Міркування собаки Я побачив його вперше в сутінках. Він був дуже схожий на мого хазяїна. Три останніх дні я сидів у посилковому ящику, і мені це рішуче набридло. Людина поставила ящик на підлогу й подивилася на мене через ґрати із цікавістю. У відповідь я грізно заричав і спробував вкусити його.
Як тільки вийду назовні й розтерзаю його, зрозуміє він, що буває з тим, хто дивиться на мене таким поглядом. Але мої халепи на цьому не закінчилися. Людина дістала якийсь предмет і стала вдаряти їм по ящику. Від жахливого шуму в мене дзенькало у вухах.
І от ящик перекинуть, я вільний. Швидше блискавки, я кидаюся до кривдника, щоб покарати його. Ціль близька, ще мало-мало і я зіб’ю його з ніг, і мої ікла встромляться в горло. Немає!!! Моя лапа заплуталася в дротяній сітці. Сподіваюся, він зрозумів, що із мною жарти погані.
Так, він зрозумів! Боягуз! Забрався на стіл і сидить там, піджавши ноги, опускає газету, щоб перевірити мене. Так він ще й говорити із мною почав. Жалюгідний лицемір! Я нехтую всі його запобігання.
Я сів під столом і дивився в усі сторони, чи не здасться де нога цього трусишки. Я вуж йому не поступлюся. Але людина теж терпляча. Прийде піти на хитрість. Я затихну, зроблю вигляд, що сплю. Він спуститься на підлогу, і отут я йому задам. Пройшов годину, а він все сидить на колишнім місці. Стало прохолодно. Піду-Ка я до каміна, там тепліше, і звідти за ним постежу.
Знаю, він чекає, коли в мене поворухнеться хвостик. «Не дочекається», — подумав я засипаючи.