З Болдіна Пушкін майже нікому, крім своєї дружини, не писав. Із дружиною же про свої вірші він говорив тільки як про дохідну статтю й притім неодмінно тоном жарту. Тому з болдинских листів Пушкіна ми нічого не довідаємося про хід його роботи над «петербурзькою повістю». II жовтня він повідомляв: «Я пишу, я в турботах». 21 жовтня: «Я працюю ліниво, через пень колоду валю. Почав багато чого, але ні до чого немає полювання; бог знає, що із мною робиться. Старам стала й розумом плохам». 30 жовтня: «Недавно розписався й уже написав пропасти». 6 листопада: «Я привезу тобі віршиків багато, але не розголошуй цього, а те альманашники заїдять мене». Самий заголовок «Мідного Вершника» тут не названо, і загальний тон жарту не дозволяє поставитися з довір’ям до визнання Пушкіна, начебто під час роботи над повістю в нього «ні до чого не було полювання».
Звертаючись до рукописів, ми бачимо, що повість коштувала Пушкіну величезної праці. Кожний її уривок, кожний її стих, перш ніж облечься у свою остаточну форму, був у декількох — іноді до десяти — видозмінах. З первісних чорнових начерків, де ще бракує багатьох сполучних частин, Пушкіним, в особливого зошита, був зроблений перший звід всієї повісті. Цей звід, позначений «30 жовтня», є другою редакцією повести, тому що в ньому багато чого змінено, порівняно з першими начерками. Цей список покритий новими виправленнями. дающими третю редакцію. Вона дійшла до нас також у власноручному пушкінському списку, зробленому для подання повести государеві. Нарешті, уже в цьому чистовому списку (і притім після заборони повести «найвищою цензурою») Пушкіним теж зроблений ряд змін, цілі уривки викинуті, багато виражень і цілих віршів замінені іншими й т.д. Таким чином, текст, що друкується нині, треба вважати четвертою редакцією повести
Щоб дати поняття про роботу, витраченої Пушкіним на «Мідного Вершника», досить сказати, що початок першої частини відомо нам у шести, цілком оброблених, редакціях. Уже одна з перших здається настільки закінченим створенням, що майже змушує жалувати про строгість «вимогливого» художника, що опустив з її багато рис:
Над Петербургом затьмареним
Осінній вітер хмари гнав
Нева, у теченьи обуреному,
Шумлячи, неслася. Похмурий вал,
Як би прохач неспокійний,
Хлюпав у граніт огорожі стрункої
Широких невських берегів
Серед хмар, що біжать,
Місяця зовсім не видно було
Вогні светилися в будинках,
На вулиці здіймався порох
И буйний вихорь вив унило,
Клубочучи поділ сирен нічних
И заглушаючи вартових
Фабула «Мідного Вершника» належить Пушкіну, але окремі епізоди й картини повести створені не без стороннього впливу
Думка перших віршів «Вступу» запозичена зі статті Батюшкова «Прогулянка в Академію мистецтв» (1814). «Уява моє, — пише Батюшков, — представило мені Петра, що у перший раз обдивлявся берега дикої Неви, нині настільки прекрасні… Велика думка народилася в розумі великої людини. Тут буде місто, .сказав він, чудо світла. Сюди призву всі мистецтва, всі мистецтва. Тут мистецтва, мистецтва, цивільні встановлення й закони переможуть саму природу. Сказав — і Петербург виник з дикого болота». Вірші «Вступу» повторюють деякі вираження цього місця майже буквально.
Перед початком опису Петербурга Пушкін сам робить примітка: «Див. вірші кн. В’яземського до графині З — ой». У цьому вірші кн. В’яземського («Розмова 7 квітня 1832 року»), дійсно, знаходимо кілька строф, що нагадують опис Пушкіна:
Я Петербург люблю з його красою стрункої,
Із блискучим поясом розкішних островів,
Із прозорою ніччю — дня суперницею безпекучої,
И с свіжою зеленню младих його садів… і т. д.
Крім того, на описі Пушкіна позначився вплив двох сатир Міцкевича: «Przedmiescia stolicy» і «Petersburg». Проф. Третьяк/*Див. попередню статтю. Ми й тут користуємося викладом г. С. Браиловского. (Примеч. В. Я. Брюсова.)*/ довів, що Пушкін майже крок за кроком треба за картинами польського поета, відповідаючи на його докори апологією північної столиці. Так, наприклад, Міцкевич сміється над тем. що петербурзькі будинки коштують за залізними ґратами; Пушкін заперечують:
(Люблю)
Твоїх огорож візерунок чавунний
Міцкевич засуджує суворість клімату Петербурга: Пушкін відповідає:
Люблю зими твоєї жорстокої
Недвижне повітря й мороз
Міцкевич презирливо озивається про північних жінок, білих, як сніг, рум’яних, як раки; Пушкін славить —
Дівочі липа яскравіше троянд
И т. д.
Є аналогія між зображенням «кумира» в «Мідному Вершнику» і описом тої ж статуї в сатирі Міцкевича «Pomnik Piotra Wieikiego».
Образ жвавої статуї міг бути викликаний Пушкіну оповіданням М. Ю. Вьельгорского про якийсь чудесний сон. В 1812 році государ, побоюючись ворожої навали, припускав відвезти з Петербурга пам’ятник Петра, але його зупинив кн. А. И. Голіцин, повідомивши, що недавно один майор бачив чудовий сон: начебто Мідний Вершник скакає по вулицях Петербурга, під’їжджає до палацу й говорить государеві: «Парубків! До чого ти довів мою Росію! Але покамест я на місці, моєму місту нема чого побоюватися». Втім, той же образ міг бути підказаний і епізодом зі статуєю командора в «Дон Жуане».
Опис повені 1824 року складено Пушкіним за показниками очевидців, тому що сам він його не бачив. Він був тоді в посиланні, у Михайлівськім. /*Одержавши перші звістки про нещастя, Пушкін спочатку поставився до нього напівжартівливо й у листі до брата допустив навіть із приводу повені гостроту досить сумнівного достоїнства. Однак, довідавшись ближче обставини справи, зовсім перемінив судження й, в іншому листі до брата, писав: «Цей потоп з розуму мені нейдет: він зовсім не так забавний, як з першого погляду здається. Якщо тобі вздумается допомогти якому-небудь нещастному, допомагай з онегинских грошей, але прошу без усякого шуму». (Примеч. В. Я. Брюсова.)*/ Бєлінський писав: «Картина повені написана в Пушкіна фарбами, які ценою життя готовий би був купити поет минулого століття, помешавшийся на думці написати епічну поему Потоп… Отут не знаєш, чому більше дивуватися, чи величезної грандіозності опису або його майже прозаїчній простоті, що разом узяте доходить до найбільшої поезії». Однак сам Пушкін заявив у передмові, що «подробиці повені запозичені з тодішніх журналів», і додав: «цікаві можуть упоратися зі звісткою, складеною В. Н. Берхом».
Справляючись із книгою Берха («Докладна історична звістка про всі повені, що були в С.-Петербурзі»), доводиться визнати, що опис Пушкіна, при всій його яскравості, дійсно «запозичена». От, наприклад, що розповідає Берх: «Дощ і проникливий холодний вітер із самого ранку наповнювали повітря вогкістю… Зі світанком… юрби цікавих кинулися на береги Неви, що високо здіймала пінистими хвилями й з жахливим шумом і бризами розбивала їх об гранітні береги… Неозорий простір вод здавалося кипящею пучиною… Біла піна клубилася над водними громадами, які, безупинно збільшуючись, нарешті, люто кинулися на берег… Люди рятувалися, як могли». І далі: «Нева, зустрівши перешкоду у своєму плині, зросла в берегах своїх, наповнила канали й через підземні труби заюшила у вигляді фонтанів на вулиці. В одна мить вода полилася через краї набережних».
Всі основні риси цього опису повторені Пушкіним, частиною в остаточній редакції повести, частиною в чорнові начерках