Твір по літературі: Мцирі й засланець поет Яка розмаїтість картин, образів, почуттів! В. Бєлінський На початку XIX століття до Росії приєдналося Грузинське царство, а шлях у Грузію лежав через землі Північного Кавказу й ущелини Головного Кавказького хребта. Населення горянських народів, що жили там, було малоцивилизованним і войовничим. У результаті почалася кавказька війна, що триває й сьогодні. Лермонтов, як відомо, був на Кавказ засланий. Він служив, як і личить російському офіцерові, із честю, хоробро. Але насильственность цієї служби, гостре відчуття несвободи млоїли поета. Так з’явилися перші рядки поеми, герой якої випробовує ті ж почуття.
Це ще не була в повному обсязі відома нам поема, це були підступи до неї. Лермонтов розповідає про долю шестирічного хлопчика-горця, що потрапив у полон до росіянином. Ермолов взяв його із собою в Тифлис, але по шляху хлопчик занедужав. Генералові довелося віддати дитини на лікування ченцям у монастир, що перебував: Там, де, сливаяся, шумлять, Обійнявшись, начебто дві сестри, Струменя Арагви й Кури Коли Мцирі навчився говорити російською мовою, його охрестили й стали готовити до постригу в ченці. Але він жагуче мріяв про волю, рвався на батьківщину, тужив. Монастир став для нього в’язницею. Один раз він утік, але заблудився й знову потрапив у ненависний монастир Він умирає. Він не може жити у в’язниці після того, як ковтнув повітря волі й змушений розстатися із мрією про неї. Перед смертю Мцирі розповідає старому ченцеві про свою єдину пристрасть: Від келій задушливих і молитов У той дивовижний мир тривог і битв, Де в хмарах ховаються скелі…
Де люди вільні, як орли, — і про те, що в нього в житті була мета: …ціль одну, Пройти в рідну країну Мав у душі… У вуста Мцирі Лермонтов вклав свої почуття й думки. Як і Мцирі, засланий поет рвався додому, подібно йому мріяв освободе. У свій час по дорозі до посилання Лермонтов зробило зупинку в древній грузинській столиці Мцхеті. Чернець показав йому могили грузинських царів, у тому числі й Георгія XII, при якому відбулося приєднання Грузії до Росії.
Це враження в поемі перетворилося в старого сторожачи, що змітає пил з могильних плит: Яким напис говорить Про славу минулої — і про те, Як, пригноблений своїм вінцем, Такий-Те цар у такий-те рік Вручав Росії свій народ На гострій горі, над самим злиттям Кури й Арагви, видний стародавній монастир, що тепер часто називають монастирем Мцирі. От як велика сила добутку геніального поета! Остаточно завершив Лермонтов поему вже після повернення з посилання. На титульному аркуші рукопису був написаний заголовок: «Бери». До цього слова Лермонтов зробив примітку: «Бери по-грузинському: чернець». Хоча герой поеми ще не чернець, його тільки готовлять у ченці. І Лермонтов замінив назву більше точним — «Мцирі». Із грузинського це переводиться як «людина, якого готовлять до служби», або за аналогією з росіянином — «пострижник».
Нині, коли наше існування вже стільки років затьмарено війною на Кавказі, «Мцирі» звучить пророчо. Як, втім, і більшість добутків не тільки Лермонтова, але й кожного генія