Твір по літературі: Мій улюблений поет і письменник Б. Пастернак Б. Л. Пастернак у своїй творчості відбив багато подій XX століття. Доля його, так само як і доля багатьох поетів цього покоління, складалася дуже важко. Йому довелося пережити зльоти й падіння, перемоги й поразки. Тому, може бути, для Пастернаку творчість стала порятунком і виходом, може бути, навіть втечею від його радянської дійсності, що оточувала. Він підкреслює необхідність безперервної напруженої роботи серця й розуму для кожного художника Не спи, не спи, працюй, Не переривай праці, Не спи, борися із дрімотою, Як льотчик, як зірка Не спи, не спи, художник, Не віддавайся сну Ти — часу заручник У вічності вплену.
В 1913 році в створеному декількома молодими людьми видавництві «Лірика» на засадах складчини вийшов альманах, у якому надруковані п’ять його віршів. Першим з них Пастернак незмінно потім відкривав свої збірники: Лютий Дістати чорнила й плакати Писати про лютий ридма, Поки гуркітлива сльота Весною черною горить За це літо він написав вірші першої своєї книги, і до нового, 1914 року, вона вийшла в тім же виданні за назвою «Близнець у хмарах». До кінця 1916 року вийшла у світло друга книга віршів Пастернаку «Поверх бар’єрів». Довідавшись про лютневу революцію, Пастернак повернувся в Москву. Написана революційним летом 1917 року книга лірики «Сестра моя -життя» поставила Пастернаку в ряд перших літературних імен того часу Творчий підйом 1917-1918 років дав можливість як би по інерції написати наступну книгу віршів — «Теми й варіації», але ця книга, усталивши його ім’я, однак, означала для автора щиросердечний спад, стала для нього об’єктом невдоволення собою.
Поступово Пастернак звикається з думкою, що в такі часи лірична поезія стає аморальної й поет може існувати, лише усвідомлюючи свій борг, жертвуючи своєю прижиттєвою долею, часом заради вічного: Ми були людьми Ми епохи Нас збило, і мчить у каравані, Як тундру під тендера подихи И поршнів і шпал… Пастернак звертається до історичних сюжетів революції 1905 року, до легендарної фігури лейтенанта Шмидта. З’являється поема «Лейтенант Шмидт». Вірші, присвячені людям, чиї долі тоді стикалися з долею поета й були йому небайдужі (Брюсову, Ахматовій, Цветаевой, Мейерхольду), разом з деякими іншими, написаними в це десятиліття, Пастернак об’єднав з ранніми збірниками й склав збірник «Поверх бар’єрів». Підсумковими роботами цього часу стали поеми «Спекторский» і «Охоронна грамота», у яких Пастернак виклав свої погляди на внутрішню суть мистецтва і його значення в історії людського суспільства. З початку 30-х років Пастернак брав активну участь у Сполучнику письменників і виступив з мовленням На першому його з’їзді.
У цей час про нього багато писали, він сподівався бути суспільно корисним. З осені 1936 року тон печатки стосовно Пастернаку різко перемінився: Поїзд пішов Насип чорна Де я дорогу потемки роздобуду? Радість перемоги у війні відроджувала надії на довгоочікуване відновлення суспільства. Радісні передвістя волі виявилися помилковими. Але й у їхньому світлі Пастернак почало писати роман «Доктор Живаго», робота над яким зайняла ціле десятиліття. Однак К.
Симонов, редактор «Нового миру», відмовився друкувати роман; його видання на батьківщині було заборонено більше 30 років. Пройшло 30 років двозначного замовчування роману «Доктор Живаго». Він нарешті виданий; друкується масовими тиражами, про які автор не міг і мріяти, вірші й проза Пастернаку. Його читають, про нього багато говорять і пишуть. І все-таки, на мій погляд, кращими у творчості Б.
Пастернаку є вірші й переклади