Мир і особистість у п’єсі А. Н. Островського «Гроза»

Роль Феклуши, мандрівниці благочестивої, взагалі величезна. Вона не просто приносить у Калинов «відомості» про великий світ, вона всі свої оповідання вишиковує так, що вони цілком лягають у концепцію патріархальної свідомості, де центр мирозданья — благочестиве місто Калинов: «В обітованій землі живете! І купецтво все народ благочестивий, чеснотами багатьма прикрашений!» Калинов — притулок праведників… А це — один з найважливіших, центральний постулат світовідчування калиновцев.

Адже про що п’єса? Головна її тема — тема суду: Калинов судить Катерину, судить із позицій своєї неколебимой і неизбивной праведності. Помнете салтанов Махнутов?

«И не можуть вони, мила, жодного справи розсудити праведно, такий вуж їм межа покладена. У нас закон праведний, а в них, мила, несправедливий…

И все судді в них, в ихних країнах, теж всі несправедливі…» Лише класицизм, з його гиперболизированной статичністю образів-типів, статичністю всієї художньої часової-просторово-тимчасової системи міг відбити цей застиглий патріархальний мир; міг, відсіявши всі другорядні деталі, вихопити з тьми віковічну його суть

Праведність і правота патріархального миру базуються не на логіку, не на аналізі, не на прагненні зрозуміти підсудного й суть його діяння. Ця праведність є іманентну властивість патріархального миру в очах його мешканців: «такий вуж їм межа покладена». Як салтан Махнуть не розсудить — все неправедно, а як не розсудять калиновци — усе праведно.

На тім, як говориться, коштуємо. Які ж закони й законодавці «темного царства»? Отже, простір Калинова відгороджений від зовнішнього миру. Воно й усередині себе прагнути до граничного стиску, як у буквальному значенні (Волга, ворота, забір — границя для міського обивателя), так і впереносном.

Законодавцями, що обмежують жителів, є Дикої й Кабаниха. По першому враженню прізвище Дикої начебто б асоціюється з якоюсь активною стихією — сліпий, дикий, беззаконний. Однак, за зовнішньою активністю Дикого ховається тупа нерухомість. Самодурна («дика») воля до влади усередині себе, своєю сутністю й причиною має застиглий важкий («дикий») страх перед будь-якими змінами. Поруч із Диким — купчиха Кабанова.

Їх «мовці» прізвища рівною мірою лякають обивателів Калинова. Дикої веде відкриті воєнні дії проти своїх домашніх і працівників, Кабаниха — сховані. Ціль «війни Дикого» — беззаконний захват владою, Кабанихи — законне, а це більше складний варіант.І Дикої, і Кабаниха належать до старшого покоління, захищають із патріархальні порядки й забобони. Вони вже почувають, що їхній час іде, і щосили намагаються удержати свою владу. Дикої щодо цього примітивний: він сама багата людина в місті й тому вважає себе незаперечним авторитетом. Його влада будується винятково на тім, що практично все материально залежать від нього й тому не можуть йому протистояти

Для нього немає ніяких моральних і моральних законів, єдине джерело його вчинків — його самодурство. При цьому Дикої — украй обмежена, недалека, груба людина. Він не визнає ні науку, ні техніку, його не хвилюють ніякі винаходи й нововведення. Він тиранить своїх домочадців, тому що їм нікуди від нього дітися. Його племінник Борис, що за заповітом бабусі може одержати спадщину, тільки якщо буде «шанобливий з дядюшкой», перебуває в безвихідному положенні

Він не може догодити Дикому в його деспотичних вимогах, а навіть якби міг, ніхто не перешкодив би Дикому сказати, що той не виконав умов заповіту, і не віддати спадщина. Однак і на Дикого існує управа. При всій своїй грізності й гаданому всевладді він боягузливий і дрібний. Він мучить тільки ті, хто боїться його або є залежним від його, але, як тільки він зустрічає сильну й рішучу відсіч, його деспотизм перетворюється в жалюгідну боязкість. Приклад цьому — його прикажчик Кудряш, що чи ледве не єдиний у місті справляється з деспотією свого хазяїна: «…Він — слово, а я — десять; плюне, та й піде. Ні, вуж я перед ним рабствовать не стану».

Якщо Дикої іноді навіть смішний у своєму небажанні розставатися із грошима, які є єдиною опорою його влади, те Кабаниха набагато страшнее його. Вона також дуже багата, судячи з тому, що Дикої ставиться до неї з явною повагою, і справи її виходять за рамки Калинова (Тихін їздить по її дорученнях), але влада її ґрунтується на іншому. Її головна турбота полягає в припиненні будь-якої можливості непокори

Вона не кричить і не свариться, зовні абсолютно спокійна. І так само спокійно вона постійно дошкуляє домочадців своїми повчаннями. При цьому самодурство й егоїзм вона прикриває релігійністю, тому що бачить у цьому спосіб залякати, підкорити своїй волі. Вона хитрее й розумніше Дикого. Ханжа, вона постійно вживає церковнослов’янські звороти: «Ох, гріх тяжкий!

От чи довго згрішити», постійно поминає свою «батьківську турботу»: «Знаю я, знаю, що вам не по нутру мої слова, так що ж робити-те, я вам не чужа, у мене про вас серце болить», спритно прибіднюється: «Мати стара, дурна, ну а ви, молоді люди розумні, не повинні з нас, дурнів, і стягувати» і т. д.

И тому Кабаниха страшнее «воїна» Дикого. 2субноутбуки.

тести й огляди. ТОВ Петрохладотехника, європейська Вспб.