«Меж ними все народжувало суперечки…» И. А. Гончарів «Звичайна історія» Фінал роману «Звичайна історія» викликав безліч споровши. Нагадаємо думку В. Г. Бєлінського: «…героя роману ми не довідаємося в епілозі: ця особа зовсім фальшиве, неприродне. &l;…
&g; Такі романтики ніколи не робляться позитивними людьми. Автор мав би скоріше право змусити свого героя стихнути в сільській дичині в апатії й ліні, ніж змусити його вигідно служити в Петербурзі й женитися на великому приданому. &l;…&g;. Придумана автором розв’язка роману псує враження всього цього прекрасного добутку, тому що вона неприродна й помилкова» Бєлінський В. Г. Собр.
соч. в 3-х тт. М., 1948. Т. 3, з.
829 — 830]. Тим неожиданнее виявляється епілог роману для тих, хто готовий приєднатися до думки критика. Тут оповідання робить зовсім вуж непередбачений «кульбіт»: Адуев-Старший, для якого головною цінністю була «справа», на власному досвіді переконується, що його життєве кредо зазнало краху, що неуважність із його боку погубило його молоду дружину. Тепер уже Петро Іванович з’являється перед нами розчарованим і нещасним
А вчорашній романтик перетворився в паскудника й кар’єриста, «словом, обробив справу» Гончарів И. А. Краще пізно, чим ніколи.
Собр. соч. Т. 8, с.111]. Але й це ще не фінал «Звичайної історії». Фінальна сцена
Два герої, що беруть участь у цій сцені, подібні до близнюків. Перед нами знову той Петро Іванович, якого ми бачили на початку роману, і новий Олександр, обретший риси дядька, що став більше раціоналістом і прагматиком, чим сам Адуев-Старший. Так Гончарів не дозволяє закріпитися в читацькій свідомості ні тої, ні іншої життєвої позиції, залишаючи фінал відкритим. Звідси — нитки до нового роману, до «Обломову». У чому ж «звичайність» історії, розказаної Гончаровим? «Реальне російське суспільство, як переконується в міру художнього дослідження Гончарів, пропонує людині лише крайності: або відхід від дійсності, або повне підпорядкування її новітнім фетишам
&l;…&g;. З обліком цієї жорстокої логіки підсумкова метаморфоза Олександра природна й закономірна
Як пізніше зі смутком констатував Гончарів, «між дійсністю й ідеалом лежить &l;…&g; безодня, через яку ще не знайдений міст, так ледь і побудується коли»» Недзвецкий В.
М. «…Прочитайте цю принадність» («Звичайна історія») / Література в школі № 3, 1998. З.
40].Таким чином, ми вправі говорити про єдність конкретно-історичного й загальнолюдського в «Звичайній історії». І, незважаючи на «закритість», «неявність» авторської позиції в романі в цілому, незважаючи на зовнішню неупередженість оповідання, ми вловлюємо в романі натяк на результат авторського дослідження ситуації. Головне питання роману (і в цілому росіянці життя 40-х років): «Як людині жити?» — тобто питання про «норму», про ідеал і дійсність, про співвіднесеність матеріальної й духовної складових людського існування
На думку В. А. Недзвецкого, «не можна не бачити, що самий взаємозв’язок особистості й дійсності в широкому змісті цього поняття в остаточному підсумку трансформована автором «Звичайної історії» у відношення між ідеалом і життям як такими» Розвиток реалізму в росіянці літературі
Т. 2, кн. 1.
— М., 1973. С. 64].
А це питання позачасовий, питання вічний, і в першому романі Гончарова він тільки поставлений. Такий підсумок першого гончаровского роману й початок нового. 7Матеріали до усного екзамену з російської мови. Лінгвістичний аналіз: синтаксичний розбір, розбір по членах речення, морфологічний, словотворчий, фонетичний і стилістичний розбори — у рубриці «ПРОФСТРОЙТЕХ» — у будь-який район Москви