Мій дідусь — захисник батьківщини Переді мною фотографія. На ній не високий, ставний чоловік у парадному костюмі, якого прикрашає численні нагороди. Це мій дідусь — Котів Віктор Сергійович. Він дивиться на мене своїми добрими очами. Дідусь прожив довгу, але важке життя. Його юність була обпалена війною. Я любила слухати оповідання дідуся про те, як він разом з іншими захищав Батьківщину в роки війни. Дідусь розповідав схвильованим голосом, сльози навертаються в нього на очі У сорок першому році дідусеві було 18 років.
Але для багатьох він уже був Віктором Сергійовичем. Дідусь потрапив в армію в 1942 році. Через півтора місяці йому було привласнене звання — сержант. У квітні сорок третього року дідусь потрапив на фронт. Дивізія, у якій служив дід, звільняла Москву, смоленську область, Білорусію й Україну.
Після звільнення нашої Батьківщини від фашистів, дивізія, у якій служив дідусь, брала участь у бойових діях закордоном. Дідусь звільняв від фашистів Румунію, Угорщину, Болгарію, Чехословаччину. Зараз дідуся немає в живих, але я часто згадую його оповідання про Велику Вітчизняну війну.