Мій батько

Мій батько
Мій батько народився 20 травня 1963 року, у місті Макушино, Курганської області. У Частоозерье закінчив школу. В1981 році був покликаний в армію. Служив Вінвлатвии.

В 1983році одержав звільнення зі Збройних Сил СРСР. Служив мій батько у ВДВ — Повітряно-Десантних військах. Під час служби підвищив своє звання до сержанта.

Той, хто жодного разу не залишав борт літака на великій висоті, звідки міста й села здаються іграшковими, хто не випробовував страху й радості вільного падіння, свист вітру у вухах, пружний струмінь повітря, що б’є в груди, тому ніколи не зрозуміти честь і гордість десантника

Командуючий ВДВ, Герой Радянського Союзу, генерал армії Маргелов В. Ф.

Я часто дивлюся його альбом, зроблений на пам’ять про закінчення служби у ВДВ. Цей альбом відбиває всі події, які відбувалися в роки його служби. У цьому альбомі перебувають фотографії, на які відбитий політ «у відкритому небі» — з парашутом, рукопашний бій і багато інших моментів. Мені завжди дуже цікаво було переглядати цей альбом і представляти мого батька молодим. Звичайно, у серце (і в моєму, і у своєму) він завжди залишається молодий, але з фотографій на мене дивиться можна сказати ще зовсім молодий хлопчик. Він ще не освоївся в житті, не зумів багато чого зрозуміти, та й особливого соціального стану ще не мав. Але в очах його видна любов до своєї Батьківщини, до її захисту. Коли я початку писати цей добуток, то я знову дістала цей альбом. Мій батько напевно вперше побачив, що я дивлюся його альбом, що я виявляю цікавість до його минулого. Він підійшов до мене й взявши альбом, запитав: «Що, дивилася щось?» Я відповіла: «Добуток буду писати». На що він посміхнувся: «Про те, як твій папка в армії служив?». Він сіл на диван і почав розглядати фотографії. Я спочатку не обертала на нього уваги, але потім він зацікавив мене. Він почав розповідати про те, що можна побачити на цих фотографіях. У його голосі я чуйна нотки сумуй, але сумуй не від того, що він кілька років свого життя присвятив службі, а від того, що року ці були що запам’ятовуються, у якімсь ступені веселими. Я зрозуміла, що для мого батька служба в армії була бажаною. Він довго розповідав мені про армію. У своєму оповіданні він згадував імена деяких солдатів, по яких було зрозуміло, що ті роки в його житті запам’яталися, а люди, які згадалися, були друзями, або просто яскравими особистостями. Він сміявся… А це говорило лише про те, що мій батько полюбив ті роки й тих людей. Зараз багато мультфільмів, кінофільмів і пісень, присвячених ВДВ. Коли мій батько дивиться або слухає їх, я бачу, як деякі моменти допомагають йому згадати себе. Іноді можна побачити, як з його око капають сльози побачивши знайомих йому подій. Армія дуже допомогла моєму батькові в житті. Вона навчила його не боятися ніяких труднощів. Армія в якімсь ступені визначила його подальшу долю, а конкретно — його професію. За професією він міліціонер. В (ДАІ) ГИБДД він працює вже більше 20 років. Перш ніж піти на роботу, він закінчив Середню школу міліції, а потім Уральськові Юридичну Академію в місті Свердловськові. Я пишаюся тим, що мій батько присвятив своє життя захисту Батьківщини й боротьбі з дорожніми порушеннями. Зараз він обіймає посаду командира роти, у званні майора.