Мій улюблений поет Срібного сторіччя (Н. Гумилев)
Срібне сторіччя російської культури наступило після завершення епохи Золотого сторіччя. Його тимчасовими рамками можна є початок 1890-их років і кінець 1920-их. Особливістю цього періоду можна вважати зовсім нове світовідчування людини. У цей час переглядалася система духовних цінностей. А оскільки в епоху Срібного сторіччя відбулося дві більших революції, зміни торкнулися не тільки політики, але й літератури, і науки, і мистецтва. Одним з таких змін можна назвати розмежування реалізму й модернізму, що у свою чергу розбився на три напрямки. Потрібно помітити, що всі літературні діячі Срібного сторіччя є послідовниками творчості А. С.Пушкіна
Одним із самих яскравих поетів того часу був Микола Гумилев. Він увійшов у російську літературу як учень Валерія Брюсова, поета — символіста. Сам же Гумилев ставиться до напрямку акмеистов. Цей поет мені сподобався не тільки своєю творчістю: його біографія теж представляє багато цікавого. Наприклад, його спілкування з директором Царскосельской гімназії Інокентієм Анненским, що многому його навчив. Також потрібно відзначити, що, незважаючи на слабість свого здоров’я, Гумилев пускався в ризиковані підприємства: три поїздки в Африку, добровільний відхід на війну й служба розвідником. Його життя залучає мене мужністю й силою духу. Але не можна умолчать і про його незвичайну смерть: Гумилев був необґрунтовано прилічений до учасників контрреволюційного руху й розстріляний. Його творчий шлях був перерваний, коли йому було 35 років!
Творчість Миколи Степановича Гумилева також викликає в мене великий інтерес, тому що воно повно сміливості, новизни, гостроти почуттів, схвильованої думки. «Його творчість завжди залучала чарівною новизною й сміливістю», — говорила про Гумилеве Л. Смирнова. Микола Степанович почав писати у віці шістнадцяти років, як і багато інших поетів. А вже через три роки вийшов перший збірник віршів за назвою «Шлях конквістадорів». Цю книгу Брюсов охарактеризував так: «На вибір тим, по прийомах творчості автор явно примикає до «нової школи» у поезії». Потрібно відзначити, що на відміну від конквістадора-воїна «Конквістадор» — збірник завойовував не землі, не країни, а нову любов. Також у цій книзі вірші несуть на собі відбиття символістської поезії, що пояснюється впливом учителя — поета-символіста В. Брюсова. У віршах цього збірника мені подобається небагато інший, чим в інших авторів, підхід поета до миру:
Як смутно в небі дикому й беззвучному!
Росте туман, але я мовчу й чекаю,
І вірю, я любов свою знайду…
Я конквістадор у панцирі залізному
Коли в 1908 році виходить друга книга Гумилева «Романтичні квіти», те в ній простежується вже небагато інше світосприймання. Вірші стають більше контрастними, у них відчувається спрага сильних і прекрасних почуттів: «Ти серед кривавого туману до піднебінь прорізувала шлях…» Це пояснюється розвитком духовних запитів поета. Вірші із цього збірника читати цікавіше, тому що вони мають більше глибокий зміст і, незважаючи на спокійну інтонацію, мають внутрішню напруженість
Подорожі Гумилева в Африку наклали відбиток на його добутки: у них з’являються легендарні мотиви, фантастичні перетворення
«Творча уява спонукувала в Гумилеве неутолимую спрагу пізнання миру», — писав один із критиків. Ця «спрага пізнання» відбилася у двох інших збірниках: «Капітани» і «Перли».
Але з роками до поета приходить мудрість, і теми небагато міняються. Гумилев починає більше замислюватися про свою смерть. Це викликає повагу до нього. Уже в останніх збірниках («Багаття» і «Вогненний стовп») помітна пристрасть автора до філософських тем. У цей час Гумилев жив у Петрограді й заслужив визнання молодих поетів, був їхнім наставником. Його пізні вірші наповнені роздумами про людське життя, про долю Росії, про призначення поета
Після всього написаного я хочу сказати, що всі добутки Н. С.Гумилева мені сподобалися своєю яскравістю, багатоцвіттям, романтичною винятковістю й примхливістю щиросердечних процесів.