Манилов і Плюшкин — два типи характерів у поемі «Мертві душі»

Цей анекдотичний випадок більш ніж відповідає характеру Манилова, що любило слухати гарні мовлення, у зміст яких він не вникав: «…Манилов, очарований фразою, від задоволення тільки потряхивал головою…» І, нарешті, чудово характеризують поширення маніловщини в «верхах» міркування А.

Ф. Тютчевой. У книзі «При дворі двох імператорів» вона говорить про великий миру цього: «…якщо вони рідко роблять великі справи, зате перетворюють життєві дріб’язки в дуже важливі справи».

От вона — суть «імперії фасаду»! Ні великих, ні малих справ від Манилова і йому подібних чекати не можна, але яка значущість додана його життя! Які міркування й мрії захоплюють його! І те, що комічно на нижчих щаблях суспільних сходів, стає страшним, веде до загальної катастрофи, коли виявлено на вищому рівні влади

Адже й у самій поемі, відзначає Д. С. Лихачов, маніловщина властива не одному Манилову. Згадаємо губернатора, що «був великий добряга й навіть сам вишивав іноді по тюлі». «…Маніловщина більше самого Манилова, — містить своє дослідження Лихачов

— Маніловщина, якщо неї розглядати не тільки як загальнолюдське явище, а як явище певної епохи й певного середовища, була найвищою мірою властива вищому чиновницько-бюрократичному ладу Росії. Провінційний поміщик Манилов наслідував «першому поміщикові Росії» — Миколі I і його оточенню

Гоголь зобразив маніловщину верхів через її відбиття в провінційному середовищі. Маніловщина Миколи I і його оточення стала перед читачем окарикатуренной не стільки Гоголем, скільки самим провінційним життям».Зовнішнє благополуччя Манилова, його доброзичливість і готовність до послуг представляються Гоголю рисами страшними

Все це в Манилові афектовано, гіпертрофовано. Ока його, «солодкі, як цукор», нічого не виражають. І ця насолода вигляду привносить відчуття неприродності кожного руху й слова героя: от на особі його з’являється вже «вираження не тільки солодке, але навіть нудотне, подібне до тої мікстури, що спритний світський доктор засластил немилосердно, уявляючи нею обрадувати пацієнта». Що за «мікстуру» засластила нудотність Манилова? — Порожнечу, нікчемність його, бездушшя при нескінченних міркуваннях про счастии дружби й «іменинах серця».

Він говорить про важливі матерії, дотримує державні інтереси — помнете, перше, про що він запитав Чичикова, це чи не буде його негоція «невідповідної цивільним постановам і подальшим видам Росії»? Але попри все те його подання про державні інтереси досить дивують читача: він мріє подружитися із Чичиковим так міцно, щоб государ, «довідавшись про таку їхню дружбу, подарував їхніми генералами». Зрозуміло тепер, у чому заслуги генералів, у чому зміст генеральства? Мрії Манилова абсурдні, але абсурд цей закономірний для миколаївської епохи! Манилов страшний Гоголю. Поки цей поміщик благоденствує й мріє, його маєток руйнується, селяни розучилися трудитися — вони пиячать і разгильдяйничают. Борг поміщика — організувати життя своїх кріпаків, дати їм можливість із користю для себе жити й трудитися (це стане однієї з головних тем другого тому поеми).

Неробство Манилова не нейтрально. Та «нудьга смертельна», що виходить від нього, свідчить про доконану мертвотність душі. І тут необхідно нагадати про Два типи характерів в «Мертвих душах». Манилов, Коробочка, Ноздрев, Собакевич, губернатор, прокурор і багато хто інші являють собою перший тип. Він характеризується повним скам’янінням, абсолютною відсутністю розвитку. Оборотний увага, що історія є тільки в Плюшкина.

Всіх інших поміщиків ми заставали такими, якими вони зложилися. Більше того, Гоголь усіляко підкреслює, що в цих героїв немає минулого, що принципово відрізнялося б від сьогодення й щось у ньому пояснювало. Ми знаємо, що Манилов служив, вийшов у відставку й завжди був таким, який зараз.

Про Коробочку повідомлено, що в неї був чоловік, що любив, щоб йому на сон прийдешній чесали п’яти. Що до Ноздрева, те він і «у тридцять п’ять років був такий же зовсім, яким був в осьмнадцать і двадцять… » Про Собакевиче відомо, що він за сорок років жодного разу не болів, і що батько його був ще здоровее й сильніше. Ю.

В. Манн знаходить надзвичайно точне визначення провідній властивості цих героїв — марионеточность, кукольность: «При самих різних зовнішніх рухах, учинках і т.

буд. , що відбувається в душі Манилова або Коробочки, або Собакевича, точно невідомо. Та і є чи в них душу? Або — як у маріонетці — невідомий нам механізм?» 2 Як правильно написати ту або іншу фразу, щоб не порушити ні граматичних норм мови, ні правильності слововживання?

Відповіді на багато питань — у розділі Професійна автомобілі Вмоскве.