поховати свій літературний дарунок під товщею книг про фортефикации й артилерийском справу: Зокрема, вона одним з перших приступився до створення «порожнього ядра» — снаряда, винахід якого зробило переворот у військовому мистецтві!

В одній зі своїх праць по військовій справі він покритикував кілька положень теорії Себастьена Вобана — великого авторитету в цій області, чим викликав гнів вищих чинів, самого військового міністра й, після невдалих спроб виправдатися, змушений був піти у відставку.) герцога Пилипа, що перебуває майже увесь час в опозиции королівської влади

Автор «Небезпечних зв’язків», майстер літературної інтриги й ризикованого сюжету, став митецьким політичним інтриганом, його обвинувачували в безлічі змов і скандалів, вона безліч разів украй ризиковано загравала з дамою по ім’ю Смерть. Майже також, як і шевальє де Вальмонт, що закінчив життя в дуельному двобої: що ризикує, цинічний, що цілує Смерті не тільки руки, але й вуста!…

Історією не доведено, але схоже, Шодерло де Лакло був одним з тих, хто підготував 18 брюмера. Із приходом Бонапарта до влади його кар’єру злетіла різко нагору — він був відновлений в армії у званні генерала артилерії!

В 1792 році, багато в чому завдяки генералові де Лакло, у битві під Вальми була здобута перемога республиканско — наполеонівської армії над коаліцією австро — прусских військ і французьких роялістів — одна з перших перемог майбутнього Імператора Франції

Генерал Де Лакло брав участь у боях у складі Рейнської й Італійської компаній, а потім одержав призначення в Неаполітанську армію, під командуванням Маршала Мюрата; але на початку вересня 1803 року, тільки-но прибувши на місце призначення, генерал потрапив влазарет.

5 вересня 1803 року він помер не опритомнюючи. У містечку Торанто — по іншому — Тарента (Італія), у маленькому, похідному лазареті

Лікарі констатували смерть у результаті сильного нервового виснаження й гострий кишечной інфекції (дизентерія)

Він був похований на одному з островів, поблизу містечка. У дуже мальовничому місці

На його могилу товариші по службі, крім скромного вінка, поклали маленьку книжку, що він завжди носив ссобой.

Ту саму, єдину, що зробила його знаменитим…

Другого роману, сентиментального, повчального, що розповідає про палке любовне почуття й щасливі шлюбні узи, генерал Де Лакло так і недописав. Збереглися лише листки чорнового рукопису. Може бути цей роман зробив би Шодерло Де Лакло ще більш знаменитим, чим вишуканий, холодний, скандально незворушний, рельєфно відточений, істинно французький,- у кожному абзаці, у кожній букві, у кожній крапці!- перший?: Хто може знати? Історія не любить сентиментального подиху «би»: Його для неї не існує. Може, і до кращого…

P. S.

В 1815 році могила генерала Лакло була дощенту зруйнована невідомими вандалами й опоганений Порох не знайдений.)»Небезпечні зв’язки» російською мовою, у повному обсязі, з ретельними коментарями, видавався останній раз в 1967 році, у знаменитій серії «Всесвітня Література». Окремих видань — не перечесть!

Знято трохи киноверсий роману.. Герої генерала Лакло продовжують жити. Уже третє сторіччя.)» Я вирішив написати добуток яке б виходило за рамки звичайного, викликало великий шум і продовжувало гриміти, коли мене вже не буде»

Стаття Світлани Макаренко (30 липня 2001 року. Семипалатинськ.)