«Меж ними все народжувало суперечки…» И. А. Гончарів «Звичайна історія» Задамося питанням: звідки в парубка такі «поняття», з якими він виглядає в Петербурзі білою вороною, що собою представляє історія формування його характеру, його «духовна біографія». «Духовна біографія» Адуева-Молодшого, пояснюючий характер Олександра й джерела його світогляду, що затягся інфантилізму пов’язана з тим, що він ріс і виховувався в селі, провінції, його формував уклад, що прийнятий називати патріархальним. Дядько називає село з її природою, з її волею вдач, простотою й невибагливістю людських і суспільних відносин «благодатним застоєм». Особливий вплив на Олександра мала мати, її турбота про щастя сина, її нехитрі наставляння, сама патріархальна атмосфера її будинку, потурання «Сашку» у всіх його бажаннях. Відзначимо, що «Олександр був розпещений, але не зіпсований домашнім життям». Значимо й навчання в провінційному університеті, де Олександр «прилежно й багато вчився», у результаті чого знав «з дюжину наук і з полдюжини древніх і нових мов», а також одержав піднесені подання про світ і людей. Отже, російський провінційний уклад сформував юнака зніженого, звиклого до «пещень матері, благоговінню няньки й всієї двірні», однак не зіпсованого, що вважає непохитними основами людського буття дружбу, любов, творчість
У цьому немає нічого дурного. Чревате майбутньою трагедією те, що ці цінності в його свідомості здобувають масштаби «гіперболічні». Епітети, якими супроводжуються іменники «дружба», «любов», «талант» у мовленні героя, про тім свідчать
Дружба — «героїчна», любов — «вічна». З таким світоглядним арсеналом герой відправляється скоряти столицю, мріючи «про користь, що принесе батьківщині».Однак зміна провінційного життєвого укладу на столичний (шлях, вибраний Олександром) може бути прочитана в романі Гончарова і як ситуація загальнолюдська: юнак у пошуках додатка сил, повзрослев, залишає рідну домівку, бажаючи реалізувати себе «на широкому просторі». Таким йому представляється «блискучий Петербург». Але Адуев-Молодший і в столиці мріє жити по тимі ж законам, що й у провінції, що, у свою чергу, дозволяє говорити про те, що герой безнадійно відстав від століття, керується поданнями архаїчними, мислить, як «при царі Горосі» (р. звернені до Іллі Іллічу Обломову слова Штольца: «Ти міркуєш, як древній»).
Отже, корінь ідилічним, приправленим романтизмом світорозуміння Олександра Адуева — у минулому, у садибному побуті. Середовище проектує на героя свої сутнісні риси — як гарні, так і дурні: егоїзм стосовно матері, до Софії — від її Олександр чекає вірності, у той час як своє почуття називає «маленькою любов’ю», уважає його чимсь начебто репетиції майбутньої «колосальної пристрасті». Таким чином, всі сили патріархального укладу «у згоді працюють над тим, щоб назавжди перетворити людини в розпещену дитину… Зв’язок між провінційними вдачами й романтичним ідеалом людських відносин проясняє основу вигадливих взаимопереходов прекраснодушності й егоцентризму, які постійно виявляються в романтичному відношенні до життя. Основою цієї своєрідної діалектики виявляється інфантилізм: романтизм зрозумілий Гончаровим як позиція дорослої дитини, що сохранили у світі «дорослих» справ, відносин і обов’язків дитячі ілюзії й дитячий егоїзм
Гончарів бачить у романтичній життєвій позиції чисто дитяче нерозуміння реальних законів миру, чисто дитяче незнання власних сил і можливостей і, нарешті, чисто дитяче бажання, щоб мир був таким, яким тобі хочеться. І все це він послідовно мотивує впливом патріархального укладу» Маркович В. М. Тургенєв і росіянин реалістичний роман XIX століття (30 — 50-е роки). — Л.
: Видавництво Ленінградського університету, 1982, с. 81]. Крім того, відзначимо, що зображення Граків в «Звичайній історії» передбачає опис батьківщини Іллі Ілліча Обломова. Герой наступного гончаровского роману задається питанням: «Отчого я такий?». Відповіддю на нього стане образ Обломовки. «Благословенна Обломовка» у житті обох героїв визначила провідні риси їхньої психології. (Однак — у дужках — відзначимо, що в порівнянні з Обломовим Олександр вражає вузькістю інтересів, бідністю розумової діяльності
Романтичні мрії героя прочитуються серед іншого і як незрілість розуму, невимогливість душі. Авторська іронія стосовно Адуеву-Молодшого особливо очевидна на перших сторінках роману. (Але, помітимо, уже в другому розділі автор «делегує» роль ироника дядькові
) Провінції протистоїть Петербург — як зовсім інший образ, інший стиль життя. В одному з епізодів роману дядько, слухаючи племінника, викликує: «ПРО, провінція! ПРО, Азія!
«. Опозиції «провінція — столиця», Азія — Європа, Схід — Захід, споглядальність — діяльність, ідеалізм — прагматизм, романтизм — реалізм показують подвійність російського побуту й буття в епоху створення роману. І це не могло не відбитися в «Звичайній історії». Сама географія Росії, її положення між Сходом і Заходом, Європою й Азією, сприяє тому, що в російській культурі й соціальній сфері постійно протиборствують «прозахідні» і «провосточние» настрою, а для часу створення роману характерне загострення боротьби західників і слов’янофілів. Таким чином, кожний з героїв гончаровского роману пропонує свій рецепт мироустройства. Звертаємо увагу й на те, що кожна з намальованих Гончаровим у романі сфер життя (подібно тому, як це буде в «Обломове») одержує образний вислів у словах-«знаках», словах-символах: «справа», «усяка дрянь», «позіхнув», «кар’єру й фортуна», » з розрахунком» — дядька
Для характеристики ж світогляду племінника значимі такі слова, як «жовті квіти», «речовинні знаки нематеріальних відносин», «обійми», «щирі виливи», «талант». — 3 Граматичні норми. Дієслово, прикметник, займенник. Збірні й кількісні числівники, відмінювання числівників
Про це дивитеся в розділі Якщо Ви вибираєте пилосос — . Пилосос для видалення ошурок