Мир, у якому я живу

Мир, у якому я живу Кожна людина живе у своєму світі, тільки немає двох схожих мирів, як і немає схожих людей. Для когось мир-це внутрішній мир, для інших улюблені міста, вулиці. Будь-яка людина в праві створювати й вибирати свій спосіб життя, свій мир, у якому він хоче жити. Людини майже завжди щось прив’язує до життя, якщо ж такої опори ні, тобто йому нема чого жити, немає мети в житті, немає нікого, кому б він міг допомагати або для кого він міг би трудитися, людина почуває свою непотрібність, він позбавлений радості від результатів своєї діяльності Усередині мене теж є мир. Це мої думки, почуття, мрії й спогади. Кожна людина індивідуальна й має своє відношення до існування у світі. Ми бачимо наше місто, вулиці не такими, які вони є, а якими ми б самі хотіли, щоб вони були. «Наше життя це те, що ми про неї думаємо», за словами Марка Аврелія.

Якщо людина буде думати тільки про поганий, не буде вірити в себе, не буде радуватися за себе, інших він не доможеться поставлених цілей, завдань, він замкне в собі! Бач мозок людини — його власний мир, здатне Пекло переробити в Рай, иль Небо — у Безодню. Дейл Карнегі. У багатьох замкнутих у собі людей мир обмежений, обгороджений від усіх, існує небажання знайти загальну мову з людьми, острах спілкування Я вважаю, що зараз умирають почуття.

Наш час-час байдужості, байдужності й розрахунку, до всього, що нас оточує. Люди стали дуже егоїстичні. Кожний живе тільки собою. Ніхто не допоможе, не дасть ради не наставить на вірний шлях. Якщо один перейде іншому дорогу, перший обов’язково запам’ятає й помститься. Навколо одні лестощі, зрадництво, обман. Звичайно, є люди чесні, добрі, з якими хочеться спілкуватися, але, на жаль, їх залишилося небагато. А ще наш мир-мир несправедливості, ненависті, жадібності.. Ми дивимося телевізор, просто спілкуємося з людьми, і отовсюду чутно, що все можна купити.

І багато хто говорять це у відкриту. Гроші-Яка гарна річ, але коли їх багато ти випробовуєш уже зовсім не те, що називається почуттям задоволення, валять ідеали, традиції, валить життя, така, який вона повинна бути Ненависть.…Скільки горя через неї…Чечня… Москва…

Захоплення заручників в «Норд-ості»… Щоб підкреслити свою індивідуальність, багато хто здатні на все. Скинхеди, які б’ють кавказців, чорношкірих, людей з вузькими очами, і їхнє гасло «Росія для росіян». Бач так не можна, якщо людина іншим кольором шкіри з тобою, не схожою формою очей, це не виходить, що це погана людина. Треба дружити й поважати людей незалежно від їхньої національності. Зараз люди з Таджикистану, приїжджі в Москву, не роблять нічого поганого, навпаки, працюють: підмітають двори, будують будинку, працюють у кафі й т.д. А деякі росіяни перетворилися в бомжів, п’яниць, ніхто не хоче працювати. Так якщо робити адміністративні обмеження по в’їзду людей з інших країн, міст, що не має реєстрації, то через якийсь час працювати буде комусь!

Читання книг, цікаві бесіди, походи в музеї, театри, виконання домашніх завдань замінилися переглядом бойовиків і імпортних мультиків. Хоча мені теж іноді буває цікаво подивитися який-небудь серіал або мультик, я розумію, що це — зайве. А як ці фільми здатні займати голів дітей! У мультфільмах, дитячих передачах з’явилася ненормативна лексика. Герої мультиків, фільмів дуже жорстокі. На екранах телевізора кров, насильство, наркотики будь це новини, фільм або серіал.

Глядач втрачає позитивних емоцій! Де російські народні казки, де старі радянські фільми? Покажуть тільки раз у рік напередодні Нового року «З легкою парою. А коли будуть зніматися нові фільми, серіали з позитивними емоціями, від яких будеш одержувати задоволення?

Не можна втрачати людські якості, треба намагатися виправити положення нашої країни, нашого міста, суспільства .. В останні роки наші письменники й публіцисти невпинно говорять із тривогою про ознаки духовної деградації, духовного зубожіння, прямо пов’язаних з язиковими втратами. Непристойність матірщини усвідомлюється всіма. Однак не всі розуміють, що це — сильне зло.

Мова покидьків і блатних людей загрожує стати вже нормою. Щира любов до своєї країни немислима без любові до своєї мови! А ми сидимо, сложа руки будинку й нічого не робимо! Наша мова вимагає до себе постійної пильної уваги, дбайливої турботи — особливо на тім переломному етапі суспільного розвитку, що він переживає. Ми усім миром повинні допомогти мові виявити його первісну суть конкретності, визначеності формулювання й передачі думки.

У відносинах з іншими мовами можна й треба, видимо, яке в чому скоротити потік іншомовних запозичень у наші дні, у першу чергу — у загальнолітературному вживанні й у повсякденно — розмовному мовленні. Звичайно, не слід ратувати проти перших слів (театр, більярд, мінута), але й не слід прибігати до іншомовного слова, коли існує рівносильне корінне (наприклад, аргумент замість доказ і довід, абсурд замість безглуздість і т.п.). Можна навчитися говорити або писати правильно, але одноманітно, безбарвно, в’януло.

Такого мовлення бракує виразності. А бач російську мову надзвичайно багатий, гнучкий і мальовничий для вираження простих природних понять… Результати життя кожного покоління залишаються в мові. А якщо так далі народ буде не діяти, то яка мова перейде нашим нащадкам? Я хочу, щоб російська мова — перший скарб мого народу — жив і розвивався Треба бути чесними, безкорисливими, відповідальними, намагатися допомагати іншим, учитися щиро радуватися за інший без усяких розрахунків і, головне, бути — жалісливими, не відштовхувати, не відкидати ті, з ким ідеш поруч, а підтримувати своїх друзів і рідних, і тоді все будуть щасливі. Зараз наша молодь, що вона робить? Хіба не спить, ходячи гуляти у двори, танцюючи в клубах? Щоденне порожнє перетасування днів! А з какою гордістю й невідомим достоїнством, що відштовхує поглядом дивляться, хто не так одягнений, як вони, не носить їхнього ім’я й звання.

І уявляють, нещасні, що вони ще вище юрби. А самі зійдуться між собою, переп’ються й поб’ються, точно дикі! Я хочу звернутися до свого покоління: давайте збережемо в Чистому виді дружбу й любов, збережемо в собі все гарне й Людяне, забудемо жорсток і аморальне й постараємося, Незважаючи на труднощі навчання й життя, не шукати легкого шляху, а Вибирати те, що вірніше й краще, щоб можна було вимовити з Гордістю «Я» і не зітхати, коли говоримо «МОЕ ЧАС!» А за наше зло мир платить нам несправедливістю, а природа — жахаючими катастрофами. Але я вірю й сподіваюся, що коли-небудь цей мир зміниться на краще. Бач Горький прав …маленька людина, коли він хоче працювати,- непереможна сила!