Макєєв С. Кавказька бранка або Таємниця мадемуазель Аиссе
світової літератури. Але ім’я й біографія мадемуазель Аиссе й сьогодні майже невідомі широкій публіці
на прогулянку. Він уже давно освоївся в Туреччині, навіть трохи «отуречився» і завів звичку заходити на невільничий ринок. Йому подобалося оглядати юних рабинь, виставлених на продаж. Може бути, він навіть прикидав: ага, от цю я б купив. І про всякий випадок довідувався про ціну.) його аул. Черкесами тоді називали майже всі горянські народи Кавказу. Черкески високо цінувалися в Туреччині і Єгипті, вони вважалися прикрасою гаремів. «Черкесок усі знають і звеличують за їхню красу, за чорний шовк тонких брів, за чорні очі, у яких горить вогонь, за гладке чоло, округлість особи, текла черкеська кров і вони, у свою чергу, мали дітей від дружин-черкесок.)»Гаиде», ім’я Шарлотта-елизабет, але під цим ім’ям значилася тільки в документах. На новій батьківщині всі стали кликати неї на французький манер Аиссе.) господаркою великого особняка Ферриолей у Парижу. Її чоловік, Огюстен-Антуан, був багато старше дружини, ні в що не втручався й на багато чого закривав ока малювати, грати на клавесині, танцювати й займатися рукоділлям. Всьому інший їх повинен був навчити головний наставник дівиць » король-сонце» Людовик XIV проказував, бувало: «Державу це я!» припинити свято. Граф де Ферриоль безстрашно заявив: «Якщо ви насильно зазіхнете на честь мого владики короля й моїх привілеїв посла, то я… порохом, що отут зібраний, підірву цей будинок, а разом з ним Аиссе зробили це чудо, але хвороба відступила, і граф буквально ожив. А коли погляд його прояснився, він звернув його на мадемуазель Аиссе й виявив, що вона чарівна й вишукана. Вона ж розуміла й глибоко переживала двозначність їхнього співіснування під одним дахом, що називається, в «загальних покоях». Мадемуазель Аиссе просила дати їй волю, але благодійник відмовив. Зберігся його лист, у якому він викладав свої почуття й наміри: «Коли я вирвав вас із рук невірних і купив вас, я не припускав заподіяти собі такі прикрості й зробитися настільки нещасним. Я розраховував, дотримуючись веління долі, що визначає доля людей, розташовувати вами за своїм розсудом і зробити вас коли-небудь дочкою або коханою. Знов-таки доля побажала, щоб ви стали тої й іншої, оскільки я не можу відокремити дружбу від любові й отеческую ніжність від полум’яних бажань».
Граф зробив мадемуазель Аиссе речення вступити з ним у законний шлюб, вона йому відмовила. Як відмовляла багатьом вельможам, навіть самому регентові театри. Але, звичайно, глибоко переживала підневільність свого положення. Належати не збереглося. Адже ті, хто нічого не знає про дружній його до мене розташуванні в ту пору, коли він бував частим гостем г-на де Ферриоля, бог знає що сталі б бовтати із цього приводу». Заповіт принца де Бурнонвиля зникло неспроста, і причина всім була відома: «… уже через чверть години після його кончини було оголошено, що його вдова виходить заміж…» «Історія сучасної грекині» теж є захоплюючий сюжет: таємниця народження, звільнення із сералю, підступні суперники, зрадництва й погоні. Але роман не про це. Він, як і «Манон Леско», про почуття й страсті, які визначають долі людські
Французький посол викуповує з гарему знатного турка юну грекиню Теофею. Він робить цей учинок зі шляхетних спонукань, таємно, через підставну особу «Історія однієї грекині», без визначення «сучасної». А жаль, адже автор уважав книгу співзвучної ідейному й духовному шуканням епохи Освіти. Згодом, як це часто буває з видатними добутками, кожна нова епоха відкривала нові змісти в старому тексті. І сьогодні ми як і раніше замислюємося: а може бути, діві Сходу (грекині тільки по народженню) було б краще, залишися вона гаремної женою? Адже на початку роману Теофея була цілком задоволена своїм положенням, у неї самого минулого раби, а старий пан явно не утруждал свою улюбленицю. І сьогодні, коли конфлікт цивілізацій приймає часом форму кровопролитної війни, особливо ясно розумієш, що насильницька європеїзація або, тим більше, американізація Сходу . Мадемуазель Аиссе в листах згадує недавній «подвиг» г-жи де Тансен: знатний дворянин Ла Френе, змучений коханкою-серцеїдкою, застрелився в її кабінеті, його заповіт виявився форменим обвинувальним актом проти г-жи де Тансен. Ця дама більше трьох місяців провела в Бастилії, поки її не виправдали
До домашніх безладь мадемуазель Аиссе додавалися постійні грошові утруднення. «Гроші, гроші! Скільки ви придушуєте честолюбий! Скільки благих намірів ви перетворюєте в дим», : королева порахувала, що занадто пишні спідниці принцес заслоняють неї власну; довелося першому міністрові кардиналові де Флери встановити дистанцію між королевою й принцесами; тоді принцеси обурилися й зажадали відсунути від них герцогинь… Інші історії досить похмурі, як, допустимо, смерть видатної акторки Андриенни Лекуврер, нібито отруєної за наказом ревнивої суперниці, герцогині Бульонской, жінки «жестокосердечной, неприборканої й надзвичайно розпусної» (за словами мадемуазель Аиссе).
Листа мадемуазель Аиссе пестрят повідомленнями про амурні пригоди: «Пані де Парабер розсталася з г-ном першим конюшим, і г-н дrsquo;Аленкур тепер неотлучно при ній»; «У пані де Нель складався в коханцях г-н де Монморанси rsquo;еди, лицар Мальтійського ордена (звідси титул «шевальє» . Кавалери Мальтійського ордена становили колір європейського лицарства, вступаючи в орден, вони давали обітницю безшлюбності нарівні із ченцями. Шевальє дrsquo;еди воював, служив при дворі й незадовго до знайомства з мадемуазель Аиссе одержав чин полковника. Незважаючи на те що шевальє був наближений до двору регента Пилипа Орлеанского, а потім входив в оточення його дочки герцогині Беррийской, він залишався «лицарем без страху й докору», як писав про нього Вольтер. Більше того, у трагедії «Аделаїда Дюгеклен» Вольтер вивів його в образі шляхетного лицаря де Куси.
Йому було двадцять вісім років, їй двадцять сім, коли вони полюбили один одного, уперше й назавжди. Залишається тільки дивуватися тому, що вони зуміли зберегти в таємниці й свої відносини, і вагітність мадемуазель Аиссе, і народження дочки Селини 26 квітня 1721 року. Але ж ще живий був «турків» «Якщо вона страждала, то вона й любила, а одна година страсті коштує сам по собі цілої вічності». Її листа до того ж стали «маленьким шедевром» французької літератури
Шевальє дrsquo;еди після смерті улюбленої забрал їхня дочка з монастиря й виховав у ній глибока повага до матері. Загальна любов до мадемуазель Аиссе стала своєрідним сімейним культом. Дrsquo;еди незабаром вийшов у відставку, жив у родовому маєтку в Перигоре, а в похилому віці перебрався до дочки, що вийшла заміж і віконтесою, що стала тією самою, де Нантиа, чий образ ледь мигнув на наших сторінках. Він ніколи навіть не помишлял про те, щоб з’єднати свою долю з іншою жінкою.