Мцирі — головний герой Кожний письменник наполегливо шукає в навколишнім житті того героя, що став би його ідеалом, втіливши кращі риси передових людей свого часу; Яких же героїв могла породити похмура дійсність 30-х років XIX століття, епоха «блакитних мундирів»? Бездушних людей, «приличьем стягнутих масок», які затишно й легко почувають себе в атмосфері всеросійського маскараду, що змушує кожного приховувати свої щирі погляди й почуття. Або у всім зневірених і разуверившихся, скептично настроєних, що розучилися любити й ненавидіти пасивних споглядальників життя, подібних до героїв «Думи». Не дивно, що в пошуках ідеального героя Лермонтов звертається до літератури романтизму, що продовжує байроновские традиції й популярної в той час Вроссии. У романтичному образі Мцирі поет втілив свою мрію про «вогненну душу», «велетенській натурі», свій ідеал героя, що бачив сенс життя в боротьбі. Характерна для романтичних добутків композиція поеми обмежила оповідання про все життя героя однією невеликою главою. Зовнішні обставини життя Мцирі лише злегка відкривають його душу й тільки намічають характер. Оповідання про «болісну недугу» полоненої дитини, його фізичної слабості змушує звернути увагу на його недитячу витривалість, гордість і самітність серед ченців.
Повністю характер героя розкривається в його сповіді ченцеві, що становить майже всю поему Схвильований монолог умираючого юнака вводить читача в мир його таємних дум, таємних почуттів і прагнень, пояснює причину його втечі. Вона проста. Мцирі сприймає життя в монастирі, як полон. Це розміряне, тьмяне існування не може дати героєві щастя, тому що першою його умовою є воля. Виходить, монастирське життя не змогло вбити в Мцирі його прагнень і поривів, навпаки, вона розпалила в ньому «полум’яну пристрасть», що кликала його «у той дивовижний мир тривог і битв, де в хмарах ховаються скелі, де люди вільні, як орли».
Ця пристрасть не здається перебільшеної, ненатуральної, тому що юнак, потрапивши в ненормальні життєві умови, був позбавлений усього найдорожчого, без чого людина не може бути щасливим …Я бачив в інших Вітчизну, будинок, друзів, рідних А в себе не знаходив Не тільки милих душ — могил! Головна причина втечі Мцирі — прагнення знайти втрачену батьківщину — не є єдиною. Він хоче довідатися, що таке теперішнє життя, » чипрекрасне земля», «для волі иль в’язниці на це світло народимося ми», тобто задається філософськими питаннями буття. Крім того, Мцирі прагне пізнати самого себе, тому що спокійний і безпечний плин життя серед монастирських стін не може дати йому відповіді на це питання. І тільки дні, проведені на волі, незважаючи на чатуючого героя небезпеки, дали йому повноту відчуття й розуміння життя Ти хочеш знати, що робив я На волі? Жив — і життя моя Без цих трьох блаженних днів Була б печальней і хмурній Неспроможної старості твоєї.
Триденні скитания Мцирі запевнили його в тім, що мир прекрасний, що людина породжена вільним, що він «бути б міг у краї батьків не з останніх молодців». Винятковість, сила духу, шаленість почуттів Мцирі змушують його сміло йти назустріч своїй мрії через труднощі й спокуси мир, Що Відкрився, приголомшив героя яскравістю фарб, різноманіттям звуків, наповнив його душу відчуттям злиття із природою. Але цей чудовий мир таїть у собі багато небезпек. За три дні Мцирі довелося випробувати й страх » безодні, щозагрожує, на краю», і спрагу, і «страданье голоду», і смертельну сутичку з барсом. Ці труднощі й небезпеки символізують ті життєві перешкоди, які встають на шляху кожної людини, випробовуючи його фізичні й духовні сили. «Могутній дух» Мцирі допомагає йому перебороти фізичну слабість. Особливо яскраво розкривається це в битві з барсом, що стала його самим жорстоким випробуванням.
Тендітний і слабкий, він стає богатирем. Їм володіє не страх, а спрага перемоги, що і допомагає йому здолати небезпечного супротивника, відчути насолоду битви й захват перемоги Життя, що оточує Мцирі, постійно ставить його перед вибором, пропонуючи можливі шляхи. Зустріч із грузинками обіцяє йому радості любові;, спокійне й безтурботне людське щастя. Але в героїв інша мета, більше висока й прекрасна. Заради її досягнень він знаходить у собі сили перебороти «солодку тугу». Яким же страшним ударом стало для Мцирі його останнє відкриття, коли він зрозумів, що, заблудившись, знову повернувся, тепер уже назавжди, до своєї колишньої в’язниці.
Тут їм уперше опановує розпач, тому що він усвідомив безнадійність свого положення, коли «на батьківщину сліду не прокласти вуж ніколи». І страшно було мені, зрозуміти Не міг я довго, що знову Повернувся я до в’язниці моєї; Що даремно стільки днів Я таємний задум пестив, Терпів, нудився й страждав. У гарячковому маренні Мцирі виникає образ рибки, що шепотить йому про блаженство спокою й сну, насолоди небуття. Але, по суті, це тот же відмова від теперішнього життя, повної й радостей, і страждань, що проповідувала монастирські братії. А такий шлях неприйнятний для Мцирі. Навіть у свою передсмертну годину він зберіг велетенську міць духу, не змінив собі, своїй мрії про батьківщину й волю Мимоволі задаєшся питанням: чому ж Мцирі, що володіло волею, відвагою, цілеспрямованістю, витривалістю, все-таки не зміг «пройти в рідну країну»? Що перешкодило йому? Над цим питанням замислюється й сам герой.
Він не щадить себе, називаючи «квіткою темничним», а свою «полум’яну пристрасть» «жаром неспроможним і порожнім». Але, здається, герой не правий у своєму різкому самоосуді. У нього були всі якості, необхідні для перемоги, але обставини, у яких він виявився, позбавили його зв’язку із близькими людьми, прирекли на самітність, не дали практичного досвіду, знання життя. На перший погляд, здається, що Мцирі зазнав поразки під ударом долі. Але вже одне те, що він не побоявся кинути виклик долі, обрекшему його на монастирське існування, і зумів прожити кілька днів саме так, як хотів — у боренье, пошуку, у прагненні до волі й щастя, — говорить про те, що у двобої з долею він одержав моральну перемогу Виходить, сенс життя й подвигу Мцирі — у подоланні духовної в’язниці, у тім, що через все своє коротке життя він зумів пронести могутню пристрасть до боротьби й волі. Романтичний герой Мцирі став не тільки «улюбленим ідеалом» Лермонтова — він змушував його сучасників відмовитися від пасивності, апатії й байдужності, затверджував сенс життя в боротьбі за досягнення високих і гуманних цілей. Подвиг Мцирі вселяє читачеві думка про необхідність змінити життя до кращого, наважитися на «рішучий крок», спробувати стати хазяїном, а не рабом своєї долі.