Твір по літературі: Мильон роздирань чацкого А. С. Грибоєдов увійшов у російську літературу як автор одного добутку. Його комедію «Горе від розуму» не можна поставити в один ряд з безсмертним утвором А. С. Пушкіна «Євгенієм Онєгіним», тому що «Євгеній Онєгін» став для нас уже історією, енциклопедією життя російського дворянства початку XIX століття, п’єса Грибоєдова була, є й буде сучасним і животрепетним добутком доти, поки з нашого життя не зникнуть кар’єризм, чиношанування, плітки, поки в нашім суспільстві будуть панувати спрага наживи, життя за рахунок інших, а не за рахунок власної праці, поки будуть живі мисливці догоджати й прислужуватися Все це вічна недосконалість людей і миру чудово описаний у безсмертній комедії Грибоєдова «Горе від розуму» Грибоєдов створює целую галерею негативних образів: Фамусов, Молчалин, Репетилов, Скалозуб і т.д. Вони як би увібрали в себе всі негативні риси розвитку сучасного имобщества. Але всім цим героям поодинці протистоїть головний герой комедії — Олександр Андрійович Чацкий.
Він приїхав у Москву, «з далеких мандрівок возвратясь», тільки заради Софії, своїй коханій. Але, повернувшись у ніколи рідний і улюблений будинок, він виявляє дуже сильні зміни: Софія холодна, зарозуміла, дратівлива, вона більше не любить Чацкого. Намагаючись знайти відповідь на своє почуття, головний герой волає до колишньої любові, що до його від’їзду була взаємної, але все напрасно. Всієї його спроби повернути колишню Софію терплять повне фіаско. На всі палкі мовлення й спогади Чацкого Софія відповідає: «Хлоп’яцтво!
«. Із цього починається особиста драма парубка, що перестає бути вузько особистої, а переростає в зіткнення закоханої людини й усього фамусовского суспільства. Головний герой один виступає проти армії старих «воїнів», починаючи нескінченну боротьбу за нове життя й за свою любов Він зіштовхується із самим Фамусовим і сперечається з ним із приводу образа й шляхи життя. Хазяїн будинку визнає правильність життя свого дядюшки: Максим Петрович: він не те на сріблі, На золоті едал, сто чоловік куслугам. Зовсім ясно, що й сам він не відмовився б від такого життя, тому він і не розуміє Чацкого, що вимагає «служби справі, а не особам». Любовний і соціальний конфлікти з’єднуються, стаючи єдиним цілим. Для героя особиста драма залежить від відношення суспільства до нього, а суспільна ускладнюється особистими відносинами. Це вимотує Чацкого й, у результаті, для нього складається «мильон роздирань» по влучному вираженню Гончарова. Стан невизначеності в житті приводить його в шаленство. Якщо на початку дії він спокійний і впевнений у собі: Ні, нині світло вуж не такий…
Вольнее всякий дихає И не поспішає вписати в полк блазнів, У заступників позіхати на стелю. З’явитися помовчати, пошаркать, пообідати, Підставити стілець, поднесть хустка Те в монолозі на балі в будинку Фамусова видна вся неврівноваженість душі й розуму. Він виставляє себе посміховищем, від якого все шарахаються. Але, одночасно, його образ дуже трагичен: весь його монолог — наслідок нещасної любові й неприйняття суспільством тих думок і почуттів, тих переконань, які Чацкий відстоює протягом всієї комедії Під вагою «мильона роздирань» він ламається, починає суперечити здоровій логіці. Все це спричиняє зовсім неймовірні чутки, які здаються необґрунтованими, але все світло говорить про їх: Торба зійшов, їй здається, от на! Недарма?
Стало бути… Із чого б взяла вона! Але Чацкий не тільки не спростовує слухи, але всіма силами, сам того не відаючи, підтверджує їх, улаштовуючи сцену на балі, потім сцену прощання із Софією й викриття Молчалина: Ви праві, з вогню той вийде непошкоджений, Хто з вами година пробути встигне, Подихає повітрям одним, Верб кому розум уцелеет… Геть із Москви! Сюди я більше не їздець, Бігу, не оглянуся, піду шукати по світлу Де ображеному є почуттю куточок! У пориві страсті наш герой не раз грішить проти логіки, але у всіх його словах є правда — правда його відносини до фамусовскому суспільства. Він не боїться говорити все всім в очі й справедливо обвинувачувати представників фамусовской Москви в неправді, святенництві, лицемірстві.
Він сам — яскравий доказ того, що віджил і хворе закриває дорогу молодому й здоровому Образ Чацкого залишається незакінченим, рамки п’єси не дозволяють до кінця розкрити всю глибину й складність натури цього персонажа. Але із упевненістю можна сказати: Чацкий зміцнився у своїй вірі й, у кожному разі, знайде свій шлях у новому житті. І чим більше буде от таких Чацких на шляху Фамусових, Молчалиних і Репетилових, тим слабкіше й тихіше будуть звучати їх голосу